Комуністична Партія Совєтського Союзу, рос. тоталітарна політ. орг-ція, що з 1917 стоїть при владі в СССР, в тому ч. й на Україні (див. Комуністична Партія України); формально своєю ідеологією КПСС визнає марксизм і ленінізм. КПСС походить з рос. інтелігентських та міщанських рев. гуртків, що спиралися на міськ. пролетаріят. Вона виникла з розколу в 1903 р. Рос. Соц.-Дем. Роб. Партії на большевиків та меншовиків. З 1912 стала формуватися в окрему партію під назвою РСДРП(б), однак остаточно оформилася щойно в процесі революції 1917. На своєму VI з�їзді у липні 1917 КПСС взяла курс на захоплення влади, що й здійснила в Жовтневій революції. Тоді в партії було лише 115 000 чл.; на чолі її стояли: В. Ленін, Л. Троцький, Г. Зінов�єв, Л. Каменєв, М. Бухарін, О. Риков, Й. Сталін та ін. У березні 1918 перейменована на Рос. Ком. Партію (большевиків) � РКП(б).

Протягом 1918�22 рр. РКЩб) провела глибоку соц. революцію в Росії, націоналізувала власність рос. і чужинецьких капіталістів та, успішно збуджуючи й використовуючи рев. настрої сел. і роб. мас, відстояла свою диктатуру в громадянській війні проти білих рос. армій. Але здобувши перемогу в Росії, РКП(б) потім розвинула збройну інтервенцію і проти посталих у ході революції нац. держав нерос. народів, в тому ч. й України, намагаючися приєднати їх силою до РСФСР. В 1918�20 рр. РКП(б) робила спробу негайно побудувати ком. суспільство й госп-во у вигляді системи воєнного комунізму, але ця спроба скінчилася госп. кризою й призвела до повстань проти сов. влади. У березні 1921 Ленін визнав, що ця політика була помилковою та завів нову екон. політику. В нац. політиці РКП(б), попри проголошення Леніном гасла �самовизначення аж до відокремлення�, обстоювала збереження єдиної рос. держави, і то в унітарній формі. Тільки після відокремлення від Росії в 1917�18 ряду нац. республік, в ході їх поновного завоювання, РКП(б) перейшла на позиції визнання федеративної форми сов. державности, з тим, щоб усі нац. республіки влилися в склад РСФСР на правах автономії. Тільки через опір нац. республік, в т. ч. й нац. комуністів, РКП(б) не вдалося влити сов. нац. республіки в РСФСР, і в 1922 Ленін погодився на компроміс � збереження республік та. розвиток їх нац. кадрів і культури в складі СССР.

Впродовж 1922�27, себто під час хвороби Леніна та після його смерти, в РКП(б) розгорнулася гостра боротьба між фракціями Сталіна і Троцького. Сталін, що в 1922 став ген. секретарем партії, спершу тримався правого курсу в політиці, а троцькісти домагалися рев. політики за кордоном та швидкої індустріялізації і колективізації (�перманентної революції�); вони також вимагали збереження демократії в партії, свободи дискусії та твердили, що Сталін бюрократизує партію і веде революцію до загибелі. Сталіна підгримував партійний апарат, ним самим створений. Виключивши троцькістів з партії, Сталін частково перебрав їх програму і взяв лівий курс. Поскільки надій на революцію в Европі не було, Сталін вирішив будувати �соціялізм в одній країні�, провести швидку індустріялізацію, мілітаризувати країну і потім розповсюджувати революцію на ін. країни збройною силою.

Швидка індустріялізація супроводилася ліквідацією НЕП-у та примусовою колективізацією села. Проти цього виступила права опозиція, очолена Бухаріном. Боротьба тривала впродовж 1928�30 і закінчилася новою перемогою Сталіна. У квітні 1929 Всесоюзна Комуністична Партія (большевиків) � ВКП(б) (так партія стала зватися, з 1925) прийняла плян першої п�ятирічки, а в листопаді того ж року � постанову про колективізацію. В 1930 Сталін проголосив, що СССР вступив в епоху соціялізму, на XVII з�їзді в 1934 � що соціялізм уже побудовано, в 1937 � що в СССР вже створилося безклясове суспільство. Хоч в сер. ВКП(б) організованих опозицій більше не було, 1934 Сталін став арештовувати кол. опозиціонерів, а в 1936�38 по партії, як і по всій країні, вдарив єжовський терор (див. Єжов). За цей час з ВКП(б) було виключено і репресовано 0,9 млн чл., себто 47% усього членства 1935, включно з 71% членів ЦК. На трьох судових процесах у Москві були засуджені до розстрілу усі на той час живі керівники Жовтневої революції (Зінов�єв, Бухарін, Риков та ін.).

В процесі цих чисток склад ВКП(б) кардинально змінився. Партію заповнили кар�єристи з невиразним політ. обличчям; це не були переконані комуністи й революціонери, як в часи Леніна, а лише службовці сталінської диктатури, що служили їй з вигоди і страху. Партія розвинула культ особи Сталіна до меж ідолопоклонства та бездискусійно виконувала всі його примхи. Абсолютну більшість у новій сталінській бюрократії становили росіяни, нац. інтереси яких природно зливалися з сталінським централізмом. Ці зміни швидко позначилися й на офіц. партійній ідеології: ком. гасла відійшли на задній плян, а на їх місце прийшла пропаганда відвертого рос. націоналізму. Цей факт яскраво виявився зокрема під час нім.-сов. війни 1941�45. По війні рос. шовінізм був остаточно легалізований і став одним з найголовніших знарядь ВКП(б). Цю ідеологію зокрема розвивав А. Жданов. Деґенерація режиму Сталіна перед його смертю (1953) стала проявлятися в таких явищах, як закулісні змови, антисемітизм (1949�53) і т. ін. Імперіялістична політика ВКП(б) за кордоном призвела до розриву з югославськими комуністами (1948) та до �холодної війни� й перегонів у озброєнні з Заходом.

Після смерти Сталіна на чолі КПСС (Комуністична Партія Совєтського Союзу � назва партії з 1952) залишилися люди, яких підібрав і виховав сам Сталін. Вони створили �колективне керівництво�, але воно проіснувало лише 4 місяці. Вже літом 1953 був заарештований і розстріляний Л. Берія, в 1955 впав Г. Малєнков, в 1957 � Г. Жуков, В. Молотов, Л. Каганович та ін. В 1956 на XX з�їзді КПСС стримано осудила культ особи Сталіна та. єжовський терор, однак більшість сталінської спадщини залишила недоторканою. З 1953 КПСС очолює М. Хрущов, а з ним на чоло партії прийшли нові люди, без імени і без ясного політ. обличчя. Терор Сталіна і заг. тоталітаризм не залишили в КПСС місця для нових ідеологів і великих особистостей. За програмою КПСС ніби зобов�язана будувати комунізм та поширювати його у світі. Але теперішнім керівникам КПСС це будівництво уявляється не як суспільне перетворення, а як техн. функція екон. росту (індустріялізація Сибіру і т. д.). Для примусово швидкого екон. росту дем. свободи не потрібні й навіть шкідливі. Тому, не зважаючи на реформи, які КПСС завела в СССР після смерти Сталіна, загалом сталінська система і програма залишаються незмінними. Незмінним лишається й злиття програми �будівництва комунізму� з нац. та соц. інтересами панівної рос. бюрократії. [В. Голубничий]