Коксохемічна промисловість, важлива галузь хемічної пром-сти, яка переробляє методою коксування кам�яне вугілля на кокс і ряд. побічних продуктів. Кокс поступово замінив раніше вживане деревне вугілля і став незамінним паливом насамперед для витопу чавуну, як також вживається і при ливарному виробництві, кольоровій металюрґії, хем. пром-сті, як паливо тощо. Коксовий газ використовується як джерело одержання тепла та для газифікації пром. підприємств і міських комунальних потреб; ін. продукти коксування мають поважне значення для виробництва різноманітних хем. продуктів (див. Хем. пром-сть).

Перші коксові печі збудовано на Україні в Юзівці (Донбас), де в 1872 р. почала працювати перша на Україні доменна піч на мінеральному паливі (коксі). На поч. 20 в. кокс став загальновизнаним видом палива для доменного витоплювання, і вже в 1913 р. на Україні 75% чавуну витоплювалось за допомогою коксу. Перші коксові печі будувались перев. б. шахт і рудень, і за дореволюційного часу тільки бл. 1/3 всіх коксових печей були комбіновані з метал, підприємствами. Дорев. техн. рівень К. п. був досить низький, що частково пояснюється дрібними формами виробництва та недостатнім технологічним усгаткуванням. В 1908 р. з 37 коксових установок тільки на 6 уловлювались побічні хем. продукти. В цілому на Україні в 1913 р. вироблялось понад 90% продукції коксу кол. Рос. Імперії.

За 1921�28 рр. повністю відбудовано занепаду в 1917�20 рр. К. п. та збудовано деяку кількість нових одиниць. В період довоєнних п�ятирічок розпочато будівництво нових швидкохідних динасових печей (перев. системи Бекер-Гіпрококс), огріваних доменним газом з повним вловлюванням хем. продуктів. Питома вага виробництва коксу в динасових печах у загальному випалі коксу зросла з 17% в 1929 р. до 73% в 1940 р., а виробництво коксу в печах з вловлюванням хем. продуктів з 29,4% в 1913 р. до 96% в 1940 р. Значно піднісся техн. рівень виробництва, період коксування помітно зменшився, посилилась концентрація виробничих форм, а пересічна річна продуктивність однієї печі в 1940 р. збільшилась удвічі порівняно із станом на 1913 р. В теперішній семирічці приділяється багато уваги освоєнню побічних хем. продуктів коксування. Коксохем. зав. кооперують тепер насамперед з метал. (1940 р. питома вага коксу, виробленого в коксових печах, комбінованих з метал. зав., становить 73% заг. випалу коксу), наслідком чого відбувається сильне наближення коксового виробництва до р-нів розміщення металюргії; воно розміщується, поруч з Донбасом, також в Придніпров�ї і Приозів�ї. Створюються нові великі комбінати, що поєднують коксове і метал, виробництво з продукцією хем. і синтетичних виробів. Розвиток К. п. в УССР видно з чисел (в млн т.): 1913 р. � 4,3, 1928 � 4,0, 1932 � 7,3, 1940 � 15,7, 1950 � 15,0, 1955 � 28,7, 1959 � 29,2.

В Донбасі найбільші коксові установки і коксохем. зав. розміщені в Горлівці, Макіївці, Рутченковому, Єнакієвому, Краматорському, Сталіному, Ворошиловському, Константинівці й ін.; у Приозів�ї в Жданові; у Придніпров�ї � в Дніпропетровському (Амур-Нижньодніпровському), Дніпродзержинському, Запоріжжі, Кривому Розі та ін.; потужний коксохем. зав. є в Харкові (геогр. розміщення К. п. буде представлене на карті при гаслі Хем. пром-сть). У зв�язку з значним поширенням К. п. у сх. обл. СССР питома вага УССР в повоєнні роки зменшилася з 74,5% в 1940 р. до 54,7% в 1959 р. заг. виробництва коксу в СССР. К. п. УССР посідає перше місце в СССР і друге (Після Німеччини) в Европі, вивозячи деяку частину своєї продукції поза межі, зокрема для ливарного виробництва в РСФСР. Проблеми коксування і плянування К. п. на Україні веде н.-д. ін-т в Харкові (на зав. �Гіпрококс�).

Література: Хемізація країни та п�ятирічний плян розвитку пром-сти України. X. 1929; Коксо-химическая промышленность Юга СССР. X. 1934; Лукьянов П. Краткая история химической промышленности СССР. М. 1959. [Б. Винар]