Займенник, частина мови, що служить для вказувального визначування предметів і стосунків їх приналежности з погляду мовця (цей, той; я, ми; ти, ви; він, вони; мій, твій, його) � у відрізненні від іменників та прикметників, значення яких залишається ідентичним незалежно від особи мовця. З анафоричного вказування в часі (на вже відомі предмети � з попереднього контексту) розвинувся артикль та сполучні слова. З. може виконувати функції всіх повнозначних частин мови, приймаючи тоді їх граматично-формальні ознаки (числівники: стільки; прислівники: тут, коли; рідко і обмежено дієслово: нумо, нуте). З формально-граматичного погляду З. поділяються на: а) особово-анафоричні, що мають категорію граматичного роду тільки в 3 особі однини (я, ми; ти, ви; він, вона, воно, вони; зворотний � себе, собі); б) родові: 1) вказівні (цей, той, такий), 2) присвійні (мій, твій, його, її, свій, наш, ваш, їх(ній), 3) питально-окличні (який, чий, котрий, також безродозі � хто, що, скільки, що за), 4) узагальнено-означені (кожний, всякий, весь, сам, інакший). Префіксами й постфіксами творяться з питально-окличних 1) неозначені (абихто, хтонебудь, будь-хто, дехто, хтось), 2) заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, також � жаден). Одна з особливостей особових і почасти питальних (хто, що) З. � це дефективність системи їх відмінювання, твореного від різних коренів (я, мене, мною; ми, нас; що, чого; хто, кого), можливо, почасти споріднених первісно з особовими закінченнями дієслова (роби-мо, -те). Решта займенників має систему закінчень, однакову з прикметниками або подібну до них. Укр. мова знає лише спрощену подвійну демонстративність (цей � той; в півд.-зах. говірках � той � тамтой) і втратила решту вказівних З. (оний, овий). Вживання особових З. першої і другої осіб при дієсловах у ролі підмета частіше в сх.-укр. говірках (я пишу), рідше в півд.-зах., де на особу вказують дієслівні закінчення. Півд.-зах. говірки зберігають архаїчні енклітичні форми особового займенника в давальному й знахідному однини (ми, мя; ти, тя; си, ся; також му, го). Про -ся див. Зворотні дієслова. [О. Г.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]