Котляревський Іван (1769Ц1838). визначний поет і драматург, що поклав початки нової укр. літератури. Нар. К. в Полтаві, в родині дрібного урядовця, вчився б Полтавській духовній семінарії, не закінчивши якої, став домашнім учителем у сіль. поміщицьких родинах. завдяки чому мав змогу познайомитися з сел. побутом і засвоїти нар.мову, використавши ці знання пізніше. 1796 р. К. вступив до війська, брав участь у поході на Туреччину (1806). Залишивши 1808 р. військ. службу, К. працював наглядачем лДому для виховання бідних дворян╗ і попечителем лБогоугодного заведення╗. Був близькою людиною до ген.-губернатора і брав участь у театральних виставах у його домі, пізніше став дир. Полтавського театру (збудованого 1808 р.). 1835 р. залишив службу. Помер у Полтаві.

Найбільший твір К. лПерелицьована Енеїда╗ є початком нової доби в укр. літературі. Перші три частини її вийшли в Петербурзі коштом М. Падури, друге вид. (1808) було повторенням першого, трете з додатком 4 частини появилося 1809 р.; 5 й 6 частини К. писав ще понад 20 рр., і повне видання поеми зТявилося друком по смерті автора Ц 1842 р. За жанром поема К. бурлескна травестія Веірґіліевої лЕнеїди╗, що мала свою традицію в евр. (Скаррон, Блюмауер) і рос. літературі Ц лВергилиева Энеида╗ Осипова і Котельницького. Хоч безпосереднім зразком для К. служила ця остання, лЕнеїда╗ К. є цілком оригінальним твором, з мист. погляду значно вищим від лЕнеїди╗ Осипова. Крім нар. мови, К. застосував і зовсім нову на той час віршову форму: десятирядкова строфа чотиристопного ямба з правильним чергуванням рим (супроти панівного до того часу силабічного віршування). К. на початку своєї творчости стояв на межі двох епох: минулої Гетьманщини й кріпосницького ладу, заведеного на Україні рос. царатом, і обидві ці епохи, з їх побутом, соціяльними й становими відносинами, знайшли широке відображення в поемі К., а нац. забарвлення й співчуття до долі простого люду мали сприятливий ґрунт у тогочасній літературі. Усе це разом забезпечило їй великий успіх серед сучасників, викликало багато наслідувань (лкотляревщина╗: П. Гулак-Артемовський, К. Думитрашко, П. Білецький-Носенка) і спричинилося до того, що нар. мова остаточно витіснила з літ. вжитку стару книжну мову.

Другорядне значення в творчості К. має лОда до князя Куракіна╗. Зате основоположними для розвитку укр. театру були дві пТєси Ц оперета лНаталка Полтавка╗ і водевіль лМоскаль-чарівник╗, написані бл. 1819 р. і тоді ж виставлені, але надруковані значно пізніше в лУкраинском Сборнике╗ Срезневського (1838 і 1841). Обидві були призначені для Полтавського театру, і безпосереднім приводом до написання, зокрема лНаталки Полтавки╗, був протест К. проти карикатурного зображення укр. життя в пТєсі кн. Шаховського лКазак-Стихотворец╗, що йшла в тому ж таки театрі. І в драмі К. був, з одного боку, продовжувачем традицій інтермедії, з другого Ц знавцем сучасного йому сел. побуту й живої нар. творчости. Вплив його пТєс помітний як на творчості безпосередніх наступників (Г. Квітка-ОсновТяненко, Т. Шевченко, слабші Ц Я. Кухаренко, К. Тополя, С. Писаревський та ін.), так і на етногр.-побутовий театр пізнішої доби. Відзначають також вплив К. і поза межами укр. літератури (письм., що пішли в рос. літературу: В. Наріжний і М. Гоголь, білор. лЭнеїда навыварат╗ та ін.).

Кладучи початки нової літератури, К., як про це свідчать і жанри, і стиль його творів, належав більше до доби класицизму, ніж розпочинав нову, що наближалася (романтичну). У своїх суспільних поглядах К. керувався не так соц.-політ. як моральними критеріями, і тому співчуття до соц. й нац. поневоленого народу сполучалося в нього з лояльністю до рос. самодержавства. Див. також ЕУ І, стор. 751.