Кримська війна (1853�56), Туреччини та її союзників � Англії, Франції й Сардінії проти Росії, яка намагалася поширити свої володіння і впливи на Близькому Сході й кінець-кінцем знищити Оттоманську імперію. Зокрема Росія претендувала на протекторат над Молдавією, Валахією, Болгарією й Сербією, а також застерігала за собою право окупувати Царгород і протоки. Влітку 1853 Росія окупувала Молдавію і Валахію. Восени того ж року почалися воєнні дії на Кавказі, і тур. фльота зазнала поразки б. Синопу. Наприкін. того самого року англо-франц. фльота ввійшла в Чорне м., а коли на весні 1854 р. рос. військо перейшло Дунай, союзники оголосили Росії війну, маючи також політ. підтримку з боку ін. евр. держав. Це примусило рос. військо податися за Прут. Союзники забльокували рос. порти й висадили десант у Криму, завдаючи Росії поразки під Балаклавою та Інкерманом. Загроза окупації Басарабії й Півд., а навіть Правобережної України і втрата Севастополя (2.9.1855) викликали велику тривогу в рос. урядових колах. Війна заподіяла поважної шкоди госп-ву України, яка стала не лише близьким запіллям, а почасти й тереном воєнних дій. У зв�язку з цим опозиційні настрої укр. громадянства (як дідичів, так і торг. кіл) і поширення сел. рухів (зокрема т. зв. Київська козаччина 1855 р.) набирали загрозливих для Росії розмірів. Уряд особливо боявся укр. визвольного руху, який знаходив собі підтримку й на Заході: пляни поділу Рос. Імперії в Пруссії (Wochenblattpartei Бетмана, меморіял пруського амбасадора в Лондоні фон-Бунзена королеві Фрідріхові Вільгельмові IV 1854), в Англії, в колах поль. еміграції � пляни кн. А. Чарторийського, М. Чайковського (Садик-Паші) тощо. За таких обставин Росія була змушена підписати Паризький мирний договір (30.3.1856), який позбавляв її півд. частини Бесарабії й гирла Дунаю та права мати військ. фльоту на Чорному м.