Конярство, становить важливу галузь тваринництва. До механізації сіль. госп-ва кінь був найпотрібнішою робочою твариною в сіль. госп-ві, чимале значення він мав для транспорту, військ. цілей і, нарешті, як постачальник м�яса та шкури. Нині на Україні коней використовують на допоміжних роботах у сіль. госп-ві, коли застосування машин екон. не доцільне, для місц. транспорту, щораз більше для спорту.

К. виникло на Україні вже в бронзову добу на території, охопленій трипільською культурою, де кінь, побіч вола, був робочою твариною в сіль. госп-ві, а також в степ. смузі. Велике значення К. мало у степовиків, зокрема у скитів (для їзди, м�яса, молока, шкури). У княжі часи К. мало й далі хліборобське, а ще більше військ. значення (див. Кіннота). Коні того часу були місц. годівлі, частково їх діставали від степовиків шляхом купівлі або здобичі. Великі табуни коней мали князі; їх доглядали конюхи, над якими стояв урядовець � конюший. Вже тоді були початки кіннозаводства й було відомо кілька кінських порід.

За коз.-гетьманської доби К. розвивалося зокрема в зв�язку з військ. потребами. Гетьманський уряд 17�18 вв. дбав за розвиток К. Великі кінські зав. за Самойловича й Мазепи були на Біловезькому степу Ніженського полку (для потреб ген. артилерії) і в Симбірському старостві Прилуцького полку. Вони існували й пізніше, але деякі з них перейшли в руки рос. уряду. Коней плекали також великі землевласники з коз. старшини на Гетьманщині, Слобожанщині й Запоріжжі. З кін. 18 в. кінські зав. з�являються по маґнатських маєтках Правобережжя (Браницьких, Потоцьких, Ржевуських тощо).

В другій пол. 18 в., після витиснення татар із півд. степів, землевласники випасували на них великі табуни коней; К. набирало тоді ринкового характеру. Згодом, у зв�язку з заорюванням степів і зменшенням пасовищ при одночасно меншому попиті на коней для війська, в степах підупадало табунове К.; гол. робочою худобою для розорювання цілинних земель був тоді віл (напр., на Херсонщині ч. коней зменшилося з 400 000 у 1808 р. до 120000 в 1861 р.). До відродження К. дійшло в другій пол. 19 в., коли, після розорання цілини, повільного вола заміняє як робоча худоба рухливий кінь (в лісостеп. смузі процес відбувся вже скоріше). Так, на тій же Херсонщині поголів�я коней зросло до 392 000 у 1881 р. і 814 000 у 1913 (в 1881 р. на 1 вола припадало 1,4 коня, в 1913 р. вже 8,7), а в усіх степ. губ. з 360 000 у 1861 р. до 1,1 млн у 1882 і 2,1 млн у 1912 р.; в ін. губ. з 2,3 млн у 1883 р. до 3,5 млн у 1912.

Разом в 1912 р. на території УССР в сучасних межах було 6,6 млн коней, а на всіх укр. етногр. землях 8,7 млн; таке сама ч. було і в 1916 р. 89% коней належало селянству, на одне сел. госп-во припадало пересічно 1,1 робочого коня, бл. 1/3 госп-в не мали коней. Укр. селянин докладав зусиль, щоб і на малому госп-ві мати свого коня. Тому сел. коняка була, через недостатню поживу й надмірну працю, невелика на зріст і слабосила. Лише невеликий відсоток коней належав до чистих порід. З місц. порід це були укр. і чорноморські породи, виплекані запор. (і кубанськими) козаками, поширені гол. на півдні України, донська на півд.-сх., поліська на півночі, гуцульська в Карпатах і � до деякої міри � т. зв. �коники� на Поділлі. Расових коней, яких розводили на кінських приватних і держ. зав. було небагато; найважливішими зав. були: Дубрівський в Миргородському пов. на Полтавщині, Новоолександрівський, Стрілецький, Деркульський � всі три в Старобільському пов. на Харківщині, зав. в Янові на Підляшші й у Радівцях на Буковині.

Після першої світової війни й революції ч. коней впало до 70% довоєнного стану (найнижче в 1923 р.), але вже в 1928 поновився попередній стан. 1929 р. на території УССР в сучасних межах було 6,8 млн коней (на всіх укр. землях 8,3), так що Україна посідала 4 місце в світі після РСФСР (24 млн), ЗДА (14) й Арґентіни (9,4), перед Бразілією (5,3), Польщею (4,1), Німеччиною (3,7). Канадою (3,4), Францією (2,9) й ін. На 100 га хліборобської площі припадало в УССР 15,6 коней (найбільше в густозаселеному лісостепу з дрібними сел. госп-вами і на Поділлі), на 100 душ сіль. людности 21 (найбільше в степ. смузі, в якій ведено однобічне зернове госп-во за допомогою кінської робочої сили).

Колективізація й механізація сіль. госп-ва, значно менше розвиток автотранспорту спричинили упадок ч. коней на Центр/ і Сх. Землях � з 5,6 млн в 1929 р. до 2,5 млн в 1934 (числа для УССР без Зах. України). Дальший занепад К. був затриманий сов. владою, гол. щоб мати К. для військ. цілей (заходи Будьонного); відтоді звернено більше уваги на піднесення якости коней і на кіннозаводство. Нове зменшення ч. коней принесла друга світова війна та колективізація на Зах. Україні, а згодом дальший зріст механізації сіль. госп-ва. Зміну ч. коней в УССР (в сучасних межах) видно з таблиці: [...]