Крим, Тавріка, Тавріда, Таврія, найбільше – побіч Кубані – висунена на південь частина України, півострів, положений поміж Чорним (з зах. і півдня) і Озівським (із сх.) м., довж. 200 км з півн. на півд. і 320 км із зах. на сх., площа 26 600 км². К. має вигляд неправильного чотирикутника, витягненого в сх. напрямі, де його продовженням є Керчинський півострів. З материком К. зв’язує вузький (7 км) Перекопський перешийок, а відділяють від нього Каркінітська затока на зах. і Сіваш на сх., що, однак, на довж. 80 км має ледве 1–2 м глибини, і через нього проходить насипами зал. і битий шляхи з материка на К. На сх. в Керчинській протоці К. наближується до Кубані (Таманського півострова).

К. складається з двох зовсім відмінних частин – рівнинної степ. Кримської низовини на півн. і Кримських гір на півдні. Крим. степ з його континентальним кліматом, степ. ґрунтами й рослинністю є продовженням Степової України і займає разом з Керчинським півостровом 4/5 всього К. Крим. гори складаються з вузького передгір’я і самих, вкритих лісами і високогірськими пасовищами, гір, в затіні яких простягається на півдні вузька (2–12 км) смуга загір’я (див. Кримський південний берег) з середземноморським підсонням і рослинністю.

На значення К. чимало впливає його корисне комунікаційне положення на пограниччі України, Півд. Кавказу й обох морів, які в’яжуть його з гирлами великих рік – Дніпра, Дністра, Дону, Дунаю, Кубані, іншими чорноморськими країнами та Середземним м. Завдяки цим фактам і глибокому висуненню в Чорне м. при наявності гарних природних гаваней, К. являє собою форпост, який забезпечує панування над Чорним м., зокрема над його півн. частиною. Тому в минулому К. був часто політ. і культ. експозитурою півд. держав і народів, як також на його долю впливали ті організми, які витворювалися на укр. материкові. За володіння К. змагалися віками ці дві групи сил, сам же К. був надто малий, щоб використати своє вигідне положення і створити тривку, незалежну політ. орг-цію: він був назагал лише об’єктом у боротьбі великих держав. Часто К. не являв собою навіть політ., а вже ніколи – етнічної єдности, бо його півн. частина була зв’язана з політ. утворами на материкові, натомість на півд. знаходили відповідні умови існування колоністи з заморських країн; тут і в горах мали також захист нащадки тих різних народів, які впродовж віків мандрували степами України.

Завдяки своєму положенню К. мав з усіх земель України найдавнішу, своєрідну й багату на події історію, яка відогравала величезну ролю в минулому. Посідання К. дає тепер Україні широкий, тривкий і безпечний доступ до Чорного й Озівського морів, зв’язок з Кубанню й Кавказом та закріплення її півд. кордонів.

З 1954 р. К. становить Крим. область УССР. Територія – 25600 км², населення – 1202000, в тому ч. 785 000 міського, 417000 сільського (1959); 27 сіль. р-нів, 13 міст, 25 с. м. т., 186 сіль. рад. [В. Кубійович, М. Міллер]

Історія. Найдавніше населення К., відоме досі, відноситься до часів сер. палеоліту (Мустьє) від 100000 р. тому; це була людина ще неандертальського типу, не подібна до сучасної, від якої знайдено чимало пам’яток по печерах (Кіїк – Кобинська й ін.). Відтоді й донині історія людства в К. не переривається. В добу бронзи (2000–800 р. до Хр.) з’являється населення індо-евр. типу із скотарством і хліборобством. Найдавніше іст. населення в перші століття і тисячоліття до нової доби становили кіммерійці (іранського походження), в 7 в. до Хр. витиснеш скитами до Малої Азії; решта їх залишилася в горах п. н. таврів до кін. старої доби. З 7 в. до Хр. з’являються греки, які від 6 в. засновують в К. колонії, що з них далі висуваються Херсонес (укр. Корсунь), Пантікапей та Теодосія. З 5 в. до нової доби та до 4 в. нової доби в сх. К. Існувало Боспорське царство із столицею в Пантікапеї. В 3–2 вв. до нової доби в степ. частині К. створили своє царство залишки скитів, яких витиснули із степів сармати (столиця Неаполіс-Скитський, нині Симферопіль); воно впало в 2 в. під натиском Херсонесу та алан. Залишки алан в К. зберігалися до 10 в. в околицях м. Фули (Чуфут-Кале). В другій пол. І в. до Хр. Боспорське царство попало в васальну залежність від римлян, які захопили весь К. і встановили по більших містах свої. залоги, а в Херсонесі – фльоту. Панування. Риму в К., з перервами, тривало до кін. 4 в. нової доби. Таким чиноя в перші століття по Хр. К. належав до трьох держав – Боспорського царства, респ. Херсонесу і скитської держави. В 3 в. по Хр. до К. вдерлися ґоти, яких в кін. 5 в. витиснули із Крим. степів у гори гуни; тут проіснувало їх князівство аж до 15 в.

Наїзд гунів знищив Скитську й Боспорську держави й спричинив упадок К.; занепав Паятікапей. В кін. 5 в. К. підпав під владу Візантії. В кін. 6 в. більшість К. захопили хозари, і лише в кін. 9 в. Візантія відновила своє панування у всьому К. Найгустіше заселеною була в той час півд.-зах. частина К.; тут знаходилося найбільше м. К. – Херсонес і низка дрібних февдальних князівств; на півд.-сх. узбережжі чимале значення мало м. Сугдея (сучасний Судак, укр. Сурож).

Слов’яни стали напливати до К. мабуть з 4 в., сильніше з 6. В 6–10 вв. гр.-візант. К., зокрема Херсонес мав велике значення в поширенні християнства (яке тут прийняли в 3–4 вв.) та вищої культури на сусідні – Україну, Хозарію й Півн. Кавказ; деякий час він був посередником між Україною і Візантією. Київ. кн. Ігор і Святослав, володіння яких межували з К. з півн. і сх., намагалися оволодіти К., Володимир В. здобув 989 р. Херсонес, сх. частина К. входила в 10–12 вв. до складу Тмутороканського Князівства, частини Київ. Держави. Вплив Київ. Держави на К. утруднювали наїзди печенігів і. половців, які навіть деякий час володіли частиною К. Жваві торг. зв’язки між К. і Україною (м. ін. вивіз соли з К.) йшли двома шляхами: давній по Дніпру і Чорним м., інший – з нижчого Подніпров’я через Перекоп.

Після зайняття Царгороду хрестоносцями Візантія втратила свої впливи в К., натомість з 13 в. тут постали італ.-венеційські й гол. Генуезькі торг. колонії; осередком їх була Кафа – Теодосія, ін. – Чембало-Балахлава, Сугдея-Судак, Евпаторія та дрібніші; зовсім занепав Херсонес. З пол. того ж в. К. зайняли татари Золотої Орди і утворили тут Крим. ханат, італ. колонії платили їм данину. В 1425 р. Крим. татари відокремилися від Золотої Орди і створили самостійний Крим. ханат з династією Ґіреїв на чолі (з 1432 р. столиця Бахчесарай). В 1475 р. К. захопили турки, які зруйнували італ. колонії, забили останнього ґотського кн. Саїка, а Крим. ханат звели до васальної залежности від Туреччини, збудувавши в кількох місцях фортеці та посадивши там свої залоги. З 13 в. в К. з’явилися жиди-купці, а в 14 в., після падіння Вірменської держави – чимало вірменів.

Історія Крим. ханату була в найближчих зв’язках з Україною, з якою він весь час воював, а іноді заходив у союз (див. докладніше Татари). В 1687–89 рр. Москва, за допомогою укр. війська, зробила перший, невдалий похід на К. Далі наступ Москви на К. тривав, доки Кучук-Кайнарджийським миром з Туреччиною Москва не добилася незалежности К. під своїм протекторатом, а 1783 остаточного його приєднання до Рос. Імперії.

К. увійшов до складу Новоросійського краю, а пізніше був виділений у самостійну Таврійську губ. (гол. м. Симферопіль), до якої увійшли й три повіти Степ. України. Відразу Росія використала стратегічне значення К.: заснувала порт Севастопіль і створила з нього фортецю й базу Чорноморської фльоти. Рел. і екон. утиск татар (м. ін. передача більшості їхньої землі рос. землевласникам) спричинили масову еміґрацію татар до Туреччини (гол. в перші роки рос. панування і після крим. війни) і приплив, перев. в степ. смугу укр. хліборобів, а також нім., болг. та ін. колоністів; до міст і курортів (з 1870-их рр.) стали напливати росіяни, так що на поч. 20 в. К. був з нац. погляду мішаним укр.-рос.-тат. краєм.

Після вибуху революції 1917 р. в К. змагалися чотири течії: рос. – прихильників дальшої приналежности К. до Росії, крим.-тат., яка прагнула автономії, а згодом і незалежності К., укр. (досить слаба) – приналежності К. до України й після жовтневої революції – больш. Укр. Центр. Рада в 3 Універсалі не включала К. до України. В січні 1918 р. К. зайняли большевики, в квітні їх витиснули з півн. К. укр. війська під командою полк. П. Болбочана, 25.4.1918 вони здобули Симферопіль і Бахчесарай, але під тиском нім. командування мусіли відійти (див. Кримська група). Це спричинило втрату зосередженої в Севастополі Чорноморської фльоти, яка вже вивісила укр. прапори. При підтримці німців в К. створився уряд ген. Сулькевича (лит. татарина), в якому переважали неприхильні для України впливи. Це призвело до проголошення Україною митної війни з К. і примусило К. до переговорів з Україною (Київ, вересень 1918) та до прелімінарної умови, на підставі якої К. мав входити до складу України, діставши внутр. автономію – власний сойм, територіяльне військо й адміністрацію та пост. держ. секретаря в Раді Міністрів Укр. Держави. Ця умова не здійснилася, бо після відходу німців, при підтримці десанту зах. альянтів, К. опанували праві рос. кола. Весною 1919 р. К. зайняли на недовгий час большевики, яких витиснув ген. Денікін, 1920 р. К. був базою ген. Вранґеля. В кін. 1920 р. в третій раз К. опанували большевики і 18.10.1921 створили з нього Автономну Крим. Респ., але не в складі УССР, а в складі РСФСР, хоча з нею К. не межував.

Деякий час крим. татари в межах Крим. УССР мали можливості розвитку своєї культури, але в 1930-их рр. прийшов курс русифікації й переслідування татар; укр. мова в К. ніяких прав не мала, не було також укр. шкіл. Під час другої світової війни К. був 2,1/2 рр. зайнятий німцями. Після війни большевики виселили тат. населення за «зраду» і співпрацю з німцями, а 25.6.1946 зліквідували Крим. АССР і перетворили її на звич. обл. в складі РСФСР. Місце виселених татар зайняли українці (м. ін. з зах. окраїн, які віддано Польщі) і росіяни, перев. з центр. Росії. Указом Президії Верховної Ради з 19.2.1954 р. К. передано із складу РСФСР до складу УССР. [М. Міллер]

Людність. Наприкін. тат. володіння в К. жило (1775 р.) бл. 250 000 меш., в основному татар, бл. 1/8 становили греки. Ще за кілька років перед зайняттям К. (1783) росіяни переселили майже всіх греків (бл. 30000) з К. на Маріюпільщину та вірмен на пониззя Дону (Нахичевань), згодом розпочалася масовй еміграція татар до Туреччини, так що населення К. впало до 158 000 в 1800 р., хоча тим часом до К. приплинуло деяке ч. укр. і рос. поселенців. Як і до Степ. України, так і до К., зокрема півн., на поч. 19 в. рос. уряд стягав для обробки вільних просторів нім., болг. й ін. колоністів; до К. повернулася також частина греків з Маріюпільщини. Завдяки цьому в К. населення зросло до 319 000 в 1855 р., але в результаті Крим. війни і другої масової еміграції татар впало до 194000 в 1865 р. Будова залізниці (1875) і розвиток курортів вплинули на постійний приплив укр. хліборобів (у степи) і росіян (перев. до міст), так що населення зросло до 545 000 в 1897 р. і 729 000 в 1913 р. Зміни ч. населення в період між двома світовими війнами зв’язані з двома хвилями голоду (1921, 1932–33) й індустріялізацією в 1930-их рр.; 1940 р. населення становило 1127 000. Зріст населення К. був значно вищий, ніж в ін. частинах України (за 1897-1940 рр.) в УССР 30%, в К. 107%), тут також завжди був найвищий відсоток міського населення. Населення К. за різні рр. видно з таблиці (див. також діяграму): [...]

Нац. склад населення К. був до 1940 р. досить різноманітний. На підставі перепису з 1926 р. він представлявся так: [...]

Ч. кол. володарів К. – татар постійно зменшувалося ( в тис. і % всього населення): 1775 р. – 200? (80%), 1897 – 194 (35,5%), 1926 – 179 (25,1%). 1926 р. татари жили перев. в селах і становили відносну більшість лише в півд. К. (42,4%). Німці жили перев. по селах (90%) в степ. К., болгари на півд.-сх. К. і в Білогородському р-ні, греки й вірмени по м. півд. узбережжя. Жиди, кримчаки (крим. жиди) і караїми мешкали по містах, гол. в Симферополі, ч. жидів пізніше значно збільшилося, бо з 1927 р. больш. влада почала оселювати їх по степ. р-нах; 1938 р. ч. переселенців досягло 24000, існував жид. нац. р-н – Лярідорфський. Українці й росіяни становили разом 379 000, або 53% всього населення. Які були чисельні взаємовідносини обох цих народів невідомо, бо урядова статистика не відповідає дійсності. Імовірні числа: 180–200 000 українців (більшість півн. К.) і 180–200 000 росіян (більшість по містах); див. також ЕУ І, стор. 168.

Друга світова війна принесла цілковиту зміну людностевих відносин: заг. спад всього населення, виїзд німців і частини (ще до війни) греків, винищення німцями більшости жидів, виселення всіх татар 1946 р., потім сильний приплив українців і – менше – росіян. 1956 р. К. мав уже стільки людности, як і до війни, 1959 р. – 1202 000, в тому ч. 65,3% по містах. Розміщення населення нерівномірне: найтустіше заселене загір’я і передгір’я, мало – самі гори й степ (див. Карту). К. має 4 м. з понад 50000 меш. (Симферопіль – 189000, Севастопіль – 148000, Керч – 99000, Евпаторія – 59000), 3 м. з 20–50000 меш. (Теодосія, Ялта, Джанкой) і 6 менших; крім. того. 25 с. м. т. Майже 3/4 міського населення живе по містах, розташованих на двох важливих фізіографічних лініях: півд. березі й на межі гір і степів; окремим скупченням є Керч.

Нар. госп-во. Перед зайняттям К. Росією татари вели на степах півосіле життя, займаючись скотарством і екстенсивним хліборобством, а в півд. К. гол. садівництвом, городництвом та кустарними промислами. Під рос. владою спершу нар. госп-во К. занепало в наслідок еміграції татар і греків, пізніше воно піднеслося завдяки колонізації степу і поширенню культури винограду й тютюну на півдні, а згодом будові залізниці до Севастополя. В півн. К. розорано степи і замінено давне скотарство на Зернове госп-во, тим більше, що наявність портів полегшувала експорт збіжжя; в півд. К. щораз більше значення набувало плекання інтенсивних культур, які знаходили легкий збут у глибині Росії, та курортне госп-во (на поч. 1910-их рр. бл. 150 000 осіб на рік). З пром-сти розвивалися різні галузі харч., соляна, суднобудів. (Севастопіль), пізніше – залізорудна (Керч). За сов. часи сильно розбудовано пром-сть (1913 р. вона давала 45% валової продукції нар. госп-ва, 1940 р. вже 80%), значно поширено інтенсивні с.-г. культури, розбудовано курорти.

В К. вирізняються 3 с.-г. р-ни: зерновий з м’ясошерстим тваринництвом в степ. частині, садово-виноградний з тютюнництвом у передгір’ї й на півд. березі та р-н лісів і літніх пасовищ у горах. Рілля займає 51% площі К., пасовища, сіножаті й вигони 25%, ліси й чагарники 16%, виноградники 3,5%, сади 1,5% (числа приблизні). Розподіл засівної площі та її еволюцію видно з таблиці (в тис. га, в дужках у %%): [...]

З техн. культур припадає на (числа на 1956 р., в дужках на 1913 р.): соняшник – 36400 га (200), льон-кудряш – 9770 (16600), тютюн – 7 170 (2300), етеро-олійні – 6940 (–). Культуру бавовника, яку було значно поширено в 1930-их рр. (1937 р. – 57 100 га), по війні зовсім залишено. Заг.-укр., а навіть всесоюзне значення має тютюнництво (кращі тонкі сорти, напр., «дюбек», гол. на півд. березі) і етеро-олійні культури – троянда, леванда, шавлія й ін. К. є найважливішим р-ном виноградництва України, яке значно поширюють по всьому К.; площа виноградників збільшилася; з 12000 га в 1940 р. до 22400 в 1956 р. і 90250 га в 1959; різні сорти винограду вживають у свіжому виді або переробляють на міцні, десертні й столові вина. Також збільшилася за останні роки площа садів (1950 р. – 15500 га, 1955 – 20500, 1959 – 39160 га), розповсюджених гол. на передгір’ї; зокрема розводять кращі сорти яблук, груш, черешень, абрикосів, броскви, грец. оріхів тощо. З субтропічних культур поширені: маслина, інжир, хурма, лавр, фісташкове дерево, мигдаль і ін. На передгір’ї вирощують культуру черсака, цінної текстильної рослини. Поголів’я домашніх тварин на 1959 р. (в тис., в дужках числа на 1916 р.): велика рогата худоба (гол. червона степ. порода) 368,1 (210,8), в тому ч. корови 172,4 (77,7), свині 258,8 (83,6), вівці (перев. цигейської породи) 878,6 (710), коні 45 (193).

В К. широко розповсюджене зрошування, зокрема земель під інтенсивними культурами. 1955 р. зрошені землі займали 44000 га, тепер, після побудови Салгирської зрошувальної системи більше; будується Півн.-Кримський канал для обводнення степ. К. водами Дніпра.

З різних галузів пром-сти найбільше значення мають нині залізорудна і металюргійна, зосереджені в Керчі (див. Керчинський залізорудний басейн). З машинобудування слід згадати суднобудів. і судноремонтний зав. (Керч), виробництво машин для харч., зокрема консервної пром-сги (Симферопіль) й ін. Хем. і соляна пром-сть базується на використанні солей численних соляних оз. і Сівашу. Найдавніша пром-сть К. харч. переробляє багату місц. сировину; особливе значення має виноробство (великий комбінат «Масандра» б. Ялти, зав. шампанських вин в м. Судаку й ін.), плодоовочева консервна (Симферопіль і Джанкой) та рибна (Керч і Симферопіль); ін. галузі – м’ясна, молочна, маслоробна, макаронна. Тютюнова пром-сть зосереджена в Ялті, Симферополі, Керчі. З будів. матеріялів добувають різного роду вапняки, гіпс, мармур, діорит й ін.; розвинене виробництво цегли, черепиці, збірних залізобетонових виробів у Керчі, Балаклаві та ін. Слабше розвинена легка пром-сть – швейна, трикотажно-панчішна, шкіряно-взуттєва й ін.

К. має 620 км зал. шляхів і 2200 битих з твердим покриттям (1955 р.). Найстарішою (з 1875 р.) й найважливішою зал. лінією, яка зв’язує К. з материком, є лінія Севастопіль–Запоріжжя–Харків–Москва (т. зв. Сталінська); щойно перед другою світовою війною постала друга. що в’яже К. через Перекоп з Херсоном. Тепер точками виходу зал. ліній є гол. порти К. – Евпаторія, Севастопіль, Теодосія і Керч, звідки прокладено зал. паромну переправу через Керчинську протоку на Таманський півострів. Натомість донині не має зал. сполучення півд. берег. Велике значення мають шосейні шляхи й автотранспорт, зокрема асфальтове шосе Алушта–Симферопіль–Харків–Москва (з 1950 р.), поздовжній шлях на передгір’ї – Севастопіль–Симферопіль–Теодосія і надморський – Севастопіль–Байдарські ворота–Ялта–Теодосія. Надморські міста пов’язані між собою та з материком і Півн. Кавказом пароплавним сполученням.

К. є найважливішим р-ном курортів і туристики України й одним з. важливіших у всьому СССР («всесоюзна здравниця») завдяки лагідному підсонню, цілющим властивостям моря, солоним оз. і грязьолікуванню та красі природи. Найголовнішим р-ном курортів є півд. узбережжя, зокрема його зах. частина до Алушти на сх. (докладніше див. Кримський південний берег); на зах. березі знаходяться дитячий курорт Евпаторія і грязьовий Сакі, над Озівським м. Чокрак. 1958 р. в К. було бл. 150 санаторій і будинків відпочинку, разом з понад 35000 місць, при чому щороку відвідувало й лікувалося в К. бл. 800000 осіб (див. також Курорти).

Назагал К. має всеукр., а в деякій мірі й всесоюзне значення, як край, що дає надвишки залізної руди й металу, цінних с.-г. культур (овочі, виноград, тютюн, рання городина, квіти), вин. риби, консервів і є р-ном курортів і туристики. [В. Кубійович]