Желехівка, фонетичний правопис (на основі кулішівки), заведений Є. Желехівським у Малорусько-нім. словарі (188286) на основі абетки з 34 літер та прийнятий 1893 р. шкільною владою по школах Галичини і Буковини, замість попереднього етимологічного правопису. Унормована Ж. у офіц. шкільному підручнику С. Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера Руська граматика (1893). Ж. характеризувалася: послідовним написанням є, ї після приголосних, що вимовлялися тут мяко (нїс несла, але ніс носа; ллє); непослідовними написаннями типу льон, його, але сёмак, позначенням мякости груп св, цв, зв перед я, і (сьвятий, цьвіт, зьвір), апострофом у сприросткованих словах перед йотованими (зява); частка -ся писалася окремо від дієслова. В Галичині Ж. втрималася до поч. 1920-их рр. її пропаґатором на Наддніпрянській Україні був М. Грушевський (у виданнях після революції 1905 р., гол. в ЛНВ); тут однак прийнялася грінченківка, правопис, змодифікований Б. Грінченком і уживаний в Словарі укр. мови, К. 1908. (Див. ЕУ І, стор. 363). [О. Г.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|