Кіно на Україні, вперше появилося 1896 у вигляді лсинематографа╗ братів ЛюмТєр в Одесі, а потім і в ін. м. Спочатку демонструвалися короткометражні фільми, привезені з Франції, але вже в тому ж році харківський фотограф А. Федецький почав демонструвати фільми власного виробу: лВідхід поїзда від харківського вокзалу╗, лХресний хід з Куряжа в Харків╗ (1896), лНар. гуляння на Кінній площі╗ (1897) та ін. На поч. 20 в. кіноательє Києва, Харкова, Одеси й ін. м. почали продукувати фільми з укр. тематикою. Особливо активними режисерами того часу були А. Олексієнко, Д. Байда-Суховій, Д. Сахненко й ін. Переважала тут примітивна малоросійщина типу лКума мірошника╗, лСватання на вечерницях╗, але рівночасно почали появлятися й екранізації пТєс клясичного укр. репертуару, зокрема катеринославська студія зафільмувала у виконанні театру М. Садовського лНаймичку╗ І. Тобілевича і лНаталку-Полтавку╗ І. Котляревського (обидва 1911), з участю М. Садовського, М. Заньковецької, Г. Борисоглібської, Л. Ліницької, І. МарТяненка, С. Бутовського й ін. Під час революції розвиток К. майже припинився (лУкраїнфільма╗ за Укр. Держави випустила кілька хронікальних фільмів).

Період ВУФКУ. Окупувавши Україну, большевики знаціоналізували приватні кіностудії й передали їх у розпорядження кіносекції Театрального Комітету, що після кількох реорганізацій у 1922 р. перетворилася на Всеукр. Фото-Кіно-Управління (ВУФКУ), підпорядковане Нар. Комісаріятові освіти. З цього часу починається найплідніший період розвитку укр. кіна, що триває до 1930 р. На цей період припадає велике зростання виробничої бази кінопродукції, техн. і мист. кадрів, поширення сітки театрів тощо. Спочатку працювало 2 кінофабрики (Одеська й Ялтинська), з 1929 р. вступила до ладу найбільша кінофабрика ВУФКУ Ц Київська. За неповними даними, в 1923 р. випущено 4 фільми, у 1924 Ц 16, у 1927 Ц 20, у 1928 Ц 36, у 1929 Ц 31. Відповідно зростав техн.-виробничий апарат кінофабрик, від 47 осіб у 1923 р. до понад 1000 Ц в 1929. Визначнішими режисерами цього періоду були: П. Чардинін, В. Гардін, Г Стабовий, Г. Тасін, Д. Вертов, Ф. Лопатинський, М. Терещенко, О. Довженко, І. Кавалерідзе й ін. Сценаристами серед ін. працювали визначні укр. письм.: М. Бажан, Ю. Яновський, Г. Епік, Д. Фальківський, О. Досвітній, або фахові сили (С. Лазурін) та ін. Крім корифеїв укр. театру, що виступали ще в дорев. фільмах, до К. прийшло велике ч. визначних акторів старшого і молодшого покоління; серед них: І. Замичковський, Ю. Шумський, березільці А. Бучма, В. Чистякова, Н. Ужвій, В. Гаккебуш, М. Крушельницький, актори Довженкових фільмів Ц С. Свашенко, С. Шкурат, М. Надемський і багато ін.

Серед фільмів цього періоду визначне місце належить невеликій кількісно групі творів з чисто укр. історичною чи літ. тематикою: лТарас Шевченко╗ (П. Чардиніна, з А. Бучмою в загол. ролі, 1926), лБорислав сміється╗ (І. Рони, з участю І. Замичковського і Ю. ІПумського, 1927), лМикола Джеря╗ (М. Терещенка, з А. Бучмою в гол. ролі, 1927), лТарас Трясило╗ (П. Чардиніна, з участю А. Бучми, Н. Ужвій, І. Замичковського, Ю. Шумського, 1927), лЧеревички╗ (П. Чардиніна, 1928), лЗвенигора╗ (О. Довженка, з С. Свашенком і М. Надемським, 1928). Усі ці фільми, хоч і різною мірою, становили певні техн. й мист. досягнення німого К., і майже всі вони без винятку в різний час зазнали нападів з боку офіц. критики за лнаціоналістичні╗ збочення та ін. лідейні╗ хиби і на поч. 1930-их рр. були зняті з екрана. Особливо гостро критикований був фільм І. Кавалерідзе лЗлива╗ (1929, з участю С. Шкурата й І. МарТяненка), в якому режисер, відтворюючи епопею гайдамаччини, застосував цікаві формальні шукання, відмовившись від натурного знімання, натомість користуючись новими принципами освітлення на фоні чорного оксамиту й сукна та декораціями геометричних форм.

В ряді ін. фільмів, побудованих на укр. матеріялі, але вже з сов. часів, все ж значною мірою зберігається укр. нац. тло або через сов. пропаганду пробивається мист. правда. До цих належать: лОстап Бандура╗ (В. Гардіна, з участю М. Заньковецької, 1924) Ц один з перших мист. фільмів про гром. війну з глибокою психологічною характеристикою образів, що виходить за межі пропаґандивного задуму сценарія; лУкразія╗ (П. Чардиніна, 1925); лДва дні╗ (Г. Стабового, 1927); лАрсенал╗ (О. Довженка, з участю С. Свашенка і А. Бучми, 1929) та ін. Решта фільмів належить або до побутових, невисокої мист. вартости, або до великої кількости чисто пропаґандивних, хоч і серед цих останніх траплялися часом цікаві формальні шукання, як напр., у фільмі Д. Вертова лОдинадцятий╗ (1928), або вони підносилися над пересічним рівнем подібних їм завдяки винятковому акторському виконанню (А. Бучма в фільмі лПроданий апетит╗ І. Рони, 1928),

Вершинне досягнення укр. німого фільму становлять три фільми О. Довженка: лЗвенигора╗ (1928), лАрсенал╗ (1929) і лЗемля╗ (1930). Надхнений укр. визвольним рухом 1917Ц21 рр., в якому він сам брав участь, Довженко прийшов в укр. кіно в 1926 р. з візією тисячолітньої легенди України і після перших спроб (лЯгідки кохання╗, 1926, лСумка дипкурТєра╗, 1927) втілив цю леґенду в найпоетичнішому в історії укр. К. фільмі лЗвенигора╗ (лКартину я не зробив, а проспівав, як птах╗). В лАрсеналі╗ понад офіц. сов. зміст (кін. першої світової війни і громадянська війна) підноситься монументальна експресіоністична образність, стисла поетичність вислову, своєрідно довженківський пейзаж, що все разом справляє враження мист. неповторности. Але найвищим досягненням Довженкової творчости був фільм лЗемля╗. І тут офіц. сюжет з доби колективізації відсувають на задній плян убрані в поетичні образи вічні філософічні проблеми життя й смерти, народження й любови, і то на такому мист. рівні, що органічно нац. твір виростає до рівня загальнолюдського: заборонивши за кілька тижнів після його появи, за лбіологізм╗ Ц большевики були змушені поновити фільм в кін. 1950-их рр., а міжнар. жюрі на Брюссельській виставці 1958 р. зарахувало його до 12 найкращих фільмів світу. Довженко виробив свій стиль в кіномистецтві й відповідно до нього виховав ряд визначних акторів, серед яких особливо вирізнялися С. Свашенко, С. Шкурат, М. Надемський, а його постійним співр. був один з найталановитіших операторів світового К.Ц Д. Демуцький.

Від 1930 до 1941 р. Кін. німого фільму в історії укр. кіномистецтва співпадає з поч. тотального сов. розгрому укр. культури, в тому ч. й К. ВУФКУ на поч. 1930 р. було перетворене на лУкраїнфільм╗, підпорядкований кілька років пізніше Москві, двотижневик лКіно╗ (1925Ц33) перестав виходити, Одеська кінофабрика перейшла майже в монопольне користування лМосфільму╗ і лЛенфільму╗, а Ялтинська й офіц. перейшла у власність рос. кіноорг-цій. Одночасно з цим протягом 1930-их рр. були ліквідовані або усунені від праці в К. ряд визначних режисерів (Ф. Лопатинський, Г. Стабовий, Я. Галицький та ін.). Те саме сталося з багатьма сценаристами й операторами. М. Калюжний, І. Кавалерідзе змушені були відмовитися від формальних шукань. 1930 р. вийшов останній фільм Ф. Лопатинського лКармелюк╗, 1932 р. О. Довженко випустив свій перший наспіх зроблений звуковий фільм лІван╗ (в якому Довженка нагадували вже тільки окремі кадри), після чого мусів перейти на працю до лМосфільму╗, перебувши в моск. засланні рівно 20 рр. Його фільм лАероград╗ (1935) не має нічого спільного з укр. тематикою, а лЩорс╗ (1939) у звТязку з єжовським терором кілька разів перероблявся і вийшов спотвореним і монументально-крикливим, лише з поодинокими типово довженківськими фрагментами. На кін. 1930-их рр. устандартизувався антимист. тип сов. фільму, що являв собою або екранізацію літ. творів лнадійних╗ авторів Ц лЗагибель ескадри╗ (за О. Корнійчуком) А. Кордюма (1934), або іст. псевдомонументальні твори з фальсифікацією минулого України в дусі сталінської історіографії Ц лБогдан Хмельницький╗ (1941) І. Савченка (теж за Корнійчуком), або, нарешті, малоросійщину у вигляді екранізації лЗапорожця за Дунаєм╗ і лНаталки Полтавки╗ (обидва 1937). Якісний занепад відбувався одночасно з скороченням продукції, так що з бл. 25 фільмів у 1932 р. ч. фільмів упало до 10 в 1933 і менше 5 (скрізь числа приблизні) в 1937 р.

Друга світова війна захопила укр. фільм у стані повної руїни, яка фактично протривала аж до 1956 р. На поч. війни фабрикувалися або короткометражні агітки, або дороблялися фільми, розпочаті перед війною: лДочка моряка╗ (Г. Тасіна, 1941) і лМорський яструб╗ (В. Брауна). В дальшому аж до кін. війни так само переважають екранізації літ. творів: лОлександер Пархоменко╗ (Л. Лукова, 1942), лЯк гартувалася сталь╗ (М. Донського, 1942), дедалі більше вже на воєнну тематику: лПартизани в степах України╗ (І. Савченка, 1942) за О. Корнійчуком, лРайдуга╗ (М. Донського, 1943) за В. Василевською, лБитва за нашу радянську Україну╗ (О. Довженка, 1943) та ін.

Повоєнна продукція (1945Ц54), в умовах ждановщини і посиленої боротьби проти лнаціоналізму╗ (надзвичайно мала кількісно Ц 2Ц3 фільми на рік, найбільше за 1954 Ц 7), не дала ні одного визначного твору. Ледве можна виділити серед ін. фільм лТарас Шевченко╗ (1951), який завдяки талановитому режисерові І. Савченкові і виконавцеві гол. ролі С. Бондарчукові дещо підноситься над заг. рівнем, але й він спотворений принизливим запобіганням перед російщиною. Русифікація укр. К. в ці роки досягла найвищого рівня, кращих укр. акторів забирано до Москви, а рос. актори заповнювали укр. кіностудії.

З 1955 р. укр. К. перебуває в стані певного зрушення. Воно стосується передусім зміцнення виробничої бази: поширюються Київ. студія ім. О. Довженка й Одеська, з 1957 укр. К. повернуто Ялтинську студію (1958 р. випустила 2 фільми), побільшено продукцію хронікальних і наук.-популярних фільмів, вжито заходів до українізації студій, до кількісного зростання продукції: у 1957 р. випущено 22 художні фільми (Київська кіностудія Ц 16, Одеська Ц 6), перев. до 40-річчя больш. революції в офіц.-лякованому насвітленні (лПравда╗ В. Петрова, лПерекоп╗ Т. Левчука, лНароджені бурею╗ Я. Базеляна й ін.) або про колгоспне с. (лДалеке і близьке╗ Макаренка, лСлідами минулого╗ К. Лундінова, лДиктатура╗ В. Лапокниша й ін.) в тому ж дусі. У 1958 р. вся продукція художніх, хронікально-документальних, наук.-популярних та ін. фільмів становила 109 назв, з них 22 художніх (Київ. кіностудія Ц 14, Одеська Ц 6, Ялтинська Ц 2). Якісно вони одначе не підносяться над сірим рівнем сов. мистецтва взагалі, поминаючи хіба один фільм І. Кавалерідзе Ц лГригорій Сковорода╗. На 1959 р. запляновано було в заг. сумі 115 фільмів. Це зрушення триває покищо тільки в напрямі кількісного зросту; щодо якости, то в умовах устабілізування сов. диктатури після 1956 р. і нової хвилі русифікації на покращення покищо немає надії. Саме про це свідчить і випадок передачі Довженкового сценарія лПоема про море╗ студії лМосфільм╗, хоч сам автор плянував робити фільм на Київ. студії, наслідком чого твір великою мірою втратив свою нац. специфіку, набравши характеру сов. агітки.

Ч. кінотеатрів в УССР постійно зростає: 1914 р. Ц 265, 1928 Ц 5394, 1940 Ц 5822, 1950 Ц 7188, 1956 Ц 9645, 1958 Ц 12 776; ще швидше зростає ч. відвідувачів: з 212 млн 1950 р. до 540 мль 1956 р. і 656 млн 1958 р.; 1958 р. один кінотеатр припадав на 3260 меш. (в СССР на 2680), а один меш. відвідував пересічно на рік 16 кіносеансів (в РСФСР Ц 18, в БССР Ц 11, в Молд, ССР Ц 10, в Польщі Ц 8, Румунії Ц 4, Угорщині Ц 4, Німеччині Ц16); 1956 р. на 9645 кінотеатрів в УССР припадало 4308 пересувних (перев. в селах), 2230 міських, 7415 сільських.