Заповідники
(зах. назва нац. парки, резервати), спеціяльно виділені простори, які мають якусь наук., культ. чи госп. цінність і тому перебувають під охороною держави, що забороняє експлуатацію їх природних багатств і порушення природного стану; ця заборона буває цілковита або часткова. Завдання З. залишити в первісному стані типові природні краєвиди для наук. і заг.-культ. цілей, охорона й поширення рід ких уже і вимираючих видів рослин і тварин, охорона від знищення памяток природи, які мають наук. і культ. значення (напр., печери, водопади, мальовничі скелі тощо), вивчення природи територій З., акліматизація деяких рослин і тварин, поширення знання природи серед людности, сприяння мандрівництву й туристиці. З. можуть мати ширше, комплексне значення або вузько спеціяльне, напр., боброві, рибні, мінералогічні З. Крім З., існують ще охоронні дільниці, заказники, в яких рослини, тварини й памятки природи підлягають лише частковій охороні, якщо йдеться про охорону не всієї території, а поодиноких обєктів. (Докладніше див. Охорона природи).З. називають також іст.-культ. памятки, які є під охороною держави; на Україні Ольвія, могила Т Шевченка, Києво-Печерська Лавра, Камянецька фортеця, Чернігівський З., Вишгород, Скитський Неаполь б. Симферополя й ін. (Докладніше див. Охорона історично-культурних памяток).
Деякі З. є водночас і природними й іст.-культ. З., напр., Канівський З. з могилою Шевченка, Княжа гора на території Львова, іст. парки, напр., Олександрія, Софіївка, та ін.
Першими З. на Україні були зоопарк Асканія-Нова (Чаплі), що виник у 1883 р., і Біловезька пуща. Орг. форм набула справа З. тільки на поч. 1920-их рр., коли постав Укр. Комітет охорони памяток природи при Нар. Комісаріяті Освіти і охорону природи поставила своїм завданням також ВУАН; 1926 р. вийшла постанова ВУЦВК і Ради Нар. Комісарів УССР про орг-цію З. Тоді ж, у 1920-их рр., постало найбільше З.; 1928 Рада Нар. Комісарів УССР затвердила проект великого комплексного З. Дніпровий Низ. Переслідування укр. культури в 1930-их рр. припинило розвиток З. на Україні, і їх чимраз більше почала перебирати в свої руки Москва, яка нищить низку іст.-культ. З. 1951 систему респ. природних З. реорганізовано у всесоюзну, і більші З. України перейшли до Гол. Управління З. при Раді Міністрів СССР, при чому число З. сильно зменшено; лише невеликими З. відає АН УРСР, а Асканія-Нова підпорядкована Всесоюзному Н.-Д. Ін-тові акліматизації й гібридизації тварин ім. акад. М. Іванова.
Площа держ. З. УССР становить в 1958 р. 90 000 га, що сягає ледве 0,15% всієї території (в Чехо-Словаччині 1,1% у Великобрітанії 4%). На випадок реалізації плянів розбудови З. їхня площа обіймала б разом бл. 160 000 га (0,26%). З. України є в усіх її природних смугах, але найбільше в степ.
В ліс. смузі розташований найстаріший З. Біловезька Пуща, положений на межі укр., білор. й поль. етногр. території, нині в межах БССР і Польщі (на території БССР 74 000 га); спеціальний обєкт охорони евр. зубр, олень, вепр, лось. Проектується Поліський З. (80 000 га) над дол. Горинню на території БССР, але ще на укр. етногр. землі, де найкраще збережений первісний поліський краєвид, його фльора й фавна.
До гірських З. належать: Кримський, Кавказький і проектований Карпатський. Кримський З. (з 1920 р., 30000 га), положений в центр., найвищій частині Кримських гір, з завданням охорони великого ліс. масиву, що має водоохоронне і водозбірне значення, та його багатої фавни оленя, козулі, муфлона (акліматизованого). Кавказький З. (з 1924 р., 208 000 га), положений на Кубанщині, на півн. узбіччях зах. частини гол. Кавказького хребта, у верхівях рік Малої Лаби й Білої, обіймає всі смуги гірської рослинности від 600 до 3000 м з багатою рослинністю й фавною; спеці-яльне завдання розмноження Кавказького зубра. Проектується заснувати великий Карп. З., що охопив би цілком найвищий масив Укр. Карпат Чорногору (42 000 га), а також: частину Ґорґан (гору Близницю і частину кедрових лісів), буковий ліс в долині Угольки й б. Великого Лугу на Закарпатті (8000 га) та тисовий ліс б. Княждвора; деякі частини цього проектованого З. були вже давно під охороною і становили невеликі резервати.
В смузі лісостепу є на Слобожанщині невеликий З. Михайлівська цілина (200 га). Далеко більшим був комплексний З. б. Канева (т. зв. Середньодніпровський ліс. З., також Канівський біогеографічний З.), що обіймав Канівські узгіря (Канівська дисльокація) з дубово-грабовими лісами й могилою Т. Шевченка (1300 га). Цей комплексний З. має бути відновлений і разом з Михайлівською цілиною, степом Панталиха на зах. Поділлі, частиною т. зв. Кремянецьких гір й ін. творитиме Укр. Лісо-степ. З.
В степ. смузі знаходяться невеликий З. Стрілецький степ (525 га) на півд.-сх. Слобожанщині і Хомутівський степ (1020 га) на Приозівській низовині, обидва з рештками цілинного барвистого типчиново-тирсового степу, та камянистий степ Камяні Могили (360 га) на Приозівській височині; усіма цими З. відає Ін-т Ботаніки АН УРСР. Найбільшим степовим З. є Асканія Нова (38 500 га, перев. цілинний степ) з ботанічним садом і зоопарком, де міститься Всесоюзний Ін-т акліматизації і гібридизації тварин. Є проект обєднати ці степові З., а також: ін. рештки цілинного степу (Карловський, Провальський тощо), низку степ. байракових дібров, т. зв. Святі гори (гори Артема) над р. Дінцем в один Укр. Степ. З.
Над морем лежать Чорноморський (7 000 га, на півд. від гирла Дніпра) і Озівсько-Сівашський (12 000 га) З. в р-ні сухого приморського степу з характеристичною приморською рослинністю; їх основним завданням є охорона птахів під час їх перелету, зимування й гніздування.
Література: Лавриненко Е. Охорона природи на Україні. X. 1922; Охорона памяток природи на Україні, 12. Укр. Комітет охорони памяток природи. X. 192728; Шалыт М. Заповедники и памятники природы Украиньї. X. 1932; Заповедники СССР, ред. Соловьев А., т. 1-2. М. 1951; Котова М., Харкевичева С. Охорона природи в УССР та завдання ботаніків (Укр. Ботанічний журн., т. XIII., ч. 2. К. 1956); Охрана природы в западных областях УССР. Лесотехн. Инт, ч. 12 Л. 1957; Охорона природи на Україні, ч. 1. АН УРСР. К. 1957. [Г. Колодій, В. Кубійович]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|