Початки З. п. на укр. землях стверджено вже з 5�4 вв. до Хр. За княжих часів З. п. була вже значно поширена, але все таки заліза на власні потреби не вистачало. Після деякого занепаду під час тат. лихоліття з 15 в. почався дальший розвиток З. п. Тоді і згодом добували залізо з болотяних і гірських руд, що залягали скрізь неглибоко від поверхні або на дні боліт і озер, і їх легко було експлуатувати. Руду добували в т. зв. руднях силою води за допомогою коловоротів; метал одержували в примітивних горнах і домнах сиродутим способом і згодом очищували проковуванням у кузнях; як паливо використовували вугілля з місц. лісів, тому З. п. була розвинена насамперед на Київщині, Чернігівщині і Волині, менше в Галичині і на Закарпатті. Залізна руда була невисокої якости, і тому кращу руду, крім готових металевих виробів, привозили з-за кордону, гол. з альпійських країн і Угорщини, згодом на сх. України також з Московщини.

В кін. 18 в. постають перші невеликі доменні печі, що й спричинило на короткий час зростання З. п., передусім па Волині й Київ. Поліссі. Але незабаром часткове використання руд, спустошення лісів, а тим самим брак палива, брак дешевої робочої сили, яку постачали до скасування панщини селяни, а далі конкуренція З. п. Уралу вплинули на зменшення ч. рудень (в кін. 18 в. � 500, 1836 � 153, 1853 � 61), а ще більше виробу заліза. З тих самих причин занепала З. п. в Галичині (гол. в горах), на Закарпатті й Буковині.

Невеликі й сер. якости родовища залізної руди в Донецькому басейні почали розробляти вже в кін. 18 в., далеко ширше на поч. 19 в., гол. через близькість вугілля, їх використовувано в місц. металюргії. Продукція донецької руди була невисока і становила 1870 р. 22 000 т, 1880 � 74 000 т (це була одночасно майже вся продукція України). Тоді ж Урал продукував 467 000 і 629 000 т, вся Росія 800 000 і 1 050 000 т, так що участь України в заг. рос. продукції ледве становила 3% або 7%.

До цілковитої зміни дійшло з печатками З. п. в Кривому Розі з 1881 р., а ще більше з 1884 р., коли сполучено Кривий Ріг Катерининською залізницею з Донбасом і Придніпров�ям та на базі криворізьких руд і донецького вугілля розбудовано металюрґію України. Невелика віддаль від моря й Дніпра дозволяли вивозити руду водним шляхом. Завдяки корисному положенню, напливові чужинецьких (гол. франц.) капіталів і відносно модерним засобам експлуатації Кривий Ріг перегнав гол. тодішнього продуцента Рос. Імперії � Урал (З. п. Центр. Росії і Поль. Королівства мала другорядне значення) і давав в 1910-их рр. понад 70% заг. рос. продукції, як це видно з діяграми і таблиці (в тис.) [...]

У зв�язку з розвитком З. п. в Кривому Розі зменшилося значення донецьких руд (1903 їх видобули 137 000 т, 1913 ледве 13 000), невелике значення мали кілька родовищ на Приозівській височині (Корсак Могила 1907 р. � 21 000 т), натомість зросли розроблювання керчинського родовища, експлуатація якого почалася в кін. 19 в. (1913 р. � 370 000 т). На саме ж Криворіжжя припадало в 1900�14 рр. � 94�95% З. п. України.

1913 р. З. п. України становила 6 870 000 т, себто 6% евр. і 3,5% заг.-світової продукції і посідала четверте місце в світі після ЗДА (63,0 млн т), Франції (43,1 млн т) і Німеччини (в сучасних межах � 7,3 млн т). В З. п. України працювало 25 000 робітників. Приблизно 20% продукції З. п. йшло на експорт, гол. до Німеччини й Польщі.

Після зменшення продукції в 1914�18 рр. і цілковитого занепаду в 1919�21 рр. З. п. підноситься з 1924 р. і 1929�30 досягає довоєнного стану, а згодом в часи п�ятирічок сильно зростає (в 1932 � 8,4 млн т, 1935 рр. � 17,0 млн т), в 1936�39 рр. залишається на тому самому рівні, 1940 знову зростає й доходить до 20,2 млн т; зміни видно з таблиці (в млн т) і діяграми. [....]

Попри зростання З. п. України, її частка в продукції СССР дещо зменшилася (1940 р. � 67,5%) у зв�язку з інтенсивним розгортанням продукції на сході СССР. Натомість частка України в світовій продукції залізної руди підноситься до 10%. Зростання З. п. Україна завдячує виключно продукції Криворіжжя, бо продукція Керчі й далі становила лише 5% заг. укр. продукції (1913 р. � 370 000 т, 1928 � 51 000, 1938 � 852 000, 1940 � 1 280 000).

Одночасно з зростанням З. п. відбувається і концентрація видобування руди 7% продукції припадає на 8 великих шахт), електрифікація і механізація основних процесів видобування і транспорту, заг. поступ техніки і збільшення продуктивности праці. В кін. 1930-их рр. стали видобувати й убогі руди та піддавати їх процесові збагачення, зокрема вбогі керчинські руди. З. п. забезпечувала потреби укр. металюрґії, в малій мірі вивозилася до Росії й за кордон, гол. до Німеччини.

Війна 1941�44 знищила З. п., але вже 1945 вона давала 3,8 млн т; 1948 було відбудовано всі шахти, 1950 продукція залізної руди перевищила довоєнну, 1956 збільшилася в два рази порівняно до 1940 р. 1965 має дійти до 79,5 млн т. Числа видно з таблиці (в млн т): [...]

Не зважаючи на розвиток керчинської З. п., і надалі понад 90% З. п. зосереджується на Криворіжжі. Як і до 1940, розвиток З. п. йде по лінії дальшої концентрації виробництва і побудови нових великих шахт з продукцією на рік до 3,5 млн. т, щораз більшої експлуатації вбогих руд, м. ін. залізистих кварцитів, а в зв�язку з цим і будівництва ряду рудозбагачувальних комбінатів. Першим був побудований ще до війни Камиш-Бурунський аґльомераційний комбінат б. Керчі, 1955 став до ладу Півд. рудозбагачувальний комбінат у Кривому Розі, в 1957 р. розпочато будівництво комбінатів Ново-Криворізького і Центрального, в 1958 другого Південного, а до 1965 плануеться побудувати ще наступні 6. У 1965 р. потужність усіх рудозбагачувальних комбінатів на Україні становитиме бл. 77 млн т сирої руди, з якої добуватимуть 33 млн т сухого концентрату із вмістом 62% Fe, або 40% всієї продукції руди. Продукція залізної руди має поширитися за найближчих років на неексплуатоване досі кременчуцьке родовище. Ці заходи є тим більше потрібні, що добування багатших руд Кривого Рогу йде надмірним темпом, неспівмірним з потребами України і без огляду на майбутнє; їх видобуто вже бл. 20% запасу, при сучасному темпі продукції ледве вистачить ще на якихсь 30�40 років.

В 1956 р. добування залізної руди України становило 56% добувань СССР і бл. 10% усього світу, посідаючи Друге місце в світі по ЗДА (27% світової продукції) і дещо перевищуючи Францію (9%). Криворізька залізна руда покриває потреби України і в поважній мірі вивозиться до країн сх.-евр. бльоку, зокрема до Польщі й Чехо-Словаччини (1956 р. � 9,1 млн т, себто 24% укр. продукції) і до Росії; гірша керчинська руда вживається в Озівсталі. Див. також Криворізький залізорудний басейн, Керчинський залізорудний район.

Література: Кеппен А. Материалы для истории и статистики железной промышленности Росии. П. 1896; Железнорудная промышленность Южной России (в 1901�15), под редакцией П. Дитмара. X. 1902�16; Оглоблин О. До іст. металюрґійної пром-сти на Правобережній Україні. Архів Радянської України, чч. 1�2. X. 1932; Главнейшие железорудные месторождения СССР, сборник 1�2. П.-М. 1934; Струмилин С. Черная металургия в России и в СССР. М.-П. 1935; Лучицкий В. Полезные ископаемые Украины. М. 1937; Нариси екон. географії Укр. РСР, т. І. К. 1949; Малахов Г., Шостак А., Стариков Н. История горного дела в Криворожском бассейне. К. 19Б6; Гірнича пром-сть України. К. 1957. [С. Процюк, В. Кубійович]