Заробітна платня
, сума грошей, яку працедавець платить робітникові чи службовцеві за виконання певної праці. Як екон. категорія З. п. це перетворена форма вартости й ціни робочої сили та вартість тієї частини нац. доходу, яка розподіляється в грошевій формі серед робітників і службовців. Основні форми З. п. почасова, тобто плата за певний час праці (місяць, тиждень, годину) і поштучна або відрядна, тобто плата за виконання визначеної роботи чи норми. Поштучна й відрядна З. п., запроваджена в СССР з 1934 р., сприяє збільшенню використання робочої сили робітника, стимулює продукційність праці, а також значною мірою призводить до експлуатації праці. В 1950-их рр. в пром-сті УССР понад 70% робіт оплачувалися поштучною й відрядною З. п. Бл. 35% всіх заробітків робітників становила додаткова або преміяльна З. п., виплачувана за понадобовязковий час праці та за перевиконання норм виробітку по кількості й якості.В СССР З. п. реґулюеться державою. Рада міністрів СССР встановлює заг. фонд З. п. та окремі ставки й тарифи по республіках, мін-вах, галузях виробництва і видах робіт. Профспілки мають тільки дорадчий голос при встановленні З. п. На місцях адміністрація підприємств самовільно надає робітникові ту чи іншу ставку З. п.; у випадках крайньої несправедливости робітник може тільки подати оскарження до тарифно-розціночної комісії на підприємстві. Страйкувати робітники в СССР не мають права. Встановлюючи заг. фонд З. п. по всьому СССР і по республіках, держава може регулювати основні доходи всієї маси робітників і службовців та їхній уділ в нац. доході. В нац. доході УССР З. п. робітників і службовців становила в 1940 32,4%, а в 1954 42,9%; зріст цього уділу пояснюється гол. ростом кількости працюючих на З. п.
Сер. місячна З. п. робітників і службовців України до відтягнення податків й ін. відрахувань (обчислена як заг. фонд З. п., поділений на кількість робітників і службовців) становила: [...]
Цей ріст З. п. одночасно супроводжувався інфляцією цін та коштів прожиття, так що купівельна спроможність грошей і реальна З. п. в дійсності лише поволі зростали (див. Життєвий стандарт).
З. п. для окремих галузей нар. госп-ва України в 1941 була така (в карб. на місяць): [...]
Крайні різниці З. п. щодо професії, освіти й соц. становища в УССР в пол. 1950-их рр. досягали пропорції 1:45. Згідно закону 8.9.1956 мінімальна З. п. для працюючих в містах в усьому СССР встановлена розміром у 300 карб. на місяць. В 1955 мінімальна З. п. становила від 200 до 260 карб. на місяць, і її одержували бл. 12,5% працюючих. Робітник сер. кваліфікації у великій пром-сті України одержував в 1955, до відтягнення податків, бл. 800 карб. на місяць, прибиральниця 450, секретарка 780, учитель 1300, лікар 1400, бухгальтер 1650, сер. інженер 1 780, полк. армії 2100, ген. армії 3850, проф. ун-ту 5000, кіноартист 5900, академік 6800, дир. сер. заводу 7400, дир. тресту 8900, міністер 10 500. Збільшуючи нерівність З. п., сов. уряд має намір здобувати прихильність і підтримку упривілейованих верств населення.
Рівень З. п. робітника на Україні приблизно той самий, що й в середньому в усьому СССР.
Література: ЦСУ УСРР, Статистика України, серія X. Диференціяція заробітної плати в пром-сті України в 192829 рр. X. 1930; АН УРСР, Ін-т Економіки. Радянська Україна за 20 рр. К. 1937; АН УРСР, Ін-т Економіки. Нариси розвитку нар. госп-ва УРСР. К. 1949; Вуханевич В., Сонин М. О межрайонном регулировании заработной платы в СССР. Вопросы Экономики, ч. 1. М. 1957. [В. Голубничий]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|