Костомаров Микола (1817Ц85), історик, публіцист і письм., син дідича-росіянина і укр. селянки-кріпачки, народився в с. Юрасівці, Острогозького пов. на Вороніжчині. Вчився у Воронізькій гімназії і Харківському Ун-ті, який закінчив 1837 р. Перша магістерська дисертація К. (лО причинах и характере Унии в Западной России╗, 1842) викликала протест з боку церк. влади і була знищена, друга Ц лОб историческом значении русской народной поэзии╗ дала йому ступінь магістра (1844). В 1844Ц45 рр. К. викладав історію в рівенській і І київській гімназіях, а 1846 р. був призначений адьюнкт-проф. Київського Ун-ту по катедрі рос. історії. У Києві 1846 р. К., разом з В. Білозерським, М. Гулаком, П. Кулішем, Т. Шевченком та ін. заснував Кирило-Методіївське Братство. К. був автором програмових творів К.-М. Б. (лКниги Битія українського народу╗, лПравила╗ і 2 відозви), де висловлено ідеї укр. нац. відродження, демократії, укр. месіянізму та панславізму. Після розгрому К.-М. Б. рос. урядом 1847 р. К. був засуджений на рік увТязнення в Петропавлівській фортеці в Петербурзі й заслання до Саратова. де він перебував на обовТязковій канцелярській службі до 1856 р. 1859 р. К. переїхав до Петербургу, де був обраний проф. ун-ту по катедрі рос. історії. 1862 р. К. вийшов з ун-ту й відтоді присвятив себе виключно наук. діяльності. К. помер і був похований у Петербурзі.

Наук. спадщина К. величезна. Він Ц автор фундаментальних праць з іст. України 16Ц18 вв., зокрема монографій лБогдан Хмельницкий╗ (І вид. лОтечественные Записки╗, 1857, ІЦVII; II вид. Ц 2 тт., 1859; III вид. Ц 3 тт., 1876), лРуина╗ (1879Ц80), лМазепа╗ й лМазепинцы╗ (1882Ц84), розвідок лГетманство Выговского╗, лГетманство Юрия Хмельницкого╗, лПавел Полуботок╗, лБогдан Хмельницкий Ц данник Оттоманской Порты╗ та ін. Ці праці сперті на великому документальному матеріялі, що його К. як чл. Петербурзької Археографічної Комісії зібрав у моск. та петербурзьких архівах і частково видав у зб. лАкты, относящиеся к истории Южной и Западной России╗. К. належить також низка праць з історії Росії. Іст. монографії і статті К. видав лЛитературный фонд╗ у Петербурзі (останнє вид. у 8 книгах, 1903Ц06). К. написав також лРусскую историю в жизнеописаниях ее важнейших деятелей╗ (1874Ц76), де найбільше уваги присвячено укр. іст. діячам (укр. мовою видано в лПравді╗ і окремо лРуська історія в життєписах її найголовніших діятелів╗, 3 тт. 1875Ц77; нове укр. вид. лУкр. історія в життєписах її найзнаменитіших діячів╗, 1918).

К. Ц основоположник народницького напрямку в укр. історіографії. Вважаючи метою іст. науки дослідження минулого людської громади, народу, К. у своїх іст. монографіях, історіософічних розвідках (лМысли о федеративном начале в древней Руси╗, лДве русские народности╗, лЧерты народной южно-русской истории╗ Ц всі в лОснові╗ 1860Ц61 рр.) і публіцистичних ст. (лПравда москвичам о Руси╗, лПравда полякам о Руси╗, лУкраїна╗ Ц лист до ред. лондонського лКолокола╗ 1860 р.) обстоював самостійність укр. нації й окремішність укр. іст. процесу, який, на його думку, є втіленням вільнолюбного дем. духу укр. народу.

Ці ж ідеї покладені в основу етногр. праць К., який вважав, що летнограф повинен бути сучасним істориком, а історик у своїх працях повинен викладати стару етнографію╗ (лОб отношении русской истории к географии и этнографии╗). К. опублікував низку етногр. студій (лОб историческом значении южнорусского народного песенного творчества╗, лИстория козачества в южнорусских народных песнях╗ та ін.) і був ред. З, 4 і 5 тт. лТрудов╗ етногр.-статистичної експедиції П. Чубинського на Правобережну Україну. Частину етногр. праць К. перевидав окремою зб. М. Грушевський 1930: лЕтногр. писання М. Костомарова╗.

Численні публіцистичні ст. К. друкувалися в журн. лОснова╗, лОтечественные Записки╗, лСовременпик╗, лВестник Европы╗ та ін. періодичних вид. 1860Ц80-их рр. Частково їх перевидав М. Грушевський у зб. лНауково-публіцистичні і полемічні писання М. Костомарова╗ (1928). [Я. Пеленський]

Як письм. К. належить до харківської школи романтиків. Зб. поезій (під псевд. Ієремія Галка) лУкр. баляди╗ (1839) і лВітка╗ (1840) містять твори на іст. теми з старокнязівської доби (лМитуса╗, лЛастівка╗) й Гетьманщини (лДід пасічник╗), в яких К. підкреслює безперервність нац. традиції аж до сучасности; філос., історіософічні й любовні вірші в нар. дусі. Мова поезій К. характеризується, з одного боку, широким використанням словника й фразеології нар. пісні, з другого Ц намаганням підносити її до рівня літературної. Іст. драми лСава Чалий╗ (1838) і лПереяславська ніч╗ (184І) становлять цікаві спроби в стилі лвисокої трагедії╗, вони не відтворюють ні іст., ні побутового тла, а характер драматичного напруження й загибель героїв у фіналі свідчать про значний вплив В. Шекспіра. Завдяки слабій сценічності драми К. не лишили помітного впливу на дальший розвиток укр. театру, що мав нахил до етнографізму. Менше значення має проза К. рос. (повість лКудеяр╗, 1875) і мішаною мовою (з укр. діялотами) Ц лЧерниговка╗ (1881). Бібліографія праць К. в зб. лЛитературное наследие Н. И. Костомарова╗. П. 1890.