Карне право, також кримінальне право, сукупність норм публічного права, що визначають вчинки, які законодавець визнає за злочини і за які загрожує санкція в формі кари або ін. заходів (матеріяльне К. п.), та норми, що вказують форми здійснення матеріяльного К. п. від вислідження злочинця до суду над ним (формальне К. п., Карний процес). Тільки модерне право відокремлює карний закон від карно-процесуального закону. Історія укр. права взагалі, а зокрема в княжу лит.-руську і гетьманську добу цього відрізнення не знає. (Див. ЕУ І, стор. 633�36, 660�65).

Рос. і австр. К. п., що діяло на укр. землях, перейшло еволюцію до модерного права, воно стало повністю публічним, більш гуманним, позбулося таких інституцій, як суди за чарівництво, тортури, калічення і самовільне карання (напр., вимір кари �як цар скаже� в Росії), обмежило застосування кари смерти, ввело ув�язнення як основну кару і визнало засаду �nullum crimen sine lege� (хоч ця остання засада, схвалена рос. законом 1903 р., не увійшла в життя). Під рос. займанщиною, на відміну від старих звичаїв і прав, прийшов спершу �Кодекс головних і поправчих кар� з 1832 р., пізніше Карний закон з 1845 р. і вкінці ґрунтовно зреформований закон 1864 р., у якому вже відбилися ліберальні течії і суспільно-політ. зміни того часу (напр., скасування панщини). Цей закон, з рядом змін, протривав аж до упадку царської Росії, бо новий карний закон 1903 р., за зразками модерних законів Зах, Европи, не увійшов у життя, крім його незначної частини. Під Австрією було діючим австр. К. п., яке розвивалося також у дусі ліберальних течій 18 в.: карний кодекс Йосифа II з 1787, потім карний закон з 1803 р. і вкінці останній карний закон з 1852 р. з різними змінами. На Закарпатті діяли угор. карні закони, останній з 1846 р., що лишився в силі й за Чехо-Словаччини. На Зах. Укр. Землях, які опинилися під Польщею після упадку укр. державносте 1917�20 рр., діяв до 1932 р. австр. карний закон 1852 р. в Галичині, а рос. закон 1903 р. (який спеціяльно введено в життя) � на півн.-зах. землях. В 1932 р. увійшов у життя суцільний поль. карний кодекс, що діяв на цих землях до сов. окупації 1939 р. та під час нім. окупації в часи другої світової війни. Поль. карний закон з 1932 р. був досі найбільш поступовим з усіх, які діяли аа укр. землях. Виходячи від категоричної постанови �немає злочину без закону�, він пішов далеко в напрямі суб�єктивізму в ділянці вини, узгляднюючи злу волю й намір справця, замість тільки об�єктивного наслідку його вчинку; визнав індивідуалізацію у вимірі кари, тобто відповідальність кожного (напр., у співучасті в злочині) в межах його наміру; завів умовне припинення виконання кари, умовне звільнення і особливе справування для малолітніх, до яких застосовував тільки виховні заходи.

На. укр. землях, окупованих большевиками, старе царське право перестало практично діяти від початку. В перші роки, коли діяли нар. суди, рев. трибунали і т. п., недостачу карних законів виповнювали сотні декретів, які видавала тодішня укр. сов. влада, а, крім того, органи судочинства користувалися новими вже рос. сов. законами. З 1919 р. почала діяти кодифікаційна комісія при Нар. комісаріяті юстиції УССР, але вона не створила самостійного укр. карного закону. Натомість, �в інтересі едности карного законодавства усіх сов. республік�, видано 15.8.1922 (постанова ВУЦВК УССР з 23.8.1922) �Кримінальний Кодекс УСРР�, який копіював �Уголовный Кодекс РСФСР� з 26.5.1922 (заг. частину в цілості, а спеціяльну з незначними доповненнями). Закон цей ствердив клясову природу К. п., подав матеріяльне визначення злочину як суспільне небезпечної дії, допустив аналогію, зриваючи із засадою �немає злочину без кари�, і надав карі і заходам суспільної оборони виключно характеру доцільності.

Слідом за конституцією СССР 1924 р. увійшли в життя �Основні засади карного законодавства СССР і союзних республік� 29.10.1924 з чинністю на території усього СССР, вони обіймали приписи заг. частини кодексу, протидерж. та військ. злочини. Вони в цілості увійшли в новий �Кримінальний Кодекс УССР� з 8.6.1927. (Про засади цього кодексу див. ЕУ І, етор. 680�82).

Після довгої боротьби за нові форми соц. �законносте� та за �певність права� після конституції 1936 р. 25.12.1958 Верховний Совєт СССР видав нові засади кримінального законодавства СССР і союзних республік і закон про протидерж. злочини. Ці два закони, як обов�язкові на території всього СССР, відхиляють відповідні постанови Кримінального Кодексу УССР з 1927 р. і, в свою чергу, увійдуть як складова частина нового кодексу. Вони вводять ряд основних реформ засадничого характеру. З них гол. такі: кару може тепер призначати тільки суд, себто покарання адміністративним шляхом чи ін. несуд. органами � неприпустиме; злочином є тільки вчинок, передбачений у законі, що значить відкинення аналогії і відновлення засади �nullum crimen sine lege�, немає зворотної сили закону; карна санкція, що загрожує за злочин, має знову характер кари і тільки попри це має характер виховний і оборонний.