Західньо-Українська Народна Республіка
, назва української держави, створеної 19.10.1918 УНРадою у Львові на укр. землях кол. Австро-Угорщини. Основний закон з 13.11.1918, крім назви, визначив також територію ЗУНР, яка покривалася з укр. етногр. частиною австр. коронних країв Галичини і Володимирії, Буковини і закарп. комітатів Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча і Мармарош (за етногр. картою Черніґа, виданою австр. статистичним управлінням 1855). Укр. влада була перебрана 1.11.1918 в Галичині та на короткий час 3.11 на Буковині і 19.11 на Закарпатті. Не зважаючи на поль.-укр. війну (листопад 1918 липень 1919), влада ЗУНР охоплювала більшу частину укр. Галичини (див. іст. огляд в ЕУ І, стор. 52710).Найвища влада ЗУНР перебувала в руках Укр. Нац. Ради, що була законодавчим органом влади до скликання Установчих Зборів ЗУНР. Виконавчу владу мав Держ. Секретаріят, а згодом уповновласнений Диктатор (див. також Конституція ЗУНР).
1.12.1918 Держ. Секретаріят ЗУНР, заключив з Директорією УНР передвступний договір про маючу наступити злуку обох укр. держав в одну держ. одиницю. 3.1.1919 цей договір затвердила УНРада, а 22.1.1919 Директорія УНР. Того ж дня окремим Універсалом проголошено акт обєднання. З того часу ЗУНР одержала назву Зах. Области УНР. Але обєднання не проведено повністю в життя, і органи держ. влади ЗУНР продовжували далі діяти окремо; вони згодом відмежувалися цілковито від політики уряду УНР, зокрема у висліді визнання останнім за Польщею укр. територій на зах. від р. Збруч.
В липні 1919 основну територію ЗУНР окупувала Польща, що намагалася досягти визнання цієї окупації з боку Антанти. Однак держави Антанти в особі Найвищої Ради Мирової Конференції, хоч 25.6.1919 доручили полякам окупувати тимчасово укр. Галичину, визнавали за нею окремий статус. 20.11.1919 Найвища Рада опрацювала проект договору з Польщею про автономію Сх. Галичини під зверхньою адміністрацією Польщі впродовж 25 років, який поляки не прийняли. Держ.-правний статус окремішности укр. Галичини був зафіксований в мировому договорі в Севрі (10.6.1920) і в протоколі в Спа (10.7.1920). Тільки 12.3.1923 Рада Амбасадорів великодержав Антанти визнала фактичний стан сх. кордонів Польщі із застереженням автономії для Сх. Галичини (див. також Галичина).
Література: Дорошенко В. Зах.-Укр. Нар. Республіка. ЛНВ, І-ПІ. К. 1919; Лозинский М. Галичина на Мировій Конференції в Парижі. Камянець 1919; Чубатий М. Держ. лад на ЗО УНР. Календар Просвіти. Л. 1921; Лозинський М. Галичина в РР. 19181920. Відень 1922; Левицький К. Великий зрив. Л. 1931; Кузьма О. Листопадові дні 1918. Л. 1931; Крезуб А. Нарис іст. поль.-укр. війни 191819. Л. 1933; 1933; Kutschabsky W. Die West Ukraine im Kampf mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 191823. Берлін 1934. [М. С., В. М.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|