В 1860Ч80-і рр., в умовах заборон укр. проси на підрос. Україні і формальної свободи друку в підавстр. Галичині, зТявилися перші гумористично-сатиричні журнали. Рукописна лПомийниця╗ (1863Ч64), газ. київської Громади товариського характеру, була спрямована на реґресивні явища в житті Громади. У Львові, в Духовній Семінарії в 1860Ч63 виходили рукописні лКлепало╗ А. Вахнянина, суто народовецького напряму, писаний фонетикою, і, конкуренційний, багато гостріший і добре ілюстрований (Дуткевичем) лГомін╗ (він же лФірман╗ і лЖельман╗) О. Партицького, писаний етимологічним правописом; його часто конфіскувала влада в семінарії. Обидва журнали, крім внутр. життя семінарії, відгукалися на заг.-нац. і політ. події тодішньої Галичини. Вперше зТявилося друком 1864 р. у Львові 1 ч. газ. лДуля╗, за здогадною ред. А. Кобилянського, далі в Коломиї 1869 лКропило╗; в Відні в 1863Ч68 рр. виходив москвофільський лСтрахопуд╗; перенесений до Львова, він існував із перервами до 1905 р.; 1871 р. в Ужгороді друкувалася лСова╗.

Роки партійно-політ. і станової диференціяції, 1880Ч1905 знайшли відгомін у газетах лЗеркало╗ (1882Ч83) і лНове Зеркало╗ (1884Ч85) К. Устияновича у Львові, в лЛопаті╗ (1876) І. Семаки на Буковині і в відновленому після занепаду лСтрахопуда╗ лЗеркалі╗ К. Паньківського Ч 1906Ч08, а також у лКомарі╗ (1900Ч05) І. Кунцевича.

Революція 1905 принесла деяке полегшення на підрос. Україні. З заг. пожвавленням культ. і політ. життя постав інтерес до Г. п. В заг. газетах зТявляються гумористичні фейлетони. В Києві виходили лШершень╗ (1906) В. Лозинського, лХрін╗ (1908), але через нові утиски рос. цензури їх скоро закрито. Кращим політ. умовам у Галичині завдячують появу лОса╗ (1912), з карикатурами Я. Пстрака і лЖало╗ (1913Ч14) С. Терлецького у Львові.

Світова війна 1914Ч18 позначилася ліквідацією друкованого слова на всіх укр. землях і принесла новий тип преси на фронті УСС, в таборах укр. полонених рос. армії, а пізніше в таборах інтернованих укр. вояків у Польщі й Чехо-Словаччині; ці журнали виходили неперіодичне, примітивними техн. засобами на гектографі, іноді навіть рукописні. З Г. п. УСС назвемо лСамохотник╗ (1915Ч19), вид. Пресової Квартири УСС, ред. А. Бабюк, К. Кузьмович А. Лотоцький і ін., з добрими карикатурами й ілюстраціями О. Куриласа і Л. Ґеца, лБомба╗ (1916), лСамопал╗ (1916), лУСУСУ╗ (1916Ч17) ред. Ю. Каламар, лТифусна Одноднівка╗ і ін.

З багатої Г. п. полонених і інтернованих укр. вояків збереглися такі назви: лХарактерник╗ (1920Ч21) Гладкого, лПромінь╗ (1921) Кухарського, лОкріп╗ (1921) Левицького, лГримаса╗ (1921) Ч в Александрії; лКомар╗ (1920), лЖало╗, лАванс╗ Ч у Вадовицях; лОко╗, лСич╗ Ч у Каліші; лЛисток ОбТяв╗ Ч у Пикуличах; лБлоха╗ Сольвія, лБудяк╗ Павлова Ч в Стрілкові; лЛежух╗ (1921) Ч в Тухолі; лКолючки╗ в Ченстоховій і (1926Ч29) у Варшаві; лКамедула╗ (1919Ч20) в Ліберці (ЧСР).

Не надовго відродилася Г. п. в часи визвольних змагань і постання Укр. Держави 1917Ч20. В Києві виходили лҐедзь╗ (1917Ч18), добре редагований С. Паночіні тижневик лБудяк╗ (1917), лРепТяхи╗ (1918) й ін. Численні провінціяльні газети містили чимало гумористичного матеріялу. В 1920 у Відні виходив гумористичний двотижневик О. Олеся лСміх╗.

Невдача визвольних змагань і поділ України між 4 державами зумовлюють характер Г. п. періоду 1920Ч39.

На підсов. Україні поч. 20-их рр. гумористика була відразу поставлена па службу пропаґанді. За непу, коли цензурні умови стали дещо сприятливіші, поза суто офіц. вимогами, залишалися деякі можливості писати на теми побутові, літ.-мист., часом навіть гостро виступати з приводу опору українізації серед русифікованого міщанства та частини сов. апарату. В 20-их і поч. 30-их рр. в часописах лВісті ВУЦВК╗, лС.-Г. Пролетар╗, лСелянка України╗, лЗнання╗, лВсесвіт╗, лНова Громада╗ та ін. багато писали Остап Вишня, Антоша КоАнатоль Гак, Юхим Ґедзь Ч Олесь Ясний, Юрій Вухналь, Кость Котко (М. Любченко), Омелько Буц (О. Слісаренко Ч на літ. теми), Йона Вочревісущий (М. Новицький, завжди з офіц. сов. позицій) та ін. Чимало гумористичного матеріялу подавали тодішні окружні газети. З 1927 р. в Харкові став виходити гумористично-сатиричний двотижневик лЧервоний Перець╗ з участю більшости названих вище авторів. Починаючи з 1933 р., вони всі були репресовані, і Г. п. цілком занепала. Наступник лЧервоного Перця╗ Ч нинішній лПерець╗, що скористався із тимчасового полегшення цензури в 1944Ч45 рр., у 1946 р. був обТєктом особливо гострої критики; видана була навіть спеціяльна постанова ЦК КП(б)У з засудженням його курсу. З 1953 р., згідно з офіц. директивами, посилився лкритичний╗ курс в СССР, і відповідно до цього заг. газети й деякі журнали (як ілюстрована лУкраїна╗) збільшили свої лгумористичні кутки╗. Для піднесення продуктивности праці заводів і колгоспів і для боротьби з просуванням у сов. побут зах. мод і звичаїв тепер подається багато карикатур і фейлетонів у заводських газетах, т. зв. лбагатотиражках╗, і плякатах, вивішуваних у спец. вітринах на вулицях міст. З карикатуристів найпомітніші: В. Литвиненко, В. Глибенко, Л. Каплан, В. ГригорТєв, К. Агні.т, Л. Бойко і В. Зелінський. Стилем карикатурнихТ ілюстрацій вони всі такі однакові, що без підпису важко їх відрізнити.

Під поль. окупацією Г. п. змагалася з заборонами, конфіскаціями й матеріяльними труднощами, й, міняючи видавців і назви, зберігала безперервність видань, щоб стабілізуватися в 1924 р. До таких журналів гумору й сатири у Львові належали лБудяк╗ (1921Ч22) ред. С. Чарнецький і лҐудз╗ (1922) Д. Кренжаловського, 1923 Ч лЖало╗ П. Буняка і лМаски╗ М. Голубця, їх змінив лЗиз╗ (1924Ч33) Л. Лепкого, що при співпраці Е. Козака забезпечив високий рівень видання. лЖорна╗ (1933Ч34) Р. Пашківського поступилися місцем лКомареві╗ Е. Козака, що існував у 1933Ч39 рр., підготувавши ряд гумористів і карикатуристів, які разом з Е. Козаком продовжують працювати на еміґрації. З ілюстраторів Г. п. того часу слід назвати П. Ковжуна (їжак), О. Сорохтея, П. Холодного молодшого, Р. Лісовського і Р. Чорнія. З карикатуристів і графіків сучасних Ч Л. Семчишина, В. Цимбала, М. Левицького Б. Крюкова, А. Климка, М. Бутовича, М. Дмитренка, Л. Гуцалюка. Вістря політ. сатири зах.-укр. Г. п. було спрямоване проти больш. політики на Центр. і Сх. Землях, а також: відображало політ., культ., гром. і госп. життя українців під Польщею. Поза тим, звичайно, подавали гумористично-сатиричний матеріял заг. газети, зокрема постійно зТявлялися фейлетони в лДілі╗, лНовому Часі╗, лНашому Прапорі╗, лГромадському Голосі╗, лГосподарсько-кооперативному Часописі╗, лНародній Справі╗ й ін. Серед авторів визначалися Тиберій Горобець (Степан Чарнецький), Галактіон Чіпка (Роман Купчинський), Леле (Лев Лепкий), Федь Триндик (Іван Гірний), Ікер (Іван Керницький), Бабай (Богдан Нижанківський), Теок (Теодор Курпіта), Гриць Муха (Михайло Голинський), Андронік (Лев Сенишин), І. Чорнобривий, В. Софронів-Левицький, Іван Сорокатий (Ю. Шкрумеляк).

На Закарпатті й Буковині в цей період виходили лСова╗ (1922Ч23) в Ужгороді, лКу-Ку╗ (1931Ч33) в Мукачеві, лЩипавка╗ (1921Ч22), лБудяк╗ (1930Ч31) і лЧортополох╗ (1936Ч37) у Чернівцях.

Г. п. на еміґрації, по другій світовій війні, репрезентують у Мюнхені лЇжак╗, потім лЇжак-Комар╗ і лКомар╗ (1946Ч48) Т. Курпіти, лЛис Микита╗ (1948Ч49) Е. Козака, що продовжує тепер виходити в ЗДА, виходив ряд таборових видань, переважно локального характеру.

Г. п. заокеанської еміграції характеристична великим числом короткотривалих журналів, що зТявлялися й зникали, щоб знову відродитися; вони були популярніші, ніж щоденна політ. преса.

В ЗДА виходили в Оліфант (Па) лОса╗ (1902Ч03), в Нью-Йорку Ч лМолот╗ (1908Ч12), лШершень╗, (1908Ч11), лОса╗ (1912Ч13), лІскра╗ (1917Ч20), лМолот╗ (1919Ч23), лЛис-Микита╗ (1920Ч23), лПерець╗ (1923 25), лПугач╗ (1925), лСміх і Правда╗ (1926Ч28), лКанчук╗ (1931), лБоєві жарти╗ (1936), лКолька╗ (1936Ч38), лОко╗ (1939), лМикита╗ (з 1948 до нині) і лНове Точило╗ Е. Березинського, в Чікаґо Ч лОса╗ (1918Ч29), лБатіг╗ (1921) і лОса╗ (1931); нарешті лЛис╗ (1950) і лЛис Микита╗ з 1951 в Детройті донині. В Канаді в Вінніпеґу виходили лКадило╗, потім лКропило╗ (1915Ч16) П. Крата, лВуйко╗ (1917Ч18 і 1925Ч26) Я. Майданика і лТочило╗ (1930Ч43) С. Дорощука, в Едмонтоні Ч лГарапник╗ (1921Ч34) Т. Томашівського. В Арґентіні, в Буенос-Айресі, в 1930-их рр. виходили лШершень╗ і лБатіжок╗ і з 1949 донині лМітлах; в Бразілії, в Курітібі, в 1938Ч40 рр. лБатіжок╗, додаток до газ. лХлібороб╗. В Австралії лПерець╗ (1950). (Не подаємо тут даних про численні гектографічні, циклостилеві, друковані на машинці чи то рукописні гумористичні журнали, що зТявлялися в сер. і високих школах і таборах переміщених осіб і т. п.).

Література: Бабюк А. Стрілецька преса. Вісник СВУ. 1917; Гнатюк В. Рукописні гумористичні часописи. ЗНТШ, СХХХ, Л. 1920; Чиж Я. Півстоліття укр. преси в Америці. Календар Укр. Роб. Союзу на 1939. Скрентон, Па. Животко А. Історія укр. преси. Реґенсбурґ 1946; див. також ЕУ І, стор. 961Ч1003. [С. Янів]