Житія святих, житійна (агіографічна) література, леґенди, оповідання про життя святих, в ширшому сенсі також про звязані з ними чуда або про окремі епізоди з їх життя, зокрема про їх мученицьку смерть (умученнял), що належать до найвизначніших памяток староукр. літератури. Уже з 11 в. були численні переклади грец. житій та окремі латинських, також Четьї-Мінеї, Патерики і коротші житія в Синаксарі. З оригінальних творів житія св. Бориса та Гліба (Чтеніє) і св. Теодосія Печорського, писані Нестором наприкінці 11 в., високомист. Сказаніє про вбивство Бориса і Гліба, житіє св. кн. Мстислава та ін.; великий твір житійного характеру Києво-Печерський Патерик у формі листування єп. Симона та ченця Полікарпа (121525). Поновилася праця над житійною літературою лише в 17 в.: нова обробка Синаксара з віршованими епіграмами, поль. та слов. вид. Києво-Печерського Патерика, Тературпма А. Кальнофоиського, житія уніятських святих (ширше латинською мовою). П. Могила збирав оп. агіографічного характеру, що залишилися в рукописах. Вершиною укр. житійної літератури є Четьї-Мінеї св. Дмитра Туптала, що використав слов. та латинську літературу і деякі нові рукописні джерела. Його твір мав вплив на всі літератури правос. словян. У 1820 вв. житійна література має офіц. характер (житіє самого св. Дмитра, укр. святих Тихона Задонського, Інокентія Іркутського, Йоасафа Горленка). [Д. Чижевський]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|