Кавказькі верховинці (кавказькі горці. півн.-кавказькі народи), група невеликих народів, що заселюють Кавказькі гори та півд. частину Передкавказзя, в сусідстві укр. мішаної території; перев. рештки більших народів, вимерлих під час монгольського наїзду, а згодом витисненнх колонізацією росіян і українців у гори; у 18 і 19 вв. (до 1860-их рр.) підкорені Росією. До К. в. належать (йдучи з зах. на сх.): з черкеської групи � адиґейці (за переписом 1939 � 87000) і кабардинці (164 000), з тюркської � балкари (42000) і карачаївці (75000), іранського походження осетинці (на Півн. Кавказі понад 200000), з чеченської групи � чеченці (407 000) й інґуші (92 000) та численні народи Дагестану (кумики, аварці, даргинці, лесґіни та ін., разом 857 000). За винятком частини осетинців, К. в. є сунітськими мохаммеданами.

По революції 1917 р. К. в. проголосили свою державу (11.5.1918), яку однак знищили Денікін і большевики. 1921�22 існувала Горська Автономна ССР в межах РСФСР, поділена згодом на ряд автономних респ. і обл. Після другої світової війни 1944�45 большевики виселили балкарів, карачаївців, чеченців та інґушів, а їхні автономні країни зліквідували; 1957 відновили попередній стан, так що нині на Півн. Кавказі існують автономні респ.: Кабардино-Балкарська, Півн.-Осетинська, Чечено-Інґуська і Дагестанська та автономні обл.: Адигейська і Карачаївсько-Черкеська.