Хоч З. були заг.-становим представництвом, все таки велику перевагу в них мали землевласники-дворяни. Вибори �гласних� (радних) до земських зборів відбувалися за куріяльною становою системою, включаючи маєтковий ценз. Існували курії землевласників-дворян та ін. власників, гол. з міщан (до них стосувався маєтковий ценз: 200 десятин землі або вартість майна понад 15 000 карб., для міщан � 6 000 річного прибутку), що обирали гласних до пов. З. безпосередньо, та сел. курія; сіль. громади висилали своїх представників на волосні �сходи�, де вибирали виборців на пов. з�їзд, який у свою чергу обирав гласних пов. земських зборів. Гласних губ. земських зборів обирали пов. земські збори. Закон з 12.6.1890, виданий з ініціятиви реакційних кіл на чолі з мін. внутр. справ графом Д. Толстим, з метою обмеження автономії З., змодифікував представництво в З. у., ще більше обмежуючи права недворянських станів. Селяни вже не вибирали гласних, а тільки кандидатів до пов. З., з яких губернатор затверджував по одному від волости.

Гласні-дворяни мали, як правило, більше пол. голосів в пов. земських зборах, селяни � вдвоє менше, а міщани та ін. � в три рази менше. Ще менше потрапляло недворян до пов. управ та до губ. З. у. В 1903 р. в складі пов. управ укр. земських губ. було: 83% дворян, 9,3% селян, 7,7% різночинців; але, напр., в Херсонській губ. в складі пов. управ були виключно дворяни.

Каденція пов. і губ. земських зборів і вибраних ними земських управ тривала три роки. На земських зборах, які відбувалися звич. раз на рік, головували предводителі дворянства. За законом 1890, обраних голів земських управ затверджували: губернатор � пов. управи, мін. внутр. справ � губ. З. поставлено під контроль і нагляд держ. адміністрації; всі постанови З. у. мали затверджуватися губернаторами або мін. внутр. справ, і вони могли їх скасувати; виборні земські службовці були включені до заг.-адміністративної системи.

Не зважаючи на ці обмеження, З. у. провели велику працю в низці ділянок місц. управління. З. значно спричинилися до піднесення сіль. госп-ва України; вони створили мережу пов. і губ. аґрономів, провели ряд суто аґрономічних заходів (постачання с.-г. машин та приладдя, насіння, угноєння) та велику освідомну акцію серед сіль. населення (виставки, курси, лекції, популярні брошури), заснували ряд с.-г. шкіл, вели н.-д. роботу (н.-д. станції, дослідження ґрунтів тощо), запровадили страхування нерухомостей, організували ветеринарну службу, сприяли піднесенню тваринництва (опорні пункти племінної расової худоби), підтримали кооп. рух та допомогли масовій орг-ції кредитових кооп. установ з метою надання дрібного кредиту для селян і сіль. ремісників тощо (див. також Аґрономія суспільна й державна і Аґрономія). З. будували шляхи і організували т. зв. земську пошту (там, де не було держ. поштово-телеграфного зв�язку). Багато зробили З. на відтинку нар. освіти, гол. розбудовуючи мережу початкових шкіл, згодом і сер. та фахових (див. Земські школи) та дбаючи про позашкільну освіту (сприяння недільним школам, бібліотеки по селах, фахові курси, лекції тощо). Великі заслуги З. у розвитку нар. здоров�я (див. Земська медицина). З. у. організували ряд цінних статистичних і екон. досліджень окремих р-нів України (див. Статистика).

Значна частина суспільства бачила в З. не лише вияв самоуправи і самодіяльности на місцях, але також � шлях до конституційного перетворення Рос. Імперії. Земські діячі походили перев. з ліберальних кіл інтелігенції і дворянства; серед службовців З. у. було чимало таких, що мали марку неблагонадійних. З. часто зверталися з петиціями до царського уряду, домагаючися конституції. Взагалі Довкола З. і З. у. витворився, починаючи з 1870-их рр., земський рух, що, поруч із ін. опозиційними рухами, боровся проти царського абсолютизму. Напр., Харківське З. звернулося до царя з закликом, щоб він �дав своєму народові те саме, що він дав болгарам�, себто � конституцію (1878). Воно ж організувало святкування Г. Квітки-Основ�яненка (1878), при чому відбувся таємний земський з�їзд у Харкові, на якому обговорювалися і політ. питання. 1879 відбувся перший з�їзд земських діячів у Москві, де створено Земський Союз. Короткий час виходила тижнева газ. �Земство�. В Женеві на поч. 1880-их рр. М. Драгоманов видавав �Вольное Слово�, яке було носієм ліберальних земських ідей і вважалось органом Земського Союзу. Зростання З. в 1870�80-их рр. викликало реакцію консервативних кіл, які бачили в них зародок �держави в державі�; вони всіляко перешкоджали спробам співпраці і спільним виступам діячів різних З.

В 1904�05 рр. відбуто ряд заг.-рос. з�їздів земських діячів, які домагалися скликання репрезентативного законодавчого органу. З. відограли видатну ролю у скликанні Держ. Думи. З утворенням політ. партій в Росії і на Україні політ. значення З. зменшилося, проте вони до кінця залишилися поважною силою в гром. й держ. житті.

В трьох укр. губ. �Півд.-Зах. краю� � Київській, Волинській, Подільській введено спрощене З. у формі губ. комітету з призначених гласних тільки в 1904 р., і лише 14.3.1911 там також стало дійсним �Положение� про З. у. з деякими змінами щодо виборчого цензу до них; ці зміни обмежували права поль. шляхти на користь рос. поміщиків.

Висе під час війни в 1914 р. постав Всерос. Земський Союз, який разом із Союзом Міст займався зокрема допомогою пораненим, полоненим і втікачам. З вибухом революції З. стали повноправними установами місц. самоврядування. Постановами Тимчасового Уряду (21.5. і 9.6.1917) заведено волосні З. у., а до вибору З. у. допущено всіх мешканців; З. у. набули право видавати обов�язкові постанови, а нагляд держ. адміністрації обмежено лише перевіркою їхньої діяльности щодо її законности; до компетенцій З. у. переходила гром. безпека (міліція). На Україні З. почали українізуватися, доповнюючи свій склад укр. політ. діячами. Київ. �Земська Газета� перейшла на укр. мову. Після створення Укр. Центр. Ради і проголошення 1 Універсалу низка губ. і пов. земств визнала її центр. органом управління на Україні та асигнувала фонди на її діяльність.

В квітні 1918 р. постав Всеукр. Союз Земств, що об�єднував губ. земські управи, і на чолі його став С. Петлюра. Здемократизовані З. були опорою опозиційне наставлених до гетьманського уряду укр. діячів. 16.6.1918 відбувся з�їзд представників З. у Києві, який поставив до гетьманського уряду ряд вимог ультимативного характеру, зокрема припинення адміністративного контролю над З., скликання конституанти, реорганізації уряду тощо. 5.9.1918 гетьман затвердив закон про вибори до З., які вносили обмеження до попереднього принципу заг. голосування; введено м. ін. куріяльну систему виборів, залежно від суми земського податку виборців. Метою цієї зміни було зміцнити вагу заможного і сер. селянства в З. у. і рівночасно усунути з них рев. елементи, які часто займалися політикою, замість місц. справами управління. Нова виборча реформа тільки частково увійшла в життя.

Під час рос.-укр. війни діяльність З. у. була значно послаблена. Справу охорони порядку вже Центр. Рада відібрала від них і передала окремій міліції, залежній від мін-ва внутр. справ. Цей стан затвердив і гетьманський уряд, а згодом Директорія. Уряд УНР розпустив законом 5.10.1920 волосні, пов. і губ. земські збори до їх перевиборів, а виконання їх компетенцій передав відповідним земським (народним) управам. Але цей закон вже не був реалізований, бо тільки незначна частина території перебувала в руках адміністрації УНР. Після окупації України большевиками компетенції З. повністю перебрали місц. совєти.

Роля З., які проіснували понад 50 років, в поширенні ліберальних ідей та засад самоорганізації і самоуправління населення дуже велика; їх вклад у розбудову нар. госп-ва і культури України також поважний. Хоч серед земців було мало укр. політ. діячів, все ж для З. у. на Україні і їх діячів були близькі локальні госп. і культ. інтереси краю; вони їх всіляко підтримували в противагу до рос. централізму. Не зважаючи на перевагу в З. у. дворянства, основні заходи З. були звернені на піднесення добробуту широких нар. мас. Службовцями З. у. була значною мірою опозиційне наставлена до царського режиму інтелігенція, в тому ч. чимало укр. осв. і гром. діячів. Для багатьох з них З. у. були школою для майбутньої праці у відродженій укр. державі.

Укр. нац. рух знаходив поважні відгуки в З. у. Вже в 1870-их рр. укр. земці-ліберали мали зв�язки з чл. Старої Громади. Гол. в Чернігівському і Полтавському З. сильно відчувався �українофільський� рух. Полтавське З. спричинилося до будови пам�ятника І. Котляревському в Полтаві 1903. Будинок цього З. побудовано в укр. стилі за проектом В. Кричевського (1905). З видатних укр. земських діячів діяли на Полтавщині � Л. Зеленський, Шкляревич, Ф. Лизогуб, І. Присецький, О. Оболонський, П. Чижевський, В. Шемет, Шимків, Кіяніцин, Соколовський, Б. Мартос, О. Худолій, І. Данельський, Г. Данковський; на Чернігівщині � І. Шраг, Ф. Уманець, П. Дорошенко, М. Савицький, І. Петрункевич, Ліндфоро, О. Тищинський та ін. (Див. також ЕУ І, стор. 477 і 482).

Література: З. С. Восемнадцать лет войны чиновничества с земством. Женева 1883; Драгоманов М. Либерализм и земства. Женева 1889; Веселовский В. История земства за 40 лет, І�IV. П. 1909�11; Русов А. Краткая энциклопедия земского дела в его историческом развитии. К. 1915; Щербина Ф. История полтавского земства. Полтава 1915; Дорошенко В. З іст. земства на Україні. ЗНТШ, Студії з поля суспільних наук і сатистики, т. П. Л. 1909; Gurvin S. P. Russian local government during the war Union of Zemstvos. Нью-Гевен 1930; Петрункевич И. Из записок общественного деятеля. Архив Русской Революции, т. XXX. Берлін 1934. [В. Маркусь]