Початки укр. Ж. р. На Україні Ж. р. розвивався значною мірою під впливом заг. евр. руху, однак мав ще свої окремі вияви й шляхи розвитку, визначені специфічним становищем укр. нації під чужим пануванням. Перші його прояви спостерігаємо на Центр. і Сх. землях. Змагання до вищої освіти жінок проявилось уже в 1850-их рр., а в 1860 р. здобуто можливість, хоч на короткий час, вступу жінкам до ун-тів. В цьому напрямі працювало перше жін. т-во на Україні лОбщество помощи высшему женскому образованию╗ в Харкові, діяльними членами якого були також жінки-українки. В цей рух включилися й чл. Старої Громади. Поважним здобутком було заснування Вищих Жін. Курсів у Києві (1878) й Харкові (1880). В Києві був заснований і перший укр. жін. гурток (1884), що його очолила [О. Доброграєва.]

Ряд укр. жінок брали участь в народницькому русі та в заснуванні т. зв. недільних шкіл, в яких подавалися м. ін. відомості з українознавства; в цій ділянці багато працювала X. Алчевська. Також в рев. орг-ціях 1870Ч80-их рр. були активними деякі укр. жінки (В. Перовська, О. Желябова й ін.). Згодом в 1900-их рр. кілька жін. діячок виступало в РУЛ (К. Лозенко, Н. Грінченко, О. Королева й ін.). Інші брали участь в гром.-культ. і харитативній праці; тоді ж постали перші укр. жін. орг-ції. В 1900-их рр. існувала в Києві Жін. Громада, яка займалася осв. і допомоговою працею гол. серед молоді, і Т-во захисту працюючих жінок в Києві й Харкові; активними діячками в них були Довнар-Запольська, О. Косач, О. Тесленко-Приходько, О. Десятова, Е. Діденко, М. Білоконська й ін. Особливо корисною була діяльність харківського Т-ва (засноване 1903), що організувало дитячий садок, гімназію для дівчат та Вищі Жін. Курси з університетською програмою. Т-во в Харкові та його осв. заклади проіснували до 1919 р.

Ж. р. на укр. землях під Росією мав особливі прикмети; здобувши право на освіту і заробіток жінки, він не вів окремої від чоловіків боротьби за політ. права жіноцтва, а спрямував її в річище заг.-гром. і нац.-політ. боротьби всього народу.

На Зах. Укр. Землях під Австрією піонером Ж. р. була Н. Кобринська, що в 1884 р. заснувала в Станиславові лТ-во руських женщин╗. Хоч т-во не проіснувало довго, все ж його ініціяторка знаходила ін. вияви популяризації Ж. р., гол. через вид. діяльність (альманах лПерший Вінок╗, 1887). 1890 укр. жінки Галичини вислали петицію до віденського парляменту в справі допущення жінок до вищої освіти. 1891 організовано в Стрию перше жін. віче. В 1890 і 1900-их рр. постала низка жін. т-в в Галичині й на Буковині. Найважливішими між ними були лКлюб Русинок╗ (заснований 1893), до видатних діячок якого належали Г. Шухевич, М. Білецька, О. Барвінська, О. Гнатюк і ін., а на Буковині Жіноча Громада, заснована в 1906 р. (діячки: К. Малицька, Є. Стоцька, Є. Кумаковська, Є. Галіп й ін.).

Крім жін. т-в із заг. завданнями, постали й окремі т-ва, що ставили собі спеціяльні завдання, напр., з 1901 р. т-во лТруд╗ (кравецька робітня і школа для дівчат), Т-во Опіки над Служницями; в інших, напр., Т-во Вакаційних Осель (засноване 1904), лУкр. Захоронка╗ (заснована 1901), жінки виявили велику активність. Коли в 1900 р. було допущено жінок до високої освіти, студентки дали почин до заснування Кружка Укр. Дівчат у Львові й Чернівцях; 1908 жін. молодь заініціювала вид. журн. лМета╗.

В 1909 р. двоє львівських т-в лКлюб Русинок╗ і Кружок Укр. Дівчат обТєдналися в Жін. Громаду, триступневу орг-цію з пов. філіями та гуртками по селах. Душею Жін. Громади була К. Малицька. Організоване жіноцтво Галичини вело дальшу боротьбу за політ. права жінки. Жін. Громада і її філії скликали віча (найбільші 1906, 1910), висилали петиції, домагалися рівних проф. і політ. прав. Деякі жінки брали участь і в політ. житті; в соц.-дем. партії була активною Д. Старосольська, М. Гоженко й ін., а в радикальній партії ще раніше Ч А. Павлик. З рел. жін. т-в існували: у Львові з 1904 р. Марійське Т-во Пань (гол. О. Бачинська) і лМироносиці╗ в Чернівцях (обоє кат.) та Т-во Правос. Русинок в Чернівцях (з 1908); це перев. філантропічні т-ва з особливою увагою до рел. виховання молоді.

В загальному укр. Ж. р. в Галичині й на Буковині розвивався за зразками зах.-евр. Ж. р. Проте й тут боротьбу за політ. права жінки відсунуло в тінь змагання за конкретні нац.-суспільні потреби народу.

Під час війни 1914Ч18 укр. визвольних змагань організована жін. діяльність була тісно повТязана з актуальними нац.-суспільними потребами. У воєнні роки жіноцтво взяло активну участь в харитативній і санітарній праці. В Києві й ін. містах укр. жінки працювали в заг. лОбществе помощи беженцам╗, допомагаючи втікачам, закладникам і полоненим. Київ. Укр. Клюб перетворено на шпиталь, в якому працювали укр. жінки, ведучи одночасно нац.-виховну роботу серед поранених (активні були Л. Шульгина, Н. Ішуніна, Н. Дорошенко, З. Мірна). Засновано притулок для сиріт військових. В цій праці зокрема визначилася Л. Старицька-Черняхівська, яка їздила на Сибір відвідати закладників і полонених з Галичини й Буковини. Так само працювало в харитативній ділянці жіноцтво Зах. України. У Відні укр. жінки заснували Комітет допомоги пораненим воякам (гол. О. Левицька, згодом О. Ціпановська), що опікувався укр. вояками по віденських лікарнях. Молоде жіноцтво входило до складу військ. частин. Багато укр. дівчат і жінок працювали як медсестри, а деякі служили в армії; в формації УСС Ч О. Степанів, С. Галечко, Г. Дмитерко, а ще більше в армії УНР та повстанських загонах (В. Бабенко, М. Тарасенко, М. Соколовська й ін.).

Революція 1917 втягнула ряд жінок до політ. і гром. діяльности. До Укр. Центр. Ради увійшло 11 жінок, м. ін. Л. Старицька-Черняхівська, З. Мірна, В. ОТКоннор-Вілінська, С. Русова (дві перші були чл. Малої Ради). Чл. УНРади в Станиславові стали дві жінки (однією з них була Н. Кобринська). У вересні 1917 р. відбувся в Києві жін. зТїзд, на якому засновано Укр. Жін. Союз; в 1918 виходив лЖін. Вісник╗.

Тоді ж укр. жінки вперше виступили в міжнар. жін. орг-ціях. З цією метою 1919 створено в КамТянці Подільському Укр. Жін. Нац. Раду (гол. С. Русова). її делеґати брали участь 1920 у конґресах Міжнар. Жін. Ради (Осло) і Міжнар. Жін. Союзу (Женева), а 1921 в конгресі Міжнар. Ліґи Миру і Свободи (Відень); укр. жін. централя стала чл. цих міжнар. обТєднань. Активними діячками на зовн. відтинку були Г. Чикаленко-Келлер, Б. Баран, Н. Суровцова.

В період між двома світовими війнами укр. Ж. р. мав можливості розвиватися лише поза підсов. землями. В УССР заборонено всякі форми жін. гром. чи харитативних орг-цій під претекстом існуючої заг. рівности жінок з чоловіками. Якийсь час партія ініціювала творення т. зв. лжінвідділів╗ при партійних орг-ціях. Вони проіснували до 1930 р., але не мали характеру гром. жін. орг-цій; єдиним завданням їх було лмобілізувати╗ жіноцтво довкола актуальних завдань і кампаній уряду й партії.

Проте укр. жінки не стояли осторонь нац.-культ. руху на підсоветській Україні в 1920-их рр.; жінки брали участь в наук., мист. і літературному житті країни. Окремі видатні одиниці з-поміж жінок опинилися в нац. опозиції; були обвинувачені в процесі Центру Дій 1924 (В. Виноградова) і ОВУ (Л. СтарицькаЧерняхівська). Арешти і репресії больш. режиму не оминули і багатьох жінок-діячок. (Про соц.-госп. становище жінок в УССР див. Жінки).

На Зах. Укр. Землях Ж. р. розгортався далі, не зважаючи на подекуди несприятливі умови чужих панівних режимів. В Галичині найбільшою жін. орг-цією був Союз Українок, перетворений з Жін. Громади 1917 р. Поль. влада заборонила в 1921 р. заг. жін. зТїзд у Львові, скликаний з ініціятиви Союзу. Все таки орг. праця жіноцтва посилилася, при чому звернено гол. увагу на сіль. жіноцтво. Велику ролю відіграла в розгортанні жін. організованого життя жін. преса. На Волині розгорнув працю Союз Українок Волині з централею в Рівному (довголітня гол. II. Багринівська). В 1930-их рр. постала спеціялізація жін. організованого життя: виникли фахові обТєднання, напр., Секція господинь при лСіль. Господарі╗ з мережею гуртків по селах, т-во лБудучність╗, що гуртувало домашніх помічниць, кооператива лУкр. Нар. Мистецтво╗, з метою плекання нар. мист. виробів, та ін. Організувалися жінки й за політ. чи світоглядово-рел. принципом; у 1931 р. постала Жін. Громада, яка обТєднувала чл. і прихильників радикальної партії; з 1934 почали організовуватися жін. гуртки при Укр. Кат. Союзі. В 1938 р. на місце розвТязаного поль. владою Союзу Українок засновано політ. жіп. орг-цію лДружина Княгині Ольги╗ у Львові.

Рівні політ. права відкрили жіноцтву можливість політ. діяльности на парламентарному рівні. 1922 до варшавського сенату обрано від Волині О. Левчанівську. 1928 була обрана до поль. сойму М. Рудницька, а до сенату О. Кисілевська. Серед жін. молоді 1930-их рр. ширилися ідеї націоналістичного руху; багато студенток включилося до підпільної ОУН чи раніше до УВО. Смерть замученої поль. поліцією О. Басараб (1924) створила леґенду для патріотичної молоді. В процесах проти ОУН часто на лаві обвинувачених були молоді українки. Жіноцтво організувало допомогу політ. вТязням, і з цією метою діяв спеціальний комітет у Львові.

На Буковині праця Жін. Громади пожвавилася з 1930 р. під головуванням О. Гузар, гол. в харитативній і осв. ділянках. При т-ві лМіщанський Хор╗ в Чернівцях існувала секція для домашніх помічниць. На Закарпатті існували Жін. Секція при лПросвіті╗ (гол. І. Невицька) і Жін. Союз (гол. І. Волошин). В 1934 заходами цих орг-цій відбувся перший жін. зТїзд Закарпаття. В 1938Ч39 в рядах Карп. Січі було багато молодих жінок (командувала жін. частинами О. Тисовська).

На еміграції постали жін. т-ва в різних евр. країнах і за океаном. В 1920-их рр. були організовані Укр. Жін. Союз у Відні, Союз Українок-Емігранток у Польщі, Жін. Союз у Берліні й ін. В Празі був осідок Укр. Жін. Нац. Ради (з С. Русовою на чолі), яка проіснувала до 1937 р.

Жіноцтво заокеанської еміграції почало творити також свої т-ва з централями. У 1925 р. постав Союз Українок Америки з осідком у Нью-Йорку, провідною діячкою якого від поч. була О. Лотоцька. 1926 постав Союз Українок Канади в Саскатуні (організаторка С. Стечишин). В 1930 р. жіноцтво повоєнної еміграції згуртувалося в Орг-цію Українок Канади ім. О. Басараб, чільними діячками якої були С. Савчук і Є. Ситник. Майже одночасно постало націоналістичне жін. т-во Укр. Золотий Хрест у ЗДА (організаторка А. Гладун). В 1944 р. створено Ліґу Укр. Кат. Жінок Канади (діячки М. Дима, К. Кравс). В тому ж році жін. орг-ції Канади обТєдналися в Комітет Українок Канади. Існували також жін. гуртки в Арґентіні й Бразілії, звич. як секції при заг.-гром. обТєднаннях. Всі ці т-ва мали на меті плекати нац. традиції в суспільному житті й побуті еміграції, інформувати чуже оточення про укр. справи та організувати допомогу українцям на батьківщині. Особливо в останній ділянці жін. орг-ції заокеанської еміграції виконали поважну працю.

Укр. жін. обТєднання продовжували в період між двома світовими війнами розпочату в роки нац. державности акцію на міжнар. відтинку; її вели зокрема Укр. Нац. Жін. Рада, що брала участь в ряді конґресів Міжнар. Жін. Ради, та Союз Українок у Львові, який став 1928 чл. Міжнар. Союзу для виборчих прав жінки. Кооп. секція Союзу Українок була чл. Міжнар. Кооп. Гільдії. Крім того, Укр. Т-во Жінок з університетською освітою співпрацювало з Міжнар. Союзом Жінок-Універсанток. У міжнар. жін. конгресах брали участь: з Зах. України Ч М. Донцова, О. Федак-Шепарович, М. Рудницька, Н. Селезінка, І. Павликовська, Б. Баран й ін., а з еміграції Ч Г. Чикаленко-Келлер, С. Русова, О. Залізняк, X. Кононенко, О. Токаржевська, М. Липовецька, О. Галаган й ін.

Зовн. виявом сили укр. Ж. р. у світі був перший жін. конґрес у Станиславові, скликаний в 1934 р. з ініціятиви Союзу Українок; участь в ньому взяли представниці жін. орг-цій з усіх укр. земель поза УССР та з еміграції і з-за океану. Наслідком цього конґресу була ініціятива до створення заг.-укр. обТєднання жін. орг-цій в Світовому Союзі Українок (1937) з осідком у Львові (гол. М. Рудницька, почесна гол. С. Русова).

Під час другої світової війни постали нові орг. форми Ж. р. По відході большевиків у Львові 1941 р. створено лЖін. Службу Україні╗ (К. Малицька, М. Біляк), а в Києві і Львові Ч Укр. Червоний Хрест, гол. з метою допомоги військовополоненим та жертвам війни (Л. Івченко, X. Рибачук, О. Чехівська й ін.). Обидві орг-ції заборонила нім. окупаційна влада. Було дозволено лише існування жін. секції при УЦК, яка частково виконувала завдання заборонених орг-цій. Праця в Червоному Хресті й політ. активність жінок викликали репресії німців, жертвами яких упало багато жінок, серед них X. Кононенко, О. Підгірська, Г. Рощинська, Г. і Т. Мартинюк. У Києві загинула гол. спілки письменників О. Теліга. Жін. молодь включилася в підпілля і УПА. Між поляглими в рядах останньої, гол. на службі Червоного Хреста та як звТязкові і навіть вояки, було багато жінок.

Після 1945 р. тільки на еміграції могли діяти жін. орг-ції, бо всі укр. землі опинилися під больш. окупацією. В 1945 р. засновано в Німеччині ОбТєднання Укр. Жінок (організаторка І. Павликовська) і в Австрії Ч Союз Українок (організаторка М. Рудницька) з місц. делеґатурами чи філіялами. Невдовзі постали жін. т-ва в ін. країнах:

ОбТєднання Укр. Жінок (Бельгія, Великобрітанія, Венесуеля), Союзи Українок (Австралія, Арґентіна, Франція). Ці орг-ції разом з діючими вже раніше жін. обТєднаннями в ЗДА (Союз Українок Америки, Укр. Золотий Хрест) і Канаді (Орг-ція Українок Канади ім. О. Басараб, Ліґа Укр. Кат. Жінок) та з Жін. Секцією Хліборобсько-Осв. Союзу Бразілії утворили в 1948 Свггову Федерацію Укр. Жін. Орг-цій (СФУЖО) з осідком у Філядельфії (перша гол. О. Кисілевська, з 1958 Ч О. Охримович-Залізняк). Жін. т-ва за океаном від поч. включилися в акцію допомоги еміґрації в Европі, багато працюють над популяризацією укр. нар. мистецтва (музеї у Вінніпегу, Саскатуні й Едмонтоні, етногр. збірка у Філядельфії), над вихованим молоді (дитячі театральні вистави). Світова жін. централя розгорнула працю і на міжнар. відтинку (членство у Світовому Рухові Матерів, участь в міжнар. конгресах).

Крім згаданих орг-цій, належить відзначити активність жін. молоді в т-вах молоді, як Пласт, Спілка Укр. Молоді й ін. (див. також Жінки, Жін. преса, Жін. освіта та ЕУ І, стор. 1150Ч53).

Література: Малицька К. Про жін. рух. Л. 1887; Календарі-альманахи лЖін. Долі╗. Коломия 1927, 1928, 1929, 1930; Світовий Конгрес Укр. Жіноцтва. Філядельфія 1948; Павликовська І. На гром. цілях (з нагоди 70-ліття укр. жін. руху). Філядельфія 1956. [О. Залізнякова, Л. Бурачинська]