Кавказ, комплекс країн, положених між Чорним і Каспійським м. на пограниччі Сх. Европи й Передньої Азії, перетятий горами К. (що дають назву усьому комплексові), заселений в півн.-зах. частині українцями. На півн. К. сягає по Кумо-Маничську западину, на півд. по кордони СССР з Туреччиною й Персією. Територія понад 440 000 км², населення 18 мли (1959). К. обіймає 3 геогр. одиниці: 1) високі і труднопрохідні Кавказькі гори (або К., рос. назва � Великий К. або Кавказький хребет); 2) на півн. від них положені степові рівнини Передкавказзя, розділені Ставропільською височиною на низовини � Кубанську на зах. і Терек-Кумську на сх. (котловина Ріону і западина Кури) та 3) гори Закавказзя (Малий К. і Півд.-Кавказьке або Вірменське нагір�я). Кавказький вододільний хребет ділить К. на дві іст.-політ. країни: 1) Закавказзя � 190000 км² і бл. 10 млн населення, на території якого лежать Грузія, Азербайджан і Вірменія (нині сов. республіки) та 2) Передкавказзя або Півн. Кавказ � 250 000 км² і 8 млн населення (до Півн. К. зараховують в СССР, звичайно помилково, дол. Дін, себто всю півд. частину кол. області Донського Війська), яке входить до складу РСФСР (Краснодарський край, Ставропільський край і автономні ССР � Кабардино-Балкарська, Півн.-Осетинська, Чечено-Інґуська і Даґестанська).

На історію і етнічний склад людності К. вплинуло його переходове положення, завдяки якому він був відвічним шляхом мандрівок народів між Европою і Передньою Азією і навпаки; далеко менше значення, з огляду на півпустинний характер Сх. Передкавказзя, мав Півн. К. як шлях степових народів з Азії на захід. Деякою перешкодою й цих мандрівках були гори К.; в них знайшли захист численні дрібні народи, які поза К. ніде не існують. За винятком Грузії, до деякої міри Вірменії � на К. не постали більші самостійні й тривкіші держ. орг-ції, натомість К. підпадав політ. і культ. впливам та завоюванням з боку сусідів � персів, греків, римлян, Візантії, арабів, Туреччини. Великий вплив мали наїзди монголів-татар в 13 в., які опанували Півн. К. Почавши з 15 в. К. став предметом боротьби між Туреччиною і Персією. Християнство ширилося на Закавказзі з 4 в., на Півн. К. (Тамань) з 6 в., араби принесли іслам, який у 18 в. поширився, за винятком грузинів, вірменів і частинно осетинців, на всі народи К. Від 18 в. почалася експансія Росії, яка призвела на поч. 19 в. до окупації більшости К. Цей процес закінчився, попри опір кавказьких народів, в 1860-их рр. і призвів до майже цілковитої слов�янізації Півн. Кавказу (давні народи становлять без Даґестану ледве 1/8 всього населення. Див. докладніше Кубань, Передкавказзя й Кавказькі верховинці). Натомість на Закавказзі росіяни і українці становлять лише 1 млн або 1/10 усього населення (гол. народи: грузини � понад 3 млн, азербайджанці до 3 млн, вірмени 1,5 млн).

Після революції 1917 постали в 1918 р. незалежні держави Грузії, Азербайджану, Вірменії (короткий час вони творили спільну федерацію) і Республіка Кавказьких верховинців, але 1920�21 їхні країни окупували большевики, так само як Кубань та Донщину. Закавказзя большевики переіменували з 1921 р. на Закавказьку СФСР, яку 1936. поділили на три сов. республіки: Азербайджанську, Вірменську і Грузинську; на Півн. Кавказі 1921�22 існувала Горська Автономна ОССР в межах РСФСР, згодом поділена на ряд автономних республік і областей (див. Кавказькі верховинці).

Зв�язки України з народами К. сягають ще княжих часів; вони відновилися в 19 і зокрема в 20 в. Це були гол. зв�язки з грузинами, менше з вірменами. Українці і народи К. співпрацювали між собою в рос. Держ. Думі (Союз Автономістів); у вересні 1917 представники К, брали участь у з�їзді представників поневолених народів Росії в Києві; незалежна Україна і держави К. встановили з 1918 р. дипломатичні зв�язки, а їхні дипломатичні місії за кордоном (зокрема делегації на мирову конференцію до Парижу) спільно діяли по лінії взаємної оборони своєї незалежности. Цю співпрацю продовжували, на еміграції екзильні уряди й політ. орг-ції; 1926 р. уряд УНР склав договір про союз України з конфедерацією К.; делеґації УНР і К. тісно співпрацювали між собою на терені Ліґи Націй у Женеві; з 1926 р. ця співпраця виявилася в діяльності Прометейського руху в Варшаві й Парижі, а по другій світовій війні АБН і Паризького бльоку.