Коновалець Євген (14.6.1891 � 23.5.1938), полк. Армії УНР, військ. діяч і політик, комендант УВО, гол. Проводу, Укр. Націоналістів; Нар. в с. Зашків Львівського пов. в родині учителя. Під час правничих студій у Львівському Ун-ті був секретарем львівської філії �Просвіти�; суджений за участь в боротьбі за укр. ун-т у процесі 101 студентів (1910), К. виявився політично як представник укр. студентської молоді в ЦК Укр. Нац.-Дем. Партії.

Опинившись як хорунжий австр. армії в рос. полоні (після бою на Маківці, 1915), К. організував разом з А. Мельником, Р. Сушком, В. Кучабським, І. Чмолою, Ф. Черником й ін. укр. групу полонених в таборі в Царицині як початок пізнішої військ. формації. Звільнившись восени 1917 р. з полону, К. виступив у Києві як співорганізатор Гал.-бук. Куреня, пізніше Куреня Січових Стрільців, який він очолив і який визначився у придушенні больш. повстання та в боях проти наступу Муравйова, а згодом, після Берестейського миру, в укр. протинаступі за звільнення Києва, 1.3.1918 р. К. розбудував частину, перейменовану на полк Січ. Стрільців, який згодом, після гетьманського держ. перевороту, роззброїли німці. Під час гетьманату К., не вступаючи в політ. спори, відновив у порозумінні з Укр. Нац. Союзом військ. формацію як Окремий Загін Січ. Стрільців з осідком у Білій Церкві. Після безуспішних переговорів з гетьманом, які не стримали проголошення федерації з Росією, К. виступив на чолі формації на боці Директорії й вирішально спричинився до успішности повстання, а згодом розбудував загін у дивізію, корпус та групу Січових Стрільців. Після самодемобілізації формації (Чортория, грудень 1919) К. опинився в поль. таборі полонених у Луцькому, звідки вибрався весною 1920 р. в порозумінні з С. Петлюрою за кордон з метою створити з укр. інтернованих вояків УГА в Чехо-Словаччині і українців, полонених у таборах Італії, військ. формацію, що йому не вдалося через неприхильність Є. Петрушевича до політики С. Петлюри.

Після невдачі визвольних змагань К. намагався з-за кордону організувати збройне підпілля в сов. і поль. займанщинах, а влітку 1921 р. вернувся до Львова, щоб особисто розбудувати Укр. Військ. Орг-цію й керувати її діями. З грудня 1922 р. на еміграції (до 1929 � Берлін, 1929�36 Женева, останні роки Рим). К. зміцнив орг-цію, встановив контакти з політ. колами Німеччини, Великобрітанії, Литви, Італії, Еспанії й ін., організував політ.-інформативну діяльність, ініціюючи постання укр. чужомовних пресових бюр та в-в в різних країнах. Рівночасно він підготував ґрунт для постання Орг-ції Укр. Націоналістів, яка остаточно оформилася на Конгресі у Відні в лютому 1929 р. і обрала К. на першого гол. Проводу Укр. Націоналістів. Під час подорожі по ЗДА й Канаді (1929) К. ініціював постання Укр. Стрілецьких Громод, які стали початком гром.-політ. орг-цій (Орг-ція Держ. Відродження України в ЗДА та Укр. Нац. Об�єднання у Канаді). На своєму посту К. розбудував упродовж 10 рр. орг-цію в усіх займанщинах та на еміґрації, ініціював постання гром. орг-цій соборницького характеру у Франції, Німеччині та Австрії, намагався винести укр. питання на форум Ліґи Націй, а постійні спроби відновити націоналістичне підпілля в межах УССР призвели до його смерти в Ротердамі з рук больш. агента.

К. � одна з найвидатніших постатей укр. історії першої пол. 20 в. Як військовик він визначився орг. здібностями й беззастережним послухом держ. владі; як політик він зумів сполучити принципіяльність з дипломатичною гнучкістю, як також творчу думку із систематикою й реалізмом, що забезпечило йому авторитет серед орг. кадрів і пошану навіть серед політ. противників. Його смерть на посту вождя укр. революції скріпила націоналістичні настрої серед молодого покоління.

К. � автор студії �Причинки до історії укр. революції� (1928, 2 вид. 1948).

Література: �Золоті Ворота�. Іст. Січових Стрільців 1917�19. Л. 1937; 36. Є. Коновалець. Париж 1938; Олесь О. � Кандиба О. Є. Коновалець. В-во Укр. патріот 1948; 36. Славному з славних. Париж 1953; Бойків О. Командир � держ. муж � творець організованого націоналізму. 36. Орг-ція Укр. Націоналістів 1929�54. Париж 1955; Мірчук П. Є. Коновалець. Торонто 1958. [В. Янів]