Житлове право, частина цивільного і адміністративного права, яке регулює користування житловими приміщеннями. Гол. джерелами Ж. п. в УССР є Цивільний кодекс УССР, постанови, статути й інструкції урядів СССР і УССР, постанови Верховного суду тощо. 10 ст. конституції УССР (з 1937) забезпечує право громадян на власні житлові будинки. Крім індивідуального житлового фонду, існує ще як основний � держ. (в управлінні міськ. рад або держ. підприємств і установ) та кооперативний. Основні акти Ж. п. видаються союзними органами, напр., постанова Центр. Виконавчого Комітету і уряду СССР про збереження житлового фонду з 1937 та ін. В рамках заг.-союзних актів з�являються розпорядження респ. органів, напр., постанова про віднаймання житлової площі (1938), статут гром. житло-конфліктних комісій при управах будинків, затверджений радою мін. УССР 1951 або Правила користування і утримування житлового фонду (1955) чи зразковий статут житлово-будів. кооперативи (1951), схвалені мін-вом комунального госп-ва УССР тощо. Важливим нормативним актом Ж. п. є інструкція того ж мін-ва (1956) про порядок укладання договору найму житлових приміщень, яка доповнює постанови Цивільного кодексу УССР (ст. 154�177) про договір житлового найму. Відання житловим фондом УССР, а частково і нормотворча компетенція належить мін-ву комунального госп-ва УССР.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]