Земські уставні грамоти, законодавчі акти достатутової доби у В. Князівстві Лит., які надавалися великими князями окремим землям і для всього населення, з метою підтвердження давніх прав даної землі і встановлення її взаємин з центр. держ. владою. На відміну від привілейних грамот, що часом вводили нове право, З. у. г. зберігають і підтверджують давне право окремих земель. Це були автономні статути поодиноких земель. Вісім З. у. г. стосуються укр. земель на території В. Князівства Лит. та дві зах. укр. на території Польщі. Важливіші з них: грамота Яґайла з 1424 (або 1430) для Луцької землі, Казіміра Яґайловича з 1456 для Гал. землі, з 1516 для Дорогичинської землі, дві грамоти з 1501 і 1509 для Волинської землі й одна грамота з 1501 р. для Більського пов. на Підляшші. Ряд цих грамот ґрунтується на якихсь попередніх З. у. г., що до нас не дійшли. Пізніші З. у. г. визначаються більш підкресленим становим характером. В З. у. г. багато матеріялу з цивільного, приватного, карного і процесового права. В них зафіксовані інститути і норми давнього укр. звичаєвого права. Крім названих З. у. г., існували ще уставні грамоти, якими надавалися часткові привілеї окремим областям. [Р. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]