Холодна і охоронна З. появилась ще в далеку давнину (меч, шабля, спис, топір, шолом, панцер-броня, щит і т. д.). Вогнепальна З. бере свій початок, з 13�14 вв.; її прототипом до винаходу пороху була давня метальна З. � праща, лук та бойові машини: баліста, катапульта і стінобійний таран. Лук, в своїх поліпшених видах, був ще до 18 в. не тільки мисливською, але й воєнною З.; випущена з нього стріла пролітала 200�500 м і могла пробити дошку до 5 см завтовшки. Період застосування метальних бойових машин тривав два тисячоліття, до 14 в., поступившись місцем новому видові вогнепальної артилерії. Набої для метальних машин були різнорідного діяння: ударного (каміння, колоди, стріли), запалювального (смола в бочках), отруйного (скорпіони, змії, трупи).

Розвиток озброєння українців часів княжої доби відбувався також під впливом степовиків, варягів і Візантії. До наступально-оборонної З. належали: пращі і стріли до метання; списи, що називалися різно: копіє, сулиця, рогатина, оскеп; меч і шабля; сокира і топір; лук, булава. До охоронної � шолом, часом з прилбицею, яка охороняла лице; натільна броня або кольчуга та щит.

Вживалися тоді й бойові машини � ратні сосуди типу баліст, катапульт і таранів, що носили назву: порок і возграда.

Починаючи з 14 в., на Україні поступово входить у вжиток вогнепальна З. Спочатку це була артилерія (фортечна і польова), значно пізніше � ручна вогнепальна З. Лук, в своїй удосконаленій формі (арбалет, аркебуз і куща) був вживаний на Україні ще до 18 в.

На озброєнні коз. війська були: рушниці, що різно називалися, залежно від техн. розвою і калібру � пищаль, самопал, мушкет, яничарка, фузія тощо; пістолі й пістолети, луки, щаблі, списи, чекани й келепи. В протилежність до зах. країн в коз. війську була зовсім занехаяна оборонна З. (шоломи й панцери); носила її лише подекуди старшина, і то під час офіц. виступів. Перші гармати на Україну привезено 1394 р., а самостійна коз. артилерія починається з 1580 р. на Запор. Січі. Тодішні гармати називали: пушка, тарасниця, шрубниця, соловій, колюбрина, серпентина, петрієра, фалькон, картавна й ін.

У княжу і коз. добу на Україну привозили в більшості складнішу і досконалішу З. з чужих країн, напр., з Візантії, Зах. Европи, Туреччини, Близького Сх., а після 1654 р. � також з Московщини. Однак З. в ті часи продукували й місц. ремісники-зброярі: мечники, шабельники, лучники, стрільники, рушникарі, пушкарі тощо. Першу відливарню гармат � людвисарню засновано у Львові 1468 р. За часів Б. Хмельницького й І. Виговського відливали гармати в Корсуні й правдоподібно в Переяславі. На Гетьманщині гол. осередками військ. людвисарства були Гадяче, Батурин і Глухів. Особливої уваги гарматній справі надавав гетьман І. Мазепа.

Під час визвольних змагань 1917�21 рр. укр. військо користувалося основною З. кол. рос. та австро-угор. армій; становили її 5-стрільні рушниці і карабіни, пістолі й револьвери, важкі й ручні кулемети, міномети, мортири, піхотні гарматки, ручні ґранати, багнети, шаблі, списи, шоломи, протигази тощо та артилерія різного калібру � польова, важка, кінна, гірська � вся кінної тяги. В пол. 1919 р. всі укр. гарматні полки мали на своєму озброєнні виключно рос. гармати, перев. 3-дюймові, що уважалися тоді за найліпші в Европі.

Література: Смольський Г. Зброя українців від найдавніших часів. Календар Червоної Калини на 1924. Л. 1923; Стефанів З. Коротка історія укр. війська, І. л. 1936; Енциклопедія Українознавства, т. III, ст. 1166�94. Мюнхен�Нью-Йорк 1949; Історія Укр, Війська. Л. 1936, 2 вид. Вінніпеґ 1953; Денисова М., Портнов М., Денисов Е. Русское оружие. М. 1953. [З. Стефанів]