Кахлярство, виробництво кахель (К., для облицьовування печей � груб і коминків) і керамічних плиток (для покривання стін будинків і підлог), називаних тіакож �кахлями�, з випаленої ганчарської, мерґельової і фаянсової глини, � теракотових, фаянсових і порцелянових, перев. полив�яних. Кахлі із спіднього боку, на відміну від керамічних плиток, мають вигляд відкритої скриньки.

Керамічні плитки на Україні відомі з 10 в. (Київ, Білгородка, Галич й ін.), кахлі � з 15 в.; перші не полив�яні, барельєфні К. виробляли ганчарі, цегельні й кахлярні. Найбільшого розвитку К. досягло в 17�18 вв. з появою керамічних зав. Кахельними грубами забезпечували ся не тільки доми гетьманів, вельмож і монастирі (келії Києво-Печерської Лаври), але й сер. заможних людей, а з сер. 18 в. і селянські. К. і готові печі (перев. з Чернігівщини) вивозили до Росії (печі в Коломенському дворі під Москвою й ін.).

Форму й орнаментику кахляних печей зах.-евр. стилів укр. майстрі пристосовували до укр. ґрунту (геометричні взори, рослинна орнаментика, побутові сцени, гол. з коз. життя й ін.). Сел. печі були перев. із зеленої або жовтої рельєфної К., з �кружалочкою�, квіткою або китицею із трьох квіток, т. зв. �фіялкою�. З 18 в. відомі майстрі полив�яних К. � стародубський А. Жуков, погарський Я. Негоразда, новгородсіверський С. Жолдак, чернігівський С. Перепілка; з 19 в. майстрі розмальованих К.: Ситко, Пархоменко, Тищенко й ін.; з Зах. Укр. Земель відомі О. Бахмінський з Косова і Шостопалець з Сокаля.

В пол. 19 в. гол. кахельні працювали на Полтавщині, Київщині, Харківщині, Чернігівщині (всіх бл. 20); до цегельно-кахельних зав. належали Гудим-Левковича в Києві і. Романовського в Юрковім Протоці; на зав. Миклашевського у Волокитині на Чернігівщині виробляли порцелянові грубки.

Нині К. для печей і облицювальні керамічні плитки виробляють індустріяльні зав. архітектурної кераміки (в Києві, Полтаві й ін.). Див. також Керамічна промисловість і ЕУ І, стор. 302; там же малюнки, стор. 302 і 303.