Кавказькі гори, Кавказ (К) (рос. назва Великий К.), могутня молода гірська система, від якої названо Кавказом всю територію між Чорним і Озівським м. (див. Кавказ); лише невелика півн.-зах. частина К. лежить на укр. нац. території або в її безпосередньому сусідстві. К. простягається від Чорного м. на півн.-зах. зах. (Таманський півострів) до Каспійського м. на півд.-сх. сх. (Апшеронський півострів); довж. бл. 1500 км, шир. 160–180 км (в р-ні Казбеку лише 110 км), площа бл. 145 000 км², найвищі верхи сягають понад, 5 000 м (Ельбрус 5 633 м). На півн. сх. К. спадає здебільша ступенями до рівнин Переокавказзя (Кубанська низовина, Ставропільська височина, Терек-Кумська низовина), на півд. гостро спадає до котловин і западин Закавказзя. К. ділиться на три частини: 1) Західній К., що далі поділяється на нижчу частину на зах. – Чорноморський К. (до 2000 м) і вищу на сході – Абхазький К. (до 4000 м); 2) Центральний, що обіймає найвищу частину від Ельбруса до Казбеку з верхами понад 5000 м і 3) Східній (до 4500 м).

Геологія. К. являє собою потужне гірське піднесення, зумовлене перев. третинною (особливо верхньотретинною) складчастістю і четвертинними епейрогенічними рухами, ускладненими розломами й скидами. Горотворчі процеси мали місце вже на поч. і в кін. палеозою (каледонська і герцинська складчастість) і в юрі (кіммерійська складчастість); вони й брилові та моноклінальні піднесення чергувалися з опусканнями суходолу і морськими трансґресіями. Молоді горотворчі процеси, зв’язані з альпійською складчастістю, виявили особливу інтенсивність в міоцені, і пліоцені. При кін. третинного і на поч. четвертинного періоду К. зазнав досить великого зрівняння, але незабаром і підняття склепінноподібного характеру із скидами; про сучасні горотворчі рухи свідчать часті землетруси. З молодими рухами пов’язана діяльність верхньотретинних і четвертинних вулканів. В четверторяді наступило зледеніння К. (мабуть, тричі), яке значно перевищувало сучасне.

В геол. будові К. беруть участь найрізнорідніші гірські породи. Найвищі хребти Центр. і Зах. К. збудовані з докембрійських порід – ґнайсів, кристалічних лупаків, ґранітів, до яких від півн. додається вузька смуга палеозою; натомість весь Сх. К. і півн. узбіччя Центр, збудовані з осадових порід, перев. нижньоюрських лупаків з прошарками. пісковиків і вулканічних порід. Периферичні частини гір і передгір’я зложені з молодих відкладів гор. юри, крейдяних і третинних, серед яких найбільшу ролю відограють вапняки, пісковики, фліш, глини та мерґелі.

Високогірський, альпійський, краєвид найкраще виявлений в Центр. і Абхазькому К., саме в твердих кристалічних породах двох найвищих хребтів – Водороздільного або Головного і паралельного від півн. до нього Бокового, розчленованого поперечними долинами на ряд окремих масивів. Тут під впливом сучасного і четвертинного зледеніння виступають льодовикові кари й долини, скелясті гребені й вершки гір, карові озера тощо; кари виповнені фірном і снігом, з яких спускаються в долини льодовики. Вершки Ельбрус і Казбек є слідами вигаслих вулканів, насаджених на масиви Бокового хребта. В Абхазькому К. шпилі підносяться в напрямі із зах. на сх. від 3 до 4 тис. м (Чугуш – 3240, Домбай-Ульген – 4 040 м, Ґвандра – 3983), провали – високі і трудноприступні (Псеашх – 2010 м, Клухорський – 2816 м й ін.). Центр. К. сягає понад 5000 м (Ельбрус – 5633 м, Шхара – 5201, Дих-тау, Коштан-Тау, Казбек – 5047, Джанш-Тау й ін.); важливіші провали: Рокський 2991, Мамісонський 2829, яким проходить Воєнно-Осетинська дорога (з долини р. Ардону, притоки Терека, до долини р. Ріону на Закавказзі), і найважливіший Хрестовий (2358), що ним проходить Воснно-Грузинська дорога з Владикавказу до Тбілісі. В Сх. К. гірсько-ґляціяльні форми слабше виявлені і через меншу висоту (до 4500 м) і тому, що лупаки, з яких він зложений, менш відпорні, а снігова межа нижча. Найбільше на зах. висунений Чорноморський К., збудований з мерґелів, вапняків, глинястих лупаків і пісковиків перев. крейдяної системи, має типовий середньогірський краєвид.

На півн. сх. від Центр. і Абхазького К., зокрема між р. Лабою і Баксаном, простягаються паралельно до Водороздільного і Бокового хребтів різко асиметричні гряди з крутим півд. і похилим півн. схилом, утворені в наслідок нерівномірного розмиву осадових порід (куести). Півд., найвища гряда, Скелястий хребет (до 3610 м), побудована з твердих вапняків верхньої юри і нижньої крейди, відома з красових явищ; сер. – Чорні гори – доходить до 1500 м і складається з верхньокрейдових вапняків; півн. – найнижча, зложена з третинних пісковиків і вапняків. Всі ці гряди розчленовані поперечними долинами на окремі відрізки, а між ними залягають знижені зони й улоговини, розмиті в більш м’яких верствах.

К. становить різкий бар’єр між поміркованим кліматом Передкавказзя і субтропічним Закавказзя і Чорноморщини; рівночасно в сх. напрямі збільшується континентальність і зменшується вологість. В межах гір ці різниці виявляються передусім на схилах, зменшуються в горах, де насамперед виявляється вертикальна кліматична зональність, характеристична зниженням температури, зменшенням амплітуди й збільшенням атмосферичних опадів з максимумом на весні та на поч. літа й мінімумом зимою. Як приклад альпійського клімату може служити Хрестовий провал на вис. 2380 м: сер. температура січня –11,5°, серпня +11,8°, 1487 мм річних опадів, сніговий настил 6–7 місяців на рік. Особливістю клімату К. є фенові вітри, на півночі і бора в околицях Новоросійського.

Зледеніння К. досягає найбільших розмірів у Центр. К.; його заг. площа бл. 2000 км². Дол. межа вічного снігу підноситься з 2700 до 3000 м в Абхазькому К., до 3000–3500 в Центр, і до 3500 –3700 у Сх. К. у зв’язку з зростанням сухості клімату. Найбільші льодовики на півн. узбіччях: Дих-Тау (довж. 15,2 км), Безенш (13,6), Карахом й ін.; найбільшим їх вузлом є Ельбрус, на схилах якого 13 льодовиків.

Ґрунти К. виявляють таку саму зональність, як клімат і рослинність. Нижня смуга півн. схилів К. вкрита частково чорноземними, частково каштановими ґрунтами, вище йдуть смуги: півд. лісові буроземи, гірсько-попільнякові ґрунти, гірсько-лукові звичайні й (в альпійській зоні) гірсько-лукові торфяні.

Рослинність К. і його фльора відзначаються багатством та різноманітністю видів в наслідок різнорідних фізико-геогр. умов і складної історії розвитку рослинного покриву. Серед фльори К. (бл. 6000 видів) зустрічаємо релікти з часів пліоцену, альпійські види, багаті на ендеми, елементи широколистяної евр. области, евр.-азійського степу й азійської пустелі.

Рослинність К. має виразну зональну будову. Передгір’я, зокрема в центр, частині, – це лісостеп; в наступній смузі широколистяних лісів поширені дубові ліси (скельний й ін.) з домішкою граба, а вище них букові (Fagus orientalis) з домішкою граба, берези, осики, іви, клена й ін. Листяні ліси переходять у мішані, а мішані в шпилькові, зложені перев. з кавказької смереки (Abies Nordmanniana) і кавказької ялини (Picea orientalis), а в менш вологих частинах Центр. К. гачкуватої сосни (Pinus hamata). Вище межі лісів, яка найчастіше залягає на висоті 2000 м, поширена смута альпійської рослинности, що ділиться на субальпійську, альпійську й субнівальну. До складу субальпійської смуги входять гол. гірські луки (полонини) з густою, високою травою («високотрав’я» Зах. К.), серед якої багато барвистих видів і ендемів; в нижчих висотах цієї смути виступає також низьке букове і березове (Betula verrucosa і B. Litwinowii) криволісся, особливий вид клена (Acer Trantvetteri), густі зарослі кавказького рододендрона на торфяних ґрунтах і низького ялівця (Juniperus depressa) на кам’янистих схилах. Луки альпійської смуги складаються з осоково-злакових формацій, барвистого різнотрав’я (дзвоники, приворотень, незабудька, кульбаба й ін.) та рослинности скель; і тут багато ендемічних форм. Вище 3000 м рослинність не творить одностайного покриву і вбога на види.

Рослинність півд.-зах. схилів Зах. К., звернених до Чорного м., має середземноморський і субтропічний характер. На півд. від Туапсе до вис. 500–600 м поширені реліктові колхідські ліси з каштана, бука, закавказького дуба (Quercus iberica), граба і вільхи, повиті вічнозеленими ліянами; підлісок становлять вічнозелені кущі понтійського рододендрона, лаврової вишні (Laurus nobilis), падуба (Ilex colchica), самшита (Buxus colchica) тощо. В півн. частині Чорноморського побережжя (між Анапою і Туапсе) панівними є ліси середземноморського типу з пушистого дуба (Quercus pubescens), кримської сосни (Pinus Pallassiana), рідколісся з середземноморських видів ялівця (Juniperus excelsa, J. foetidissima) та поширені ксерофільні чагарники типу шибляка і фриґани. Вищу смугу становлять дубові ліси, вершки вкриті гірськими луками і чисельними середземноморськими видами. Взагалі Зах. К. далеко багатший на ліси (гол. дубові) і види, ніж Центр., в якому ліси (гол. букові і соснові) становлять відносно вузьку смугу між смугами лісостепу й альпійською. [В. Кубійович]

Фавна К. своїм походженням зв’язана з фавною Сер. Азії, Зах. і Півд.-сх. (через Малу Азію) Европи. Вона відзначається наявністю низки ендеміків (зах. кавказький зубр і гірський козел, прометеєва полівка, кавказький тетерюк, кавказька гадюка). Із зах.-евр. тварин на К. мають межу поширення: скельниця, кіт дикий, олень, сарна, грец. черепаха, а з азійських: тигр, шакал, леопард, фазан; з другого боку, багато тварин, які знаходимо в горах Зах. Европи, відсутні у гірському К.

В лісах живе ведмідь, що відрізняється від бурого ведмедя меншим ростом, рись, дикий кіт, лис, олень, куна, сарна, в гірських лісах басейну Кубані ще донедавна водився зубр, в смереково-ялинових лісах є чорний дятель, шишкар ялиновий, снігур звичайний, птахи півн. лісів, а крім того – сич волохатий, пухляк буроголовий та ін., з півд. К. заходить шакал і леопард-барс. В альпійській смузі виступають гірські козли, кавказька скельниця, дуже близька до скельниць гір Европи чи Малої Азії, – кавказький тетерюк і улар, ендемічна прометеєва полівка, снігова полівка, альпійські галки і ворони, скельні голуби, ягнятник-бородач, що в Европі вже вимирає, й ін. Середземноморська фавна Чорноморщини назагал вбога: фазан, багато різних молюсків, багатоніжок, скорпіонів (середземноморський та мінґрельський) й ін. [Е. Жарський]

Про людність і нар. госп-во К. див. Кубань і Передкавказзя.