Конфіскація, примусове і безвідплатне відібрання майна на користь держави у висліді судового рішення. К. відома здавна і фігурує чи не в усіх карних законодавствах як гол. або, найчастіше, додаткова кара.

В княжу добу К. називалась �потоком і розграбленням� і була звич. зв�язана із смертною карою або вигнанням; сконфісковане майно йшло на покриття шкоди та до княжого скарбу. У В. Князівстві Лит. К. мала те саме значення, з тим, що іноді пов�язували її з карою позбавлення чести. В Гетьманщині К. найчастіше виступала разом із позбавленням життя і чести. В УССР, за діючим кримінальним кодексом, повна або часткова К. майна може бути самостійною абож додатковою карою (нормально стосується в останній версії) і зв�язана гол. із злочинами військ., госп., службовими та злочинами проти держави. Держава задовольняє претенсії вірителів до засудженого із сконфіскованого майна.

Від суд. К. належить відрізняти К. звич. рев. порядком на підставі декретів чи адміністративних рішень, що широко практикувалося большевиками, зокрема в перший період їхньої влади. Вивласнення майна за винагородою є ін. порядку відчуженням майна (див. Експропріяція).