Клясична [Класична] філологія. Прийняття християнства з Візантії відкрило шлях великому культ. впливові старовинної Греції на Україну. Безпосередніх свідчень про клясичну освіту на Україні за княжих часів немає, але про знання грец. мови і культури свідчать переклади з грец. отців Церкви, хронік, уривків і цитат старо-грец. філософів, що їх зустрічаємо в зб. �Пчела�, �Діоптра� і т. д. Можна припускати, що елементи К. ф. як науки існували в ті часи за середньовічним стилем у деяких укр. манастирях. Поруч навчання грец. мози могло існувати і навчання латинської, доказом чого є відомий лист латинською мовою кн. Із�яслава до папи Григорія VII та численні латинські листи пап до укр. князів і владик. Більшу вагу мала латина в Гал.-Волинському князівстві.

Приналежність укр. земель до Поль.-Лит. Держави внесла в укр. науку новий латинський напрям. Латинська мова стала мовою адміністрування, науки, освіти й поезії, а через те зростало зацікавлення рим. літературою і клясичною культурою взагалі. Тоді саме починається на Україні знайомство з латинською патристикою, зокрема з творами св. Авґустина і схоластичною літературою (св. Альберт Великий, св. Бонавентура, св. Тома Аквінський, Дунс Скот та ін.).

Вплив зах.-евр. гуманізму, розвиток теологічної полеміки в 16 в. та студії укр. рел. діячів у зах.-евр. ун-тах посилили зацікавлення античною культурою взагалі та клясичними мовами зокрема. З постанням братських шкіл на Україні, насамперед Львівської Успенської Братської Школи (1586), Острозької Школи (1580�1608) і Києво-Могилянської Колегії (1632), К. ф., а зокрема клясична філософія, рсторика й поетика, стали важливими предметами навчання, а в деяких із цих шкіл латинська мова була викладеною. В цих школах навчалися не тільки майбутні богослови, але й представники світської інтелігенції, навіть деякі чужинці; клясичну освіту дістав в Острозькій Школі м. ін. кн. Андрій Курбськпй, що переклав на книжну мову (старослов.) Ціцеронові �Paradoxa stoicorum�. В укр. колегіях ширилися твори Платона, Арістотеля, Ціцсрона і св. Авґустина, а в кін. 17 в. також твори найбільшого вченого доби реформації Еразма Дезідерія з Роттердаму. Не чужим також був у той час для укр. учених відомий філологічний спір між т. зв. еразмівцями і ройхлініицями, в справі етацизму та ітацизму, тобто вимови грец. довгого е (ета) та ін. літер.

На високому рівні стояла К. ф. в 17�18 вв. в Київ. Академії. Тут опрацьовувано проблеми клясичної філософії, грец. і рим. літератури (Дяковський), клясичної поетики й метрики (М. смотрицький, Климович), видано 1632 р. на честь митр. Петра Могили �Евхарістеріон�, зб. грец. поем, побудованих на клясичних зразках, звідси виходить застосування клясичних мотивів у проповідях, напр., Радивиловського (�1688) або Ґалятовського. Знавцем клясичної культури, зокрема латинської мови був С. Чарнковський (Чарнецький), автор відомої поетики і реторики. Великим знавцем К. ф. в той час був також Д. Туптало (св. Дмитро Ростовський), засновник латинської колегії в Ростові, автор грец. мітології п. н. �Басни.еллинскіи� і першого перекладу Овідіевих �Метаморфоз� на книжну мову з коментарем. Великі заслуги в поширенні клясичної освіти на Україні мав Т. Прохотіович, який студіював у Римі до 1704 р. латинську теологію і К. ф, а після повороту до Києва спершу як проф. Києво-Могилянської Академії, а з 1710 р. як її ректор здійснив ґрунтовну реформу навчання латинської мови в усіх відділах і філіях академії та застосував зах.-евр. методи. Однією з таких метод є безпосереднє наслідування клясичних поетів, зокрема латинських (Катулл, Овідій, Горацій). Зразок цієї методи він подав у своєму творі �Lucubrationes� зокрема в поемі �Elegia Alexii� � наслідування Овідіевих �Трістій�. Також його підручник поетики �De arte poetica�� (1705) � написаний на основі зразків грец. і рим. клясичної поезії. В другій пол. 18 в. в Київ. Академії працював Г. Козицький, спершу її учень (1751�58), після студій в Ляйпцігу та в Ґеттінґені (у Р. М. Ґеснера) � лектор латинської мови, а пізніше проф. клясичних і зах.-евр. літератур.

Централістична політика Катерини II і її спадкоємців була некорисна для розвитку К. ф. на Україні. Правда, К. ф. мала ще далі належне місце в Київ. Академії, в новоутвореному Харківському Ун-ті (1805), у Крем�янецькому Ліцеї (1819) та від 1834 в Київському Ун-ті; укр. вчені переносили її також і на рос. ґрунт (напр., Р. Тимковський, М. Новосадський, Ф. Зеленогорський та ін.), але в основному вона почала втрачати укр. характер. Укр. клясичні філології публікували свої праці звич. тільки рос. мовою (або латинською). Вони працювали у рос. наук. установах, напр. �О6щество Истории и Древностей� (1830). в якому провели цінні досліди над грец. колоніями півн. Причорномор�я (З. Аркас, В. Модестов, С. Дложевський та ін.). Студії К. ф. були в основному спрямовані на вузький шлях спеціялізації в галузі грец. епіграфіки і частково історії грец. мови. Ведено також досліди з іст. грец. літератури (А. Деревицький, Ф. Мищенко й ін.), з рим. літератури (В. Модестов, М. Сумцов, Рославський-Петровський), з клясичної філософії (П. Ліницький, О. Новицькнй). з клясичної археології й мистецтвознавства (А. Добіяш, Д. Яворницький), античної іст. (Ю. Кулаковський, О. Переялавський) і т. д. На поширення знання К. ф. па підрос. Україні впливало те, що латинська і грец. мови були предметами навчання в гімназіях і духовних школах.

На Зах. Україні осередками К. ф. були ун-ти у Львові й Чернівцях. Хоч наука К. ф. стояла в усій Австро-Угорській Монархії на високому рівні (гол. центр Відень) і обидві клясичні мови вивчали в гімназіях (деякий час латинська мова була навіть викладовою), проте соц. умови і сильні поль. впливи не дозволяли й тут розвиватися укр. К. ф. Щойно з заснуванням Наук. Т-ва ім. Шевченка (1873) починають появлятись також праці з обсягу К. ф. і античної культури. Велику ролю відограла зокрема Комісія К. ф. при НТШ під керівництвом Філарета Колесси та Остапа Макарушки (1906�14).

В ділянці К. ф. працювали: А. Артимович, Я. Гординський, І. Дем�янчук, В. Дикий, Р. Ілевич, С. Кархут, В. Кміцикевич, Ю. Кобилянський, І. Кокорудз, І. Копач, О. Макарушка, П. Мостович, М. Посацький, О. Роздольський, М. Сабат, брати Г. і Р. Цеглинські, В. Щурат і ін. К. ф. збагатив І. Франка ст. та перекладами з грец. лірики і драми.

Після закінчення першої світової війни розвиток укр. К. ф. як науки припиняється майже зовсім. На Центр. і Сх. Укр. Землях вона перестала існувати як гуманістична науки, і тільки де-не-де зберігається для суто утилітарного застосування (медицина і фармакологія), частково також заради потреб давньої історії та історії права. Через те укр. клясичні філологи змушені переключатись на ін, дисципліни, як, напр., літературознавство, чужі мови, заг. археологію і заг. мистецтвознавство. Невелика кількість укр. клясичних філологів мала можливість працювати при АН УРСР і АН СССР і займатися студіями грец. і рим. пам�яток на укр. Причорномор�ї (А. Коцевалов).

На Зах. Укр. Землях К. ф. як укр. наука набирає і конечности суто шкільної форми (шкільні підручники, популярно-наук. статті й переспіви та переклади з грец. і рим. письменства. В обсягу К. ф. працювали, крім кількох довоєнних філологів, М. Білик, О. Домбровський, Ф. Слюсаренко (Прага), М. Соневицький, В. Спецюк й ін.