Кам’яновугільна промисловість, одна з провідних галузей нар, госп-ва України, посідає серед ін. галузей її пром-сти за числом робітників 2 місце (після машинобудування і металообробки), 3 за обсягом. пром. виробничих фондів та 4 за обсягом продукції. У паливному балянсі України питома вага вугілля становить понад 77%.

Гол. масу кам’яного вугілля (К. в.) постачає Донецький басейн; з 1954 р. починає розвиватися Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн, одначе продукція його не становить більше 10% заг. продукції УССР. Видобуток К. в. розпочався в другій пол. 18 в., але він набрав розмаху тільки в 1870-их рр. Його ріст видно з таблиці (в млн т) і діяграми.

Видобуток в рр.:

1880 – 1,3
1890 – 2,9
1900 – 10,7
1910 – 16,3
1913 – 23,5
1920 – 4,1
1925/26 – 18,2
1929/30 – 30,5
1935 – 59,7
1940 – 83,3
1945 – 30,1
1950 – 76,4
1955 – 116,3
1957 – 141,7
1958 – 153,4
1965 (плян) – 200,0

Не зважаючи на сильний ріст видобутку К. в. на Україні, його участь у видобутку всього СССР зазнає з 1920-их рр. постійного зменшення через введення в експлуатацію нових басейнів (1913 р. – 78,5%, 1930 р. – 64%, 1940 р. – 50,5%, 1958 р. – 33%; разом кам’яне і буре вугілля). Серед різних вугільних басейнів Донецький басейн посідає й нині перше місце (перед Кузнецьким, Уральським, Підмосковним – буре вугілля, Карагандинським, Сх.-сибірськими, басейнами Далекого Сходу, Печорським й ін. меншими). Україна постачає 6,8%) світової продукції вугілля і посідає 5 місце після ЗДА, Німеччини, Англії та Китаю.

[...]

Про історію К. й. і її докладнішу характеристику див. Донецький басейн.

До першої світової війни вугільні шахти Донбасу належали здебільша до великих приватних підприємств, як Півд.-рос. Т-во, Олексіївське Гірничо-Пром. Т-во, Новорос. Т-во й ін.; майже всі вони з 1904 р. були об’єднані в синдикат «Продуголь». Після націоналізації пром-сти большевиками К. п. була підпорядкована до 1932 р. заг.-союзній Вищій Раді Народного Госп-ва, потім до 1939 р. – заг.-союзному наркоматові паливної пром-сти, до 1954 р. – заг.-союзному мін-ву вугільної пром-сти. 1954 р. останнє було перетворене на союзно-респ. мін-во, і в УССР постало мін-во вугільної пром-сти з осідком у Сталіному, формально і фактично підпорядковане моск. центрові. Після реорганізації управління пром-стю і будівництвом в 1957 р. моск. центр. мін-во було скасоване. Вугільні підприємства підпали безпосередньому підпорядкуванню відповідних раднаргоспів (Луганський, Сталінський, Львівський) з мін-вом вугільної пром-сти УССР як зверхнім центром. Проте плянування вугільного видобутку, як і раніше, належить заг.-союзному Держплянові.

Основні продукуючі одиниці К. п. – шахти – об’єднуються в трести: Будьоннийвугілля, Молотоввугілля, Красноармійськвугілля, Макіївкавугілля, Лутугіневугілля, Зуївантрацит, Куйбишеввугілля, Воротиловськвугілля, Кадіїввугілля, Краснолучвугілля, Несветайантрацит, Гуніввугілля та ін. Кілька вугільних трестів разом з допоміжними підприємствами (будів. трестами і т. п.) творять комбінати. Вугільна пром-сть Донбасу (усього) розділяється на 6 комбінатів: Артемвугілля, Луганськвугілля, Донбасантрацит, Сталінвугілля, Шахтантрацит, Ростоввугілля (два останні поза межами УССР).

К. в. посідає одне з найважливіших місць укр. експорту. Об’єм експорту показує таблиця (в млн т) [...]

До війни 1914 вивіз укр. вугілля (за Копорським: 1913 р. на 50 млн карб. або 7% вартости всього експорту України) йшов лише до ін. частин Рос. Імперії (гол. до моск. пром. р-ну), конкуруючи з поль. (Домбровський басейн) і англ. вугіллям, яке обслуговувало Прибалтику і Петербурзький пром. р-н. Під час війни, коли треба було везти донецьке вугілля до Петербургу, це призвело до великих транспортових ускладнень і навіть до кризи петербурзької воєнної пром-сти. В 1920-их рр. донецьке вугілля обслуговувало всю евр. частину СССР, зокрема обидва рос. пром. р-ни – моск. і ленінградський. Те саме мало місце в 1930-их рр., хоч тим часом було розбудовано підмоск. вугільний басейн. 1934 р. вивезено з УССР вугілля і коксу на 140 млн довоєнних карб. або 19,4% вартости всього експорту України (за Кубійовичем). Після війни, у зв’язку з дальшою розбудовою Підмоск. вугільного басейну, а ще більше нового, Печорського, припинився вивіз укр. вугілля на півн. Росії і зменшився на півн. зах.; нині він скерований насамперед до Центр.-Пром. і Центр.-Чорноземного р-нів, до Білоруси, Молдавії, менше на Передкавказзя; значно збільшився вивіз вугілля на Поволжя, завдяки будові каналу Волга–Дон.

Справжній експорт укр. К. в. (зокрема антрациту), тобто за кордони СССР, спрямований насамперед до країн сателітів: Угорщини, Нім. Нар. Респ., Румунії, а далі до Австрії, Італії, Юґославії, Франції, Фінляндії. Важливе місце в експорті України становить донецький кокс, експорт якого тільки за кордони СССР виріс з 0,35 млн т в 1950 р. до 1,6 в 1955 р. та 1,9 в 1956 р.; бл. 50%) цього експорту йшло до Сх. Німеччини і бл. 25% до Угорщини і Румунії.

Щодо споживання К. в. на території самої України, то приблизно половину його вживає сам Донецький басейн, потім Дніпровський пром. р-н, решту ін. р-ни України. Львівсько-волинський басейн покриває попит Зах. України й експортується до Білоруси. 1955 р. 47,5% К, в. йшло на потреби чорної металюргії, 14% на електростанції, 12,5% на зал. транспорт, 14,5 на побутові і 11,5% на ін. потреби.

За пляном видобуток укр. вугілля (разом з бурим) має збільшитися на 1965 р. до 211 млн т. (35% продукції всього СССР), гол. коштом експлуатації нових шахт в зах. Донбасі та шляхом інтенсифікації вже існуючих шахт. Одночасно через зростаюче занечищення видобутого вугілля скельною породою його чимраз більше треба буде переробляти на збагачувальних фабриках, що автоматично підноситиме кошти продукції.