На Україні після революції большевики провели в містах націоналізацію усіх багатоквартирних будинків, залишивши в приватній власності лише ті будинки, які були потрібні власникам для особистого користування. Проте, хоч в перші роки після революції було переселено багато бідніших мешканців міст в будинки, відібрані від аристократії й буржуазії, це не розв�язало проблеми перенаселення. Це видно з наступних таблиць. Перша з них представляє забезпечення всього міськ. населення УССР житловою площею, не рахуючи площі кухонь, коридорів, лазничок тощо (законом 1928 р. встановлено мінімум 8,6 м² на особу); друга подає наявність заг. житлової площі (разом з кухнями й ін.) в кількох великих містах (стор. 682).

Слід мати на увазі, що в обох таблицях наведені сер. показники, що не відзеркалюють соц. різниць в розподілі помешкань.

[...]

В період 1926�39 рр. населення міст в УССР зростало пересічно щороку на 5,3%, а житловий фонд � лише на 3,1%, бо сов. уряд не виділяв достатніх фондів на будівництво помешкань, заощаджуючи кошти на будівництво промети. Тому населення в містах жило в перенаселених будинках, приблизно по 4 особи на кімнату, так що часто одну кімнату ділили дві родини. Кухні, лазнички й ін. побутові вигоди вживалися спільно кількома родинами; все це разом створювало нестерпні побутові умови, руйнувало фіз. й психічне здоров�я людини та впливало неґативно на продуктивність праці й суспільну мораль.

Війна 1941�45 призвела до величезної руйнації укр. міст обома воюючими сторонами. Наявність придатної до вжитку житлової площі зменшилася з 61,0 млн. м² в 1941 до 37,4 млн. м² в 1944 р., себто майже на 40%. В цілому в укр. містах в наслідок війни було зруйновано 38,0 млн. м² площі всіх будівель, себто бл. 50% наявного до війни житлового та бюрового фонду. Після війни насамперед відбудовувалася пром-сть, а довоєнний житловий фонд був відновлений тільки в кін. 1951. Протягом останніх 5 рр. населення міст України зростає пересічно на 4,4% на рік, а житловий фонд � на 6,2%, що вказує на деяке покращення ситуації. Однак в кін. 1956 ще офіц. стверджувалося в УССР, що потреба в житлі лишається гострою.

За сов. влади плата за помешкання в укр. містах порівняно увесь час дуже низька. В 1928 р. місячна плата в житлових кооперативах становила 28,7 коп., а в приватних будинках � 32,9 коп. за 1 м². Нині плата коливається від 5,5 коп. до 1,98 карб. за 1 м², залежно від заробітної платні й соц. становища мешканця. Робітник в сер. платить по 1,32 карб. за 1 м² помешкання розміром до 9 м² на особу і по 2,64 карб. за помешкання понад таку норму. В сер. оплата (не включаючи коштів опалення й освітлення) забирала в 1954 бл. 4,0% заробітної платні одруженого робітника. Але така надмірно низька оплата призводить до того, що її не вистачає й на пол. для покриття коштів ремонту й обслуги держ. будинків. Тому ремонт часто мусять робити самі мешканці, а держ:. будинки швидко руйнуються.

До 1937 р. на Україні житловий фонд за управлінням і власністю поділявся на 4 категорії: держ., міськ., кооп. і приватний. Житлова кооперація була високо розвинута, але в 1937 р. втратила свою самоуправу. Нині держ. житловим фондом завідують установи й підприємства, що самі розподіляють помешкання між своїми службовцями чи робітниками. Міським фондом завідують міські житлові управи й домоуправління, госп-во яких плянується мін-вом комунального госп-ва УССР. Домоуправління тісно співпрацюють з міліцією, органами держ. безпеки й політ. пропаґанди та контролюють мешканців своїх будинків. Помешкання міськ. житлового фонду призначаються в користування за договором на 5 рр., але тільки за рекомендацією різних органів. З уваги на брак помешкань, розповсюджене велике хабарництво. Власники приватних будинків мають право винаймати помешкання, але за плату, встановлену державою. В 1932 р. пол. житлового фонду міст на Україні була в приватній, власності. Нині приватним власникам належить бл. 30% житлового фонду.

Будівництво нових житлових будинків по містах України за останній час зростає. Впродовж 1946�50 держава побудувала 14,8 млн. м² житлової площі, а приватні власники � ще 6,4 млн. м². За 1951�55 рр. ці числа становлять 15,6 і 7,6; за планом на 1956�60 рр. 29,5 млн. м² і 21,4 млн. м². Кошти будівництва помешкань, однак, увесь час зростають. Тоді як в 1927 р. 1 м² житлової площі обходився державі в 185 карб., а в 1935 це становило 350 карб., в 1949 � 1100 карб., в 1954 � 1 550 карб. Будівництво гарного приватного цегляного будинку на 6 кімнат в 1950-их рр. коштувало в сер. бл. 125 000 карб. Такі високі кошти дуже уповільнюють розв�язку Ж. п. на Україні. Про житлове будівництво в містах і селах України див. Будівництво.

Література: Статистика України, ч. 202. X. 1930; Малая Советская Энциклопедия, III�IV. М. 1929�35; Господарство України, ч. 12. X. 1932; Sosnovy T. The Housing Problem in the Soviet Union. Нью-Йорк 1954; Нагай С. Житлове будівництво і побутові умовини в УССР. Укр. зб. 1. Мюнхен 1954; Народне госп-во Укр. РСР. К. 1957; Україна будує, зб. К. 1957. [В. Голубничий]