Казка, один з найпоширеніших видів усної нар. поетичної творчости, що відзначається фантастичним змістом, традиційними образами і своєрідною композицією. К. різних народів світу мають багато подібности в своїх ідеях, темах, сюжетах і образах. Проте К. кожного народу мають свою нац. специфіку, що яскраво виявляється в мові, в побутових подробицях, у типовості образів і характерів. Укр. нар. К. відбивають найдавніші часи життя укр. народу, його вірування, погляди, прагнення та мрії про перемогу правди, волі й добра. За змістом і формою укр. К. можна поділити на такі основні групи: про тварин, фантастично-пригодницькі, героїчні, соц.-побутові. Найдавніші з них Ц К. про тварин, в яких гол. дійовими постатями виступають звірі або птахи. Найпоширеніші персонажі в укр. К. про тварин Ц хитра лисиця, дурнуватий вовк, ласун-ведмідь, полохливий заєць, а з свійських тварин: коза, кіт, собака і кінь. Одним із засобів типізації персонажів є діялог (лКоза-дереза╗, лКолобок╗, лЛисичка-сестричка і вовк-панібрат╗). В укр. К. про тварин засобами сатири і гумору, індивідуалізованої мови, пересипаної дотепами, жартами, примовками, відтворюються типові риси нац. характеру укр. народу. Давні за своїм походженням і фантастично-пригодницькі та героїчні К. В героїчних К. знайшла свій відбиток багатовікова визвольна боротьба укр. народу. Герої-багатирі визволяють народ від ворожих сил: зміїв-людожерів, кощеів-смертоносців (лКирило КожумТяка╗, лЯйце-райце╗, лКотигорошко╗). Помічниками героїв виступають чудодійні сили Вернигора, Вернидуб, Крутивус, вдячні звірі і птахи, неживі предмети: шапка-невидимка, чоботи-самоходи, килими-літаки, живуща-цілюща вода. В цих образах втілені мрії людини про прискорене пересування по землі і воді, про зцілення хвороб, про продовження людського життя, про оволодіння таємницями і силами природи. Ідея перемоги розуму над грубою силою висловлена в К. про Івасика Телесика. Глибокий моральний зміст мають К. про невинно переслідувану жінку (лКобиляча голова╗, лК. про калинову дудку╗). Соц.-побутові К. належать до К. пізнішого походження, вони діляться за характером своїх образів на дві групи: К. з алегоричними образами Кривди, Долі, Горя, Біди, Злиднів, Правди і Щастя і К. сатирично-гумористичного типу. Ці К. малюють соц.-побутові умови життя селянина, соц. контрасти і висловлюють співчуття бідним і поневоленим. Особливу групу соц.-побутових К. становлять К., в яких змальовуються гострі конфлікти родинного життя. В них висміюється егоїзм, скупість, брехня; високо підносяться людяність, працьовитість, щирість і мудрість (лБабина і дідова дочка╗, лЗолотий черевичок╗). Для композиційної структури К. характеристичні такі засоби, як повторення, казковий вступ, казкове завершення та певні типові словесні формули.

Збирання і вивчення К. К. на Україні існувала від найдавніших часів. Казкові мотиви є в літописах, у лСлові о полку Ігореві╗, у творах І. Вишенського, в проповідях Л. Барановича, І. Ґалятовського. Проте лише на поч. 19 в. зТявилися перші публікації укр. нар. К.: зб. О. Бодянського лНаські укр. казки╗ (1835), кілька К. в альманасі лГалатея╗ (1839), в альманасі лМолодик╗ (1843), лВінок русинам на обжинки╗ (1847), в лЗаписках о Южной Руси╗ П. Куліша (1857). Першими збирачами і дослідниками укр. нар. К. були: О. Бодянський, І. Срезневський, М. Костомаров, І. Головацький, Д. Мордовець, П. Куліш, Т. Шевченко, Л. Жемчужніков, А. Димінський, С. Руданський, І. Рудченко, І. Манжура, а пізніше П. Чубинський, М. Драгоманов, Б. Грінченко, О. Пчілка, Леся Українка, І. Франко, В. Гнатюк, С. Савченко, а з новіших дослідників М. Левченко, М. Возняк, М. Андреев, П. Лінтур та Г. Сухобрус. До найвидатніших збірників укр. нар. К. належать: І. Рудченка лНародные малорусские сказки╗, ІЦII (1869Ц70); П. Чубинський лТруды...╗, т. 2 (1878); М. Драгоманов лМалорусские народные предания й рассказы╗ (1876); В. Гнатюк лУкр. нар. байки╗ та лЕтногр. матеріяли з Угорської Руси╗ (1898Ц1911), О. Роздольський лГал. нар. К.╗ (Етногр. 36. 1Ц6), М. Левченко лК. та оповідання з Поділля╗ (1928); І. Гарайда лПодкарпатські нар. К.╗ (1946); М. Попов лУкр. нар. К., леґенди, анекдоти╗ (1957). Записи нар. К. виявляють у своєму стилі, а то й композиції, індивідуальні риси відомих (Р. Чмихало, А. Калин і ін.) та анонімних оповідачів, від яких їх списувано; для друку в різній мірі їх стилізували перев. видавці.

Вивчення укр. К. починається від теоретичних праць М. Цертелева (1820), І. Срезневського (1834), О. Бодянського, згодом Костомарова і Куліша, які перші взялися до систематизації зібраного матеріялу. Костомаров був ознайомлений вже з вченням мітологічної школи братів Ґріммів, В. Буслаєв дав першу аналізу укр. К. з мітологічного погляду, визначний укр. мітолог О. Потебня висунув ориґінальне вчення, тісно повТязане з його поглядами на думання й мову (лМысль и язык╗, 1862), до мітологічної школи належав також О. Котляревський. Визначнішими представниками школи міграції були М. Драгоманов, М. Сумцов, І. Франко. Драгоманов спершу вважав Індію батьківщиною К., пізніше Єгипет, Малу Азію, Грецію. В укр. К. він бачив багато впливів буддійських ідей, що потрапили сюди за іранським посередництвом, пізніше казкові мотиви доходили з Візантії й Балканів (вплив перекладних повістей, апокрифів, вчення богомільської секти) та з Зах. через Польщу (лицарські романи). Сумцов вважав батьківщиною К. Грецію; на Україну вони дійшли через Балкани, Польщу і Кавказ.

Перед першою світовою війною Етнографічна комісія НТШ вела систематичний запис і публікування укр. нар. К.

У 20-их рр. 20 в. праця над збиранням і вивченням укр. нар. К. була зосереджена в Етногр. Комісії Укр. Академії Наук, а з 1936 р. в Ін-ті Укр. Фолкльору, переіменованому останніми часами в Ін-т Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії. Сов. дослідники фолкльору особливо підкреслюють відзеркалення в К. соц.-екон. відносин певної доби, а опублікований матеріял не завжди надійний.

К. літературна, літ. твір, що найчастіше використовує теми, образи й сюжети нар. К. і наслідує її оповідальний стиль. В укр. літературі мист. образами К. користувалися І. Котляревський (лЕнеїда╗), Г. Квітка-ОсновТяненко (лМертвецький Великдень╗), О. Стороженко (лМарко Проклятий╗), Л. Українка (лЛісова пісня╗) й ін. До жанру К. звертаються перев. автори дитячої літератури, спираючись передусім на нар. традиції (укр. нар. К.) або користуючись запозиченими сюжетами з світового фолкльору і літ. казкової клясики, переносячи дію в укр. обстановку (І. Франко, О. Федькович, Л. Українка, С. Руданський, Б. Грінченко, І. Липа, Я. Вільшенко, О. Білоусенко-Лотоцький, Р. Завадович, О. Цегельська, О. Іваненко, Т. Білецька, Н. Забіла, І. Нехода, П. Воронько й ін.). Літ. К. часто писана віршем (Б. Грінченко, А. Лотоцький, Б. Депкий, В. Ґренджа-Донський, Р. Завадович, Н. Забіла, І. Нехода, Л. Полтава) або драматизована (М. Кропивницький, О. Олесь, В. Королів-Старий, Г. Орлівна, Є. Яворівський, А. Шиян й ін.); деякі казкові сюжети використані як лібретта до К.-опер (лКоза-Дереза╗, лПан Коцький╗, лІвасик-Телесик╗).

Літ. казкова клясика представлена в багатьох перекладах укр. мовою.