Комуністична Партія Західньої України, КПЗУ, постала 1923 р. як автономна територіяльна частина Ком. Роб. Партії Польщі (КРПП). її предтечею була Ком. Партія Сх. Галичини (КПСГ), оформлена у Вінниці й Києві зимою 1919Ц20 Центр. Комітетом КП(б)У з різних ефемерних елементів (деякий час назва Ц Ком. Партія Сх. Галичини і Буковини); в квітні 1920 створено Гал. Орг. Комітет (Галорком). Після захоплення частини Галичини большевиками в липні 1920 р. створено тимчасовий ком. уряд для Галичини Гал. Революційний Комітет (Галревком) з В. Затонським на чолі, а в серпні єдиний Центр. Комітет для всієї КПСГ.

Після повторного зайняття Зах. України Польщею й Ризького договору КП(б)У уклала 1921 в Москві договір з Ком. Роб. Партією Польщі, на підставі якого КПСГ мала входити до складу КРПП на правах автономної частини. Напрями дальшої праці КПСГ мала схвалити її конференція у Львові, учасників якої однак заарештувала поль. поліція (див. лСвятоюрський╗ процес). Проти злиття КПСГ з КРПП виступила укр. група КПСТ з О. Васильковим (О. Кріликом), К. Максимовичем і Р. Туринським на чолі насамперед через невияснення ще держ. приналежности Сх. Галичини з погляду міжнар. права. Тільки 1923 р., після рішення Ради Амбасадорів про прилучення Сх. Галичини до Польщі та постанов V Конґресу Комінтерну на II зТїзді Ком. Роб. Партії Польщі, реорганізовано КПСГ й поширено її діяльність на решту укр. земель в Польщі (Волинь, Холмщину, Підляшшя й частину Полісся) та перейменовано її на КПЗУ.

КПЗУ була з погляду поль. права нелеґальною орг-ціею; до її складу входили, крім українців, також поляки і жиди, які проживали на території. Зах. України. Будучи автономною частиною КРПП (1926 р. перейменованої на Ком. Партію Польщі Ц КПП), КПЗУ відбувала свої конференції і зТїзди (1921, 1925, 1928, 1934), обирала ЦК і мала місце в Комінтерні. Нелеґальними прибудівками КПЗУ був комсомол Зах. України і МОДР (філіял Міжнар. Орг-ції Допомоги Революціонерам), офіц. органом КПЗУ був місячник лНаша Правда╗ (1921Ц34, Відень, Берлін). Під впливом КПЗУ постала 1926 масова легальна партія Ц Укр. Роб.-Сел. Соц. ОбТєднання лСельроб╗; чл. КПЗУ працювали в деяких культ.-осв. орг-ціях, і гол. серед студентів (до 1927 р.) тощо. В різні роки з ініціятиви КПЗУ виходили газ.: лНове Життя╗, лСельроб╗, лСвітло╗, лПрофесійні Вісті╗, лНаша Земля╗ й ін.: на інтелектуальні кола мали вплив ж. лВікна╗ (ред. В. Бобинський), лКультура╗ (ред. С. Рудик), лНові Шляхи╗ (ред. А. Крушельницький). (Див також Радянофільство).

Не зважаючи на свій інтернаціональний склад, більшість КПЗУ з Васильковом, Туринським і Максимовичем на чолі стояла на укр. позиціях комунізму, солідаризувалася з нац. ком. опозицією О. Шумського в КП(б)У й розвинула сильну пропаґанду на її користь на форумі Комінтерну та в нім., австр. і поль. компартіях. На прч. 1928 р. спільними заходами КП(б)У, КПП і Комінтерну було розпущено ЦК КПЗУ, групу Василькова-Турянського виключено з партії, а тих з них, які були на території УССР, Москва зліквідувала. Розлам в КПЗУ спричинив також розлам лСельробу╗ (див. ще лСельроб╗).

Після ліквідації групи Василькова-Турянського на чолі КПЗУ стояли М. Заячківський (лКосар╗), Г. Іваненко (лБараба╗), М. Павлик, С. Бокатчук, І. Зарва, Ф. Мазур й ін.; як уповноважені КП(б)У діяли О. Кошан, Й. Купранець, М. Олексюк й ін. На поч. 1930-их рр. у звТязку з новим курсом сов. політики і протиукр. терором в УССР впливи вже й так ослабленої КПЗУ зовсім підупали. Більшість з її провідних чл., що попали до СССР, була знищена (м. ін. Турянський, Максимович, Бобинський, А. Крушельницький з родиною й ін.), значна частина рядового членства перейшла до нац. табору. 1936 у звТязку з заходами Комінтерну проти КПП виступила Москва й проти решток КПЗУ (зокрема проти Косара і Бараби), а 1938 р. КПЗУ разом з КПП була ліквідована. Після окупації 1939 р. Зах. України большевики заарештували більшість кол. чл. КПЗУ (м. ін. Чорнія-Розенберґа, С. Рудика й ін,). Післія смерти Сталіна реабілітовано разом з КПП і КПЗУ (але не її нац.-ком. лухил╗) і встановлено, що їх розпуск лбув необгрунтований, побудований на матеріялах, зфабрикованих викритими пізніше провокаторами╗.

Література: Хомин Н. До історії Гал. Ком. Партії, газ. Укр. Щоденні Вісті. Нью-Йорк 1921; Баран М. Ком. Партія Сх. Галичини в процесі іст. розвитку, газ. Укр. Щоденні Вісті. Нью-Йорк; Ірчан М. Трагедія Першого Травня. Спогади з громадянської війни. Нью-Йорк; Гадзинский В. Революционное движение в Восточной Галиции. Москва 1924; Б-іч М. Шкідлива книжка, ж. Червоний Шлях, ч. 6. X. 1924; Кулик І. радянська влада в Галичині, Вперед. Нью-Йорк 1924; Левицький М. Нац. ухил в КП(б)У і КПЗУ ж. Більшовик України, ч. 11. X. 1927; Герасименко М., Дудикевич В. Боротьба трудящих Зах. України за воззТєднання з Радянською Україною (1921Ц39-ті рр.) К. 1955; 3 історії рев. руху у Львові. 1917Ц1939. Документи і матеріяли. Л. 1957; Боротьба трудящих Прикарпаття за своє визволення і воззТєднання з Радянською Україною. Документи і матеріяли (1921Ц39 рр.). Станиславів. 1957. [Р. М.]