Застава, передача боржником майна у володіння вірителеві для забезпечення договору позики. В поль.-лит. державі шляхта часто користувалася З., передаючи шляхетські маєтки і нешляхтичам. Коз. старшина іноді заставляла держ. маєтки, а навіть села; З. таким чином була джерелом здобутку грошей. До вірителів при З. іноді переходили усі політ. права землевласників. На Гетьманщині З. докладніше реґляментував кодекс 1743, згідно з яким З. може бути з правом користування або без нього. Заставний договір дає боржникові право викупу заставленого майна. Несплачення боргу дає можливість вірителеві залишити собі майно або продати його й розрахуватися із заставодавцем. Заставні договори повинні бути укладені на письмі та записані до урядових книг.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]