З. р. в Росії після скасування кріпаччини скоротила розмір сел. землекористування на Україні порівняно до 1861: 30,8% землі, що була в користуванні селян, було відрізано і залишено у поміщиків. З 48,1 млн га зем. фонду 9 укр. губ. селяни одержали 21,9 (45,7%), великі власники зберегли за собою 22,5 (46,6%), а решта 3,7 млн га (7,7%) належала державі, церкві тощо. Наділену землю селяни повинні були викупити у попередніх власників. Операція виплати відбувалася за системою т. зв. викупних платежів, коли держава викупила від поміщиків вивласнену землю, а селяни залишилися її боржниками. Ця З. р. далеко не могла задовольнити зем. �голоду� селян. Малоземельність, а через те і непродуктивність великої частини сел. госп-в, зем. криза і аґрарне перенаселення, яке сильно відчувалося на Україні в кін. 19. в., позначили великою мірою характер революції 1905. Спробою розв�язати цю кризу була Столипінська реформа, оголошена указом 1906. Проте нова З. р. йшла назустріч тільки сер. і заможному селянству; незаможні селяни не могли поліпшити свого госп-ва, продаючи масово рештки землі і творячи сіль. пролетаріят.

Революція 1917 проходила також під знаком З. р. Укр. нац. уряди тільки розробили основи нових З. р., але не встигли їх реалізувати (див. Земельне законодавство). Здійснені заходи були або вислідом рев. практики на місцях, абож, навіть якщо виходили від органів центр. влади, мали тимчасовий характер. Больш. заходи в зем. політиці мали ознаки не З. р., а зем. революції � вивласнення й усуспільнення землі (див. Воєнний комунізм, Нова економічна політика. Колективізація і Земельний устрій).

Після скасування панщини на укр. землях під Австрією селяни стали власниками землі, яку вони в той час посідали; в руках великих власників було тоді 2 461000 га (44,4%), у селян � 3 069 000 (55,6%). Землевласники діставали відшкодування з громадських фондів. Селяни повинні були сплачувати державі належність за одержану землю на протязі 40 років. Але і на Зах. Землях, як і на Наддніпрянщині, зем. криза тривала, не зважаючи на те, що кількість землі в посіданні дідичів зменшувалася через парцеляцію. Ґрунтовної З. р. на укр. землях за Австро-Угорщини не проведено; гал. сойм, до компетенції якого належало зем. законодавство, з огляду на переважаючі в ньому впливи поль. дідичів, її не хотів. Проте частина політ. партій в Галичині включила З. р. в свої програми.

З. р. і зв�язане з ними законодавство в модерному сенсі здійснювали на Зах. Укр. Землях між двома світовими війнами панівні там режими � поль., чехословацький і рум. 15.7.1920 в Польщі прийнято закон про З. р., який вивласнював порядком викупу, за встановленою зем. урядами ціною, великі посілості. Дотогочасним власникам залишилися зем. маєтки до 180 га (до 60 га б. міст), а на укр. землях максимальний розмір посілости міг доходити до 400 га. Лишки понад законну норму підлягали парцеляції серед мало- і безземельних, насамперед вояків та інвалідів поль. армії. Інтенсивне здійснення З. р. поль. урядом припало на 1919�23 рр., коли на укр. землях під Польщею було розпарцельовано між колоністами з корінної Польщі (зокрема військ.) бл. 450 000 га землі. Укр. селяни отримали ледве 6% розподіленої землі. Парцеляцію провадили, з уповноваження поль. мін. хліборобства, самі власники або уповноважені для цього поль. банки. Укр. парцеляційне т-во �Земля� у Львові не одержало концесії на парцеляцію З. р. в Польщі детально нормував новий закон, виданий 28.12.1925, який далі обмежував набування парцельованої землі укр. селянами. З 1934 р. функції зем. урядів у справах З. р. перебрали держ. адміністративні органи (воєводські уряди).

З. р. на Буковині і в Басарабії була проведена на підставі закону 30.7.1921, який вивласнював посілості понад 100 га (у випадку нерум. власників) і понад 250 га (у випадку румунів) та всю ріллю правос. Рел. Фонду. З 144 000 га зем. фонду, призначеного для розподілу, на Буковині розділено до кін. 1926 (рік закінчення З. р.) тільки 63 000 га; 1/3 з того ч. дістали українці. За вивласнену землю держава платила власникові повну ціну, встановлену комісією, а селяни, які отримували землю, платили пол. з того державі та покривали кошти виміру, запису тощо. Значна частина нерозділеного зем. фонду була в оренді держави і призначалася для рум. колоністів серед укр. елементу.

На Закарпатті за чехо-словацької влади проведено часткову З. р. в 1922�28 рр. Розподілено частину вивласнених земель великих власників між мало- і беззем. селянами, на 86% українцями. Натомість держ. маєтки, гол. луки, пасовиська і ліси не підлягали розподілу. Ця З. р. не оздоровила важкої зем. ситуації закарп. селянства.

Нові радикальні зміни в землеволодінні на Зах. Укр. Землях після сов. окупації не мають нічого спільного із З. р. евр. типу. (Див. також Земельний устрій, Земельне законодавство та ЕУ І, стор. 476�77, 1041�42 і 1046�48).

Література: Залозецький Р. Зем. реформа на Україні. Відень�К. 1918; Павликовський Ю. В обороні рідної землі. Л. 1925; Мицюк О. Аграрна політика, І�П. Подєбради 1925; Зубик Р. Поль. колонізація і парцеляція на нашій території. Кооп. республіка. Л. 1930; Карп. Україна. 36. Л. 1939; Буковина, її минуле і сучасне. 36. Париж�Філадельфія�Детройт 1956 (див. також літературу при Зем. устрій). [Р. М.]