Кооперація (у вузькому розумінні слова), співпраця людей в екон. житті, яка здійснюється через спеціяльні об’єднання-кооперативи (Кп.), які веденням спільного підприємства намагаються або заощадити видатки своїх членів, або підвищити прибутки з їх праці. Основні ознаки кооп. т-в – необмежена кількість членів, вільний вступ і вихід з т-ва, рівність прав й обов’язків, виборність керівних органів. Кп. намагаються встановлювати для свого підприємства обмежені відсотки від капіталів, належну ціну за послуги і товари, відповідну винагороду за працю. Іноді Кп. ставлять собі мету поліпшення культ. умов життя та морально-гром. чеснот свого членства. Прихильники К. вважають, що К. спроможна поступово усувати негативні явища існуючого соц.-екон. ладу (кооп. рух, кооператизм). Большевики були в засаді проти кооп. руху, що, на їх думку, відтягав увагу робітництва від безпосередньої клясової боротьби. Проте, прийшовши до влади, Ленін висунув т. зв. «кооп. плян», згідно з яким пролет. держава мала б використати К. для включення роздрібнених сел. госп-в і дрібних пром. підприємців у справу побудови соціялізму. К. під большевиками стала т. ч. залежною від держ. і партійних органів і втратила фактично гол. ознаки, які характеризують її у вільному світі.

Початки зах.-евр. кооп. руху виникли з потреб індустріяльного робітництва. Натомість укр. кооп. рух (див. докладніше його історію в ЕУ І, стор. 1111–1123) почався в другій пол. 1860-их рр. з соц.-госп. потреб звільненого з підданства селянства і міського дрібно-ремісничого та робітничого населення. Рідко який народ надавав такого значення К., як укр. В тогочасних політ. умовах укр. народу кооп. рух як засіб соц.-екон. самооборони став рівночасно складовим елементом його нац.-визвольних прагнень, засобом госп. зміцнення й гром. виховання широких мас у самоуправних екон. орг-ціях, він підготовив значні кадри діячів, які відограли видатну ролю в роки укр. державности.

У зв’язку з різними політ.-правними умовами інший розвиток К. був на Центр. і Сх. Землях, інший на Зах. Україні і зовсім відмінний під сов. окупацією.

К. на Центр. і Сх. Землях була до 1917 р. тісно зв’язана з К. в Рос. Імперії. Кооп. рух розпочався в 1860-их рр. (перша споживча Кп. постала 1866 р. у Харкові заходами М. Балліна, перша кредитова – в Гадячому 1869, друга – в Сокиринцях на Полтавщині 1871 р. заходами Г. Ґалаґана), але до 1890-их рр. він розвивався слабо. Причиною була слаба підготова кооп. усвідомлення серед населення й проводів перших кооп. товариств, неґативне ставлення до К. з боку адміністрації, зокрема якщо йшлося про творення кооп. союзів, та брак відповідної правної підстави – окремого кооп. закону. Тому поодинокі Кп. були слабі й часто закривалися, а їхнє заг. число на Україні становило в 1880 р. ледве – 130, 1895 – 290; це були перев. кредитові Кп. (гол. ощадно-позичкові т-ва), рідше споживчі (1895 р. бл. 50). Кооп. починам допомагала сіль. інтелігенція, згодом земства, зокрема ж земські аґрономи, які довший час були гол. пропаґаторами й інструкторами Кп., а після 1904 р. також держ. інспектори кооп. кредиту, земські інструктори та земські каси дрібного кредиту.

Краще стала розвиватися К. з 1890-их рр. як завдяки заг. пожвавленню гром. життя на Україні, так і виданню важливого для К. нормального статуту споживчих т-в з 1897 р., за яким статути Кп. стали затверджувати місц. губернатори (а не мін-во, як це було доти), та закону з 1.6.1895 про орг-цію дрібного кредиту (доповненого згодом 1904 і 1910 рр.). Ще вільніше розвивається К. після 1905. В той час за кількістю споживчих Кп. в Рос. Імперії на першому місці стояли укр. губернії – Полтавська, Київська й Подільська. Відтоді в кооп. русі на Україні, який доти розвивався лише в системі рос. К., починають виявлятися все більш виразно укр. нац. тенденції, зокрема вимога власних кооп. союзів, без чого був неможливий здоровий розвиток укр. К.

Першими союзами, що виникли на Україні були Союз Кредитової К. в Бердянському (1901) і союзи споживчої К. у Києві (1908) й у Вінниці (1910). Але в 1913 р. споживчі союзи ліквідувалися і укр. К. була примушена користуватися послугами Моск. Союзу споживчих т-в; його заходами було утворене в Харкові «Потребительское Общество Юга Росии» – ПОЮР, що вело моск. політику і на магалося стати центром споживчої К. на Україні. Боротьба укр. К. за своє нац. обличчя виразно виявлялася на Всерос. Кооп. З’їздах, в яких брали участь і укр. кооп. діячі; на І – в Москві 1898 вони порозумілися щодо співпраці в орг-ції кооп. життя на Україні, на II – 1913 у Києві (в ньому брали також участь зах.-укр. діячі) поставили питання за право укр. К. організувати власне союзне будівництво. 1913 р. центром укр. кооп. Руху був Київ, де м. ін. діяло т-во «Наша кооперація», ідейний осередок укр. кооп. руху, і виходила більшість укр. кооп. преси. Ріст К. видно з чисел: 1900 р. Кп. всіх типів було – 450, 1905 – 820, 1910 – 2100, 1914 – 6510, в тому ч. 3022 споживчих (порівну на селі й у місті), 2477 кредитових (ощадно-позичкових і кредитових т-в). З передових укр. кооп. діячів до 1914 р. слід згадати В. Доманицького, О. Юркевича, X. Барановського, Б. Мартоса, П. Пожарського, Я. Волошиновського, М. Стасюка та ін. Менше значення мала сіль.-го.сп. К. – сіль.-госп. спілки (1915 р. – 1020) і сіль.-госп. т-ва (бл. 150) та виробнича К., яка постала з ініціятиви М. Левитського, спершу (в кін. 19 в.) як хліборобські, згодом гол. як ремісничо-пром. артілі. Хоч укр. К. не вдалося ще усамостійнити і створити свій укр. центр. проте вона була вже до революції, побіч земств, важливим чинником в екон. житті України. Підготову працівників Кп. звич. вели приватно їх засновники-інтелігенти, вони й писали перші брошури для народу про К. (М. Левитський, В. Доманицький, О. Юркевич, Ф. Черненко, сіль. учитель на Уманщині, й ін.). З 1910 р. відбувалися перші кооп. курси (багато їх м. ін. організував Б. Мартос).

В роки війни, ще до 1917 р., К. поширила свою діяльність, зокрема споживча (з огляду на труднощі прохарчування) і виробнича (достави для війська). З вибухом революції 1917 К. на Україні відразу почала відокремлюватися від рос. центрів, творячи власні; цей процес ішов разом з процесом політ. сепарації України. Розвиткові К. допомогло видання Тимчасовим Урядом кооп. закону з 20.3.1917 (боротьба за нього велася понад 10 років). Провідні діячі укр. кооп. руху намагалися вбудувати кооп. орг-цію в основи нар. госп-ва відродженої держави, яка не могла спиратися на укр. нац. капіталістичні надбання; з рядів К. вийшов ряд укр. держ. діячів (пол. складу першого Ген. Секретаріяту Центр. Ради становили кооп. діячі). Три Всеукр. кооп. з’їзди (в травні й серпні 1917 р. і найбільший в травні 1918) вирішили орг. форми укр. К. і створили Укр. Центр. Кооп. Комітет, як центр. орг-цію для всієї укр. К. В 1917–19 рр., не зважаючи на воєнні події, постали тисячі Кп. усіх типів і ступенів; 1917 їх було – 9200 (1915 – 6860), 1920 – вже 22 300. Низові Кп. об’єднувалися в численні новозасновані союзні орг-ції; наприкінці 1918 р. їх було 253 (до війни кільканадцять), з них споживчих – 120, кредитових – 43, сіль.-госп. – 7, мішаних – 41, різних – 42. Найгустіша союзна мережа була на Харківщині й Поділлі, де спілки мали дрібно-районовий характер; Полтавщина, навпаки, мала широко розвинену кооп. мережу, але невелику кількість союзних об’єднань. На поч. 1920 р. ч. різних Кп. дійшло до 22 000 із 6 млн чл. та яких 270 кооп. союзів, так що майже не було місцевости. в якій не було б хоч однієї Кп.; в споживчих Кп. було об’єднано бл. 60% усього населення. Крім Кп. першого і другого ступеня, ще постало 6 всеукр. фахових кооп. централь: для споживчої К. «Дніпросоюз» (гол. ради – Б. Мартос, гол. правління – Д. Коліух), для кредитової Українбанк (гол. правління – X. Барановський), який був також фінансовим центром для всієї укр. К., для сіль.-госп. Централ (гол. ради К. Мацієвич, правління – В. Коваль); були основані, але не встигли ширше розвинутися Трудсоюз (Всеукр. Союз Продуктивних Кп.) для виробничої К., Страхсоюз для страхової, Книгоспілка для видавничої. Крім цих гол. видів К., постали менші орг-ції ін. видів, які мали тенденцію стати всеукр. центрами, як, напр., будів. Кп. «Оселя», «Українфільм» й ін. Всю структуру закінчував ідейний і орг. центр – Український Центральний Кооперативний Комітет, скорочено Коопцентр (гол. ради М. Туган-Барановський, гол. правління Б. Мартос). В 1919 р. три всеукр. кооп. союзи: Українбанк, «Дніпросоюз» і Централ створили об’єднання кооп. центр, союзів України (ОЦУКС) для репрезентації й ведення операцій за кордоном, але ця спроба мала лише часткові успіхи.

Буйно розвинулася коол. освіта. Кооп. школи виникли: в Києві – 3-річна ім. 50-річчя укр. К. при Союзбанку, 1-річна ім. В. Доманицького при «Дніпросоюзі», 1-річна кооп. школа ім. В. Доманицького в Звенигороді й ін. Майже постійно відбувалися різного виду й ступеня кооп. курси при пов. союзах. Лекції про К. читали в Київ. Комерційному й Адміністраційному ін-тах і у Держ. Укр. Ун-ті. При Укр. Центр. Кооп. Комітеті існував окремий відділ кооп. освіти і курсів. З кооп. курсів при ньому розвинулася 1919 р. Висока Кооп. Школа (перша в світі) – Кооп. Ін-т ім. М. Туган-Барановського, відновлений за НЕП-у із зміненою назвою – ім. Чубаря. [І. Витанович]

К. під большевиками. В роки воєнного комунізму всі види К. були злиті разом і перетворені у т. зв. «споживчі комуни» (або «Єдині Споживчі Т-ва», ЄСТО), підпорядковані наркоматові харчування та продовольчим відділам армії. Через ці «комуни» відбувався розподіл споживчих товарів (гол. чином у містах); членство в них було примусовим для всіх робітників і службовців але до 1924, але всі їхні органи були виборними, як у нормальній К. На селі ж подекуди і далі діяла незалежна стара укр. К.

З 1924 р., під час НЕП-у, К. стала швидко розвиватися. В багатьох відношеннях вона не відрізнялася від старої К. (виборні органи, добровільне членство, конкуренція на вільному ринку, підприємча ініціятива), але поруч з тим вона була й знаряддям в руках ком. партії й держави. На селі К. зроблено гол. органом екон. зв’язків між державою й селянами (лише через неї селяни діставали від держави пром. товари й кредит), у місті – упривілейованим конкурентом приватного пром. і торг. підприємства. Особливо К. підтримувала держава, коли йшлося про конкуренцію з непманами в місті й куркулями на селі. Тому К. діставала кредити, замовлення чи постачання від держ. пром-сти в першу чергу й на вигідніших умовах, ніж непмани й куркулі; держава також допомагала субсидіями тримати ціни кооп. торгівлі на нижчому рівні, ніде у приватника й т. д. В основі такої політики щодо К. лежав т. зв. «кооп. плян Леніна», основним гаслом якого було: «К. – шлях до соціялізму». Ця політика тривала до 1927–30 рр.

У 1925 від кредитової і с.-г. К. відокремлено споживчу К. (центр – Вукопспілка), що з цього часу стала гол., а з часом й єдиною ланкою торг. мережі на селі по збуту продукції держ. пром-сти. Поважно розвинулася кредитова К. (центр – Українбанк), гол. на селі; вона видавала цілеві позички на придбання с.-г. реманенту, худоби, на житлове будівництво, а також кредитувала різні заготівельні та збутові операції. С.-г. К. (гол. центр – «Сіль. Господар», деякі спеціяльні – Плодоспілка, Укрбуряксоюз, Укркооптах, «Добробут» й ін.) мала свої збутові та переробні підприємства. Пром. К. кустарів стала офіц. стимулюватися щойно з квітня 1925; доти кустарі прирівнювалися до непманів і вважалися «нетрудовим елементом», тепер їх заохочувано об’єднуватися в Кп. та надано пільги в замовленнях та постачанні держ. пром-сти. Новим видом К. була житлово-будів. К., якій уряд передав у відання конфісковані будинки в містах (див. Житлова проблема). Центром страхової К. був Коопстрах. Кооп. централі об’єднано створили велике в-во Книгоспілка і менші – «Рух», «Сяйво» тощо.

В 1928 ч. низових Кп. дійшло до 41734 (в 1921 р. – 4725), в тому ч. на споживчу К. припадало 9423, на с.-г. – 24450, кустарно-пром. – 4296, житлову – 2417; крім цього, Українбанк об’єднував бл. 5800 низових кредитових Кп. Структура товарообігу в роздрібній торгівлі УССР змінилася так: в 1925–26 – приватна – 47%, кооп. – 39%, держ. – 14%; в 1928–29 – приватна – 18%, кооп. 74%, держ. 8%; на селі в 1929 р. понад 60% селян належало до одного з видів К. К. під час НЕП-у мала свою пресу, вела пропаґанду кооп. ідей, провадила ряд кооп. курсів, а в Києві існував Кооп. Ін-т ім. В. Чубаря. В роботу К. включилася і посідала провідні становища перев. більшість старих діячів укр. К. Тому кооп. рух в УССР був одним з найважливішиосередків укр. нац. свідомости і під час терору 1930-их рр. був розгромлений за «націоналізм». Відомі укр. діячі К. в ті часи були Д. Коліух, Ф. Крижановський, М. Ботвиновський, В. Ганчель, П. Височанський, Д. Токаревський, Волозович, Кудря, Хотовіцький, Діброва та ін.

З 1927 почалося обмеження діяльности К.: її чимраз більше підпорядковувано держ. плянові та контролеві з боку наркомату торгівлі та обмежувано її конкуренцію з держ. підприємствами. Проте на селі К. ще й далі підтримувано; тут роблено навіть натиск на селян, щоб зробити їх усіх членами Кп., бо лише т. ч. держава сподівалася підпорядкувати їх своїм плянам контрактації с.-г. продукції. Плян першої п’ятирічки встановлював різні цифрові завдання для К., які вона мусіла виконати. З 1930 держава стала встановлювати сама ціни на товари, що продавалися чи вироблялися К. Право самопостачання й самозаготівель К. було зведене нанівець тим, що поза держ. плином нічого ніде не можна було дістати. Так само весь кооп. кредит був включений до держ. фінансового пляну. Крім цього, на К. накладено важкі податки (прибутковий і податок з обігу, останній значно вищий, ніж у держ. пром-сти), а з 1936 до розподілу між членами дозволено залишити лише 20% зиску. С.-г. К. після колективізації була перетворена на систему колгоспів – МТС. Вже з 1932 стали зникати й спеціялізовані кооп. централі; 1937 ліквідовано житлову К.

Про занепад К. свідчить факт, що в роздрібній торгівлі питома вага її в товарообігу впала з 86% в 1930 до 42% в 1934 й 29% в 1940, при одночасному ростові держ. торгівлі й повному занепадові приватної. На селі споживча К. перетворилася на монопольний орган держ. торгівлі: селяни були змушені купувати пром. товари тільки в Кп. взамін за здачу по низьких закупних цінах своєї продукції в натурі. Ця система, хоч в дещо поліпшеному вигляді (бо селяни можуть легше зараз купувати в містах) існує на селі й досі; держ. крамниць тут і далі майже немає, а тільки Кп.

В 1941–44 рр. під нім. окупацією відродилася Вукопспілка (див. ЕУ І, стор. 1118), натомість на сов. боці К. цілком занепала. Щойно постановою уряду СССР від 9.11.1946 знову стимульовано розвиток споживчої і пром. К., дозволено вільно заготовляти для себе продукцію й сировину без карток, але за т. зв. комерційними цінами; ряд пільг надано К. інвалідів. Але після грошової реформи 1947 усю діяльність К. знову суворо підпорядковано держ. плянові, і вона в містах знов підупала. 1956 ліквідовано пром. К., за винятком лише К. інвалідів та К. мист. виробів. Натомість дещо поширено права споживчої К. на селі. К. бере приватну продукцію колгоспників до міст, допомагаючи їм у її транспортуванні й збуті на далеких ринках, однак тим самим ініціятива самого колгоспника обмежується, він рідше виїздить до міста і т. д.

Орг-ція споживчої К. в УССР тепер така: низовими клітинами є сіль. споживчі т-ва з членством на паях (пай – мінімум 50 карб.), вони об’єднуються в райспоживспілки, ті – в обл. союзи, респ. централею є Укоопспілка, підпорядкована Центросоюзові в Москві. Торг. мережка Укоопспілки в 1956 нараховувала 56498 підприємств (в тому ч. 3055 для комісійної торгівлі с.-г. продуктами), її питома вага в роздрібному товарообігові становила 31,3%, ч. членів (в 1959) бл. 10 млн. Всі органи К. виборні знизу, але, самозрозуміло, під партійним контролем. [В. Голубничий]

К. на Зах. Україні. Початки укр. кооп. руху в Галичині зв’язані з самодопомоговою акцією, організованою в 1870-их рр. гол. духовенством при парохіях і гром. урядах (братські каси. гром. шпихлірі тощо) з метою поліпшити важкий екон. стан села. Більше успіху мали з 1891 р. заходи т-ва «Просвіта» (крамниці, позичкові каси). Справді життєздатною формою К. виявилися однак щойно Кп., засновані згідно з австр. законом 1873 р. про «заробітково-торг. спілки». Першою такою Кп. була «Народна Торговля», заснована у Львові 1883 р. В. Нагірним, яка після зміни свого статуту 1907 р. стала центр. об’єднанням споживчих Кп. рочдельського типу. Краще розвивалася кредитова К., зокрема коли в Перемишлі Т. Кормош заснував зразкову Кп. «Віра» і 1898 р. постало перше кооп. об’єднання – Крайовий Союз Кредитовий (див. Центробанк), який став гол. фінансовою інституцією для всієї К., як також і її верховним орг. центром. З 1904 р. ревізійним осередком укр. Кп. в Галичині став Крайовий Союз Ревізійний (див. Ревізійний Союз Укр. Кооператив), що розвинувся в провідний орг.-ідейний центр укр. К. Сіль.-госп. К. почалася з 1904 р., з орг-ції перших молочарських Кп. на Стрийщині (заходами о. О. Нижанківського й ін.); їх союзне об’єднання постало 1907 р. – Крайовий Молочарський Союз (див. Маслосоюз), 1889 р. засновано у Перемишлі Спілку для госп-ва й торгівлі, яка 1911 злилася з торговельним синдикатом т-ва «Сіль. Господар» під назвою Крайовий Союз Госп.-Торг. Спілок (з 1924 назва Центросоюз); на її базі постало до 1914 бл. 30 торг; сіль.-госп. спілок у Галичині. Широкої популярносте набуло т-во забезпечень від вогню «Дністер», засноване 1897, яке до 1914 р. згуртувало понад 1/4 млн членів; до типу мішаних Кп. належали «Нар. Доми». Велике значення для укр. К. мав Освітньо-екон. Конґрес, організований 1909 р. у Львові заходами т-ва «Просвіта», в якому брали участь представники укр. кооп. руху з усіх земель (за винятком Закарпаття) і визначили спільні ідейно-орг. основи для кооп. співпраці. 1914 р. було об’єднаних в Крайовому Союзі Ревізійному 609 Кп., з них 60,9% кредитових. Крім того, 106 Кп. було об’єднаних в москвофільському «Русскому Ревізійному Союзі» у Львові, а бл. 400 менших кредитових Кп. типу Райфайзена було під патронатом Крайового Виділу.

На Буковині в той час розвинувся кредитовий райфайзенський рух, і бл. 150 сіль. кас об’єдналося 1903 р. в союз Селянська каса (гол. діячі – С. Смаль-Стоцький, Л. Когут). Кооп. рух на Закарпатті через брак у ті часи власної свідомої інтелігенції був слабий. Розпочаті кредитові Кп. Е. Еґаном входили до заг.-угор. кооп. орг-ції.

Під час воєнних подій 1914–20 рр. гал. К. занепала й стала відбудовуватися лише 1921 р. на підставі поль. кооп. закону з 1920 р. її діяльність пожвавилася з постанням (1922) Крайового Комітету Орг-ції Кооператив, гром. установи, що мала на меті провести відбудову Галичини за допомогою К.; з його ініціятиви виникли пов. комітети, з яких пізніше постали пов. союзи Кп. Крайовий Союз Ревізійний, що з 1928 р. прийняв назву – Ревізійний Союз Укр. Кооператив – РСУК (гол. С. Павликовський), поширив свою діяльність на Волинь і Полісся і вже 1923 об’єднував 834 низових Кп., а 1925 – 1029, себто майже вдвічі більше, ніж до війни, натомість фінансово був далеко слабший (1912 р. – 56,5 млн корон оборотового капіталу, 1925 лише 9,2 млн злотих). 1934 р. в РСУК було вже об’єднаних 3 193 Кп., але в тому ж році новий поль. кооп. закон зміцнив догляд адміністративної влади над К. і обмежив діяльність РСУК до 3 гал. воєводств, а 430 Кп. з півн.-зах. укр. земель і Лемківщини були примушені перейти до поль. союзів; 1939 р. РСУК об’єднував 3455 Кп., які мали 643 000 чл.

Повоєнна укр. К. в Галичині складалася з тих самих видів, що і до 1914 р., тільки перевагу в ній мали не кредитові Кп., а сіль.-госп. для заг. закупу і збуту; 1939 р. на них припадало з усіх 3455 Кп. 2360 (69%) з 27 пов. і окружними союзами та Центросоюзом. їхньою фаховою централею, на чолі. Молочарська К. з Маслосоюзом у проводі нараховувала 143 районові молочарні; кредитова (централя – Центробанк) 115 більших Українбанків і 573 менших сіль. райфайзенських кас та ін. кредитових Кп.; «Народна Торговля» мала 18 своїх філій і 27 складів та об’єднувала 194 міські споживчі Кп.; на ін. види (виробничі, здоров’я, будів. тощо) припадало понад 39 Кп. Власне майно всіх Кп. становило 22,9 млн злотих, торг. обороти – 159 млн злотих, торг з власного виробництва 6,8 млн (ч. на 1937–38 рр.).

Бл. 250 укр. Кп. у Галичині були об’єднані в «Руському Ревізійному Союзі» у Львові, а яких 600 (на півн.-зах. землях і на зах. Лемківщині) в поль. союзах (на Волині у варшавських союзах – Рільничо-заробіткових Кп. і «Сполем» та реґіонально-волинському «Гурті»). Обидва укр. союзи об’єднували 1937 р. – 3516 Кп., або 25,4% всіх Кп. у Польщі та 661 000 чл., або 22% всіх чл. у Польщі (укр. населення трьох сх.-гал. воєводств, на терені яких діяли обидва союзи, становило лише 11% населення всієї Польщі), себто скооперованість укр. населення була вдвічі більша, ніж пересічно у всій Польщі; натомість з матеріяльного боку питома вага укр. К. була значно слабша. Все ж таки її значення було дуже велике. Укр. К. на Зах. Укр. Землях у період між двома світовими війнами, не зважаючи на великі труднощі з боку поль. влади (м. ін. пацифікація 1930 р., обмеження діяльности РСУК з 1934 р.), спричинилася до зменшення убозтва перенаселеного укр. села і піднесення його екон. спроможностей.

Кооп. працівників у Галичині виховувала вже в кін. 19 в. «Народна Торговля» (для споживчої К.), згодом Крайовий Союз Ревізійний і Ревізійний Союз Укр. Кооператив у Львові, поодинокі централі і пов. союзи за допомогою короткотривалих курсів і заочного навчання. Підготову працівників для К. мала в програмі Торг. Школа т-ва «Просвіта» у Львові (з 1911), перетворена в кін. 1920-их рр. на Торговельну гімназію «Рідної Школи», нижча кооп. школа в Яворові та для вищих кооп. установ – 3-річний Кооп. Ліцей у Львові, організований 1938 р. РСУК. Кооп. освітня праця входила в програму діяльности т-в «Просвіта» й «Рідна Школа». Для цієї мети служили «кооп. свята», що відбувалися щороку 30 вересня – в день св. Софії, Віри, Надії й Любови.

Під час першої окупації Зах. Укр. Земель большевики ліквідували РСУК і кредитову К. та націоналізували міську споживчу, натомість залишили реорганізовану по селах сіль. споживчу і поширили примусову пром. К., з присланими з Сов. Союзу керівниками; пов. союзи були перетворені на райспожспілки і розподілені між облспоживспілками, які ввійшли до Укоопспілки. На зах. окраїнах, які входили до т. зв. Ген. Губернії, працювало бл. 1000 Кп. (до війни ледве 160), об’єднаних у 10 повітових і 1 окружному (в Сяноку) союзах з двома ревізійними відділами в Люблині й у Кракові, Після відступу большевиків РСУК відновив свою діяльність на терені усієї Галичини й об’єднав 4624 Кп. Однак діяльність укр. К. була сильно обмежена нім. владою, яка сконфіскувала ряд її пром. підприємств і підпорядкувала її різним нім. госп. урядам та наклала на К. обов’язок провадити обов’язкову заготівлю с.-г. продуктів. Після нової больш. окупації в Галичині створилися такі ж відносини, як і на Центр. і Сх. Укр. Землях.

Укр. К. на Буковині під рум. окупацією завмерла. Натомість вона розвинулася на Закарпатті; централею Кп. тут був Крайовий Кооп. (Дружественний) Союз в Ужгороді, який об’єднував у 1930-их рр. понад 400 Кп., здебільша укр. Кооп. рух на Закарпатті поволі набирав укр. характеру і форм праці, вироблених на ін. укр. землях. Докладніше див. ЕУ І, стор. 1123.

Укр. кооператори, які по другій світовій війні опинилися в Німеччині й Австрії, організували в еміґраційних таборах дрібні споживчі й виробничі Кп. (союзне об’єднання «Унія» в Мюнхені). В нових країнах поселення нараховується нині бл. 100 укр. Кп., зокрема в Канаді й в ЗДА.

З 1919 р. аж до другої світової війни укр. кооп. орг-ції були членами Міжнар. Кооп. Союзу, а укр. кооп. діячі брали активну участь у міжнар. кооп. конгресах; С. Бородаєвський і Б. Мартос були чл. Міжнар. Ін-ту для Кооп. Студій, жін. т-во Союз Українок було чл. міжнар. кооп. ґільдії. Тепер усю К. в СССР репрезентує в Міжнаїр. Кооп. Союзі моск. Центросоюз.

Див. також ЕУ І, стор. 1111–24, Кооп. наука, Кооп. преса, назви укр. кооп. централь і деяких важливих кооп. установ та біографії укр. кооператорів.