Заслання
, рід кари, що полягає в примусовому висланні, у висліді судового вироку або адміністративним шляхом, до віддалених місць. З., в противагу до вислання, звязане з визначеним місцем перебування, часто і з обовязком примусової праці. Вживаний в укр. мові чужий термін депортація на визначення З. нині набрав специфічно актуального значення масового виселення порядком терору цілих груп населення. З. як специфічна кара позбавлення свободи відоме з найдавніших іст. часів. В княжу добу вигнання поза межі громади (вислати із волости), а навіть краю (вибити вон із земли) було звязане з потоком і розграбленієм, одною з гол. публічних кар. В лит.-руському праві вигнання називалось виволанням і було одною із т. зв. заступних кар. На Гетьманщині практикувалася як додаткова кара прогнання з громади, яке, в противагу до З., обмежувалося зірванням звязків прогнаного з громадою; він міг перебувати, де хотів, поза громадою. Як гол. кара З. (зсилка) застосовувалося рідше, гол. за протирел. злочини (єретицтво, розкольництво); її введено пізніше до кодексу Права, по которымъ судится малороссійскій народъ під впливом рос. карного права. З. могло бути тимчасове або вічне.Ряд діячів коз. України були заслані на Московщину в пляні царських репресій проти них: гетьмани Д. Многогрішний та І. Самойлович, діяч мазепинської еміграції А. Войнаровський, останній кошовий отаман Запоріжжя П. Калнишевський й багато ін.
В 1819 вв. З. в царській Росії було дуже поширеним явищем: Петро В. засилав на важкі праці, т. зв. каторгу, на будівництво кріпостей, портів (Озів, Петербург, збудований на запорізьких кістках). Із завоюванням Сибіру він став місцем перебування засланців. Ін. місця З. Кавказ, півн. Росія. З. могло бути у висліді суд. рішення та адміністративне; часто З. було досмертним із правом для тих, що відбули вирок, приписатися до сіль. громади. Засилали, крім звич. кримінальників, політ. небезпечних, а також політ. непевний елемент. 1897 р. половину нетубільного населення Сибіру становили засланці чи їхні нащадки з родинами.
Царський уряд застосовував репресії у формі З. супроти укр. діячів 1920 вв. Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, О. Кониський, П. Чубинський, П. Грабовський (помер на З. в Якутську) й багато ін. зазнали різного режиму З., включно із З. в салдати.
Австр. законодавство, як в більшості дем. країн, знає інститут видалення з держави або окремого краю як єдину або додаткову кару; в Австрії лише чужинець міг бути усунений з держави, а громадянин тільки з певного краю. Це саме було дійсним для Польщі і Чехо-Словаччини 192039 рр.
За сов. часів кара З. стала системою не лише проти судово засуджених, але і проти цілих нац. і соц. груп населення, яких в різні періоди масово засилали перев. до концентраційних таборів праці. В СССР З. набрало характеру гол. кари позбавлення свободи. З. може бути звичайне і з поправно-трудовими працями; звичайне З. звязане з визначеним місцем перебування перев. у віддалених місцях СССР і могло стосуватися як основна кара або як додаткова після відбуття З. на поправно-трудових роботах. З 1933 р. кара З. як правило звязана з примусовими працями. Хоч сов. карний кодекс передбачав реченець З. найвище до 10 років, спеціяльні декрети, напр., про захист соціялістичної власности, підвищували його до 20 і 25 (указ Президії Верховного Совєта СССР з 4.6.1947). Кара З. накладалася гол. чином за контрреволюційну діяльність; на поч. сов. режиму деяких політ. діячів ще виганяли поза межі СССР, при чому їх позбавляли громадянства. З. накладалося судовим вироком або адміністративною постановою Особливої Комісії при НКВД. Заслані (на примусових роботах чи на вільному поселенні) перебували під спеціяльним наглядом НКВД, а згодом МВД. Втеча з місця З. або відмова від примусової праці спричинювали увязнення з загостреним режимом. Гол. континґент засланців з України складався з таких категорій: учасники визвольних змагань і повстанці, особи з кол. вищих суспільних кляс, розкуркулені селяни, діячі культури, духівництво, укр. комуністи, вичищені з партії й ін. (Див. також Концентраційні табори.) [В. Маркусь]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|