Кримські гори, молоді, складчасті гори, ланка альпійської гірської системи, які займають півд. частину Криму (разом з передгір’ям бл. 1/5 заг. площі) і тягнуться на довж. бл. 150 км від Севастополя до Теодосії, на ширині 40–50 км. К. г. складаються з трьох поздовжніх паралельних пасем, відділених одно від одного долинами, які лагідно обнижуються на півн. і стрімко спадають на південь. Два перші, йдучи з півн., становлять передгір’я, трете високе – самі гори – Яйлу (іноді цю назву дають всім К. г.); між її різким обривом на півд. і морем простягається прибережна горбовина – Кримський південний берег.

Геологія. К. г. це велике і суцільне антиклінальне піднесення, півд. крило якого занурюється в море. Піднесення й складчасті рухи мали місце вже в юрі, в кін. дол. крейди виникла вищезгадана антикліналя, але гол. горотворчі процеси припадають щойно на міоцен і пліоцен, коли також обірвалася півд. частина антикліналі; піднесення тривало ще в четвертинному періоді, з тим, що півд. частина гір далі обнижувалася. Крім повздовжніх западин, постав також ряд поперечних і мала місце вулканічна діяльність, гол. з півд. боку. Про наявність сучасних тектонічних рухів свідчать землетруси, які тривають і донині (останній великий 1927 р.). К. г. збудовані перев. з осадових порід морського походження – піщано-глинястих лупаків, конґльомератів, пісковиків і вапняків пермсько-тріяського і юрського вв.; зокрема поширені тверді юрські вапняки. Нижчі пасма збудовані з крейдяних і третинних шарів, легко похилених на півн. Осадові шари перерізані вулканічними породами (діорити, порфірити).

Краєвид. Гірський Крим завдячує свій рельєф складним взаємодіям внутр. і зовн. процесів у третинному і четвертинному періодах; кількакратні піднесення й опускання спричинили чергування жвавої ерозійної діяльності і пенепленізації.

Два нижчі пасма це монокліналії півн. крила Крим. антикліналі з положистими зовн. півн. та стрімкими півд. схилами (куести), виниклими там, де на поверхню виходять тверді породи. Зовн. пасмо – до 342 м висоти – збудоване з неогенових вапняків і вапнякуватих пісковиків, внутр. (550–750 м) з твердих гор. крейдових і дол. палеогенових вапняків, що лежать на м’яких, крейдових мерґелях. Перед куестами простягаються острівні столові гори, свідки давнішого засягу куест, які під впливом денудації уступають на північ. Обидва пасма розчленовані поперечними долинами, часто у формі кенйонів, а між ними тягнеться широке (3–4 км) зниження, яким іде залізниця і битий шлях Севастопіль–Симферопіль. Друга поздовжня долина простягається на південь від сер. пасма в м’яких тріясово-юрських лупаках і зливається на сх. з першим.

За другим поздовжнім зниженням поступово підноситься найвище пасмо – Яйла, яке відповідає осевій частині антикліналі й збудоване з твердого юрського вапняку. Її хребет творить перев. велику високорівню й раптово спадає високим на кількасот м обривом до півд. берега. В зах. частині ця високорівня досить суцільна; різні її частини носять назви – Ай-Петрівська Яйла (1320 м). Ялтинська (1406 м), Никитська (верх Демір-Капу 1504 м), Бабуган-Яйла з найвищою точкою К. г. Роман-Рош (1545 м). Далі на сх. Яйла розпадається на ряд більше або менше ізольованих столових масивів: Чатир-Даґ (верх Еклізі-Бурун 1525 м), обмежований тектонічними розламами і дуже характеристичний для центр. частини гір, Демерджі-Яйла (1237 м), Тирке, Довгоруківська Яйла і округла велика Карабі-Яйла (1259 м). В сх. частині столові масиви зникають (останнє їх виявлення – гора Агармиш 723 м), гори розпадаються на численні хребти, розчленовані ерозією, і знижуються нижче 1000 м. Особливістю Яйли, зокрема її зах. частини, є карстові явища середземноморського типу: каррові поля в місцях, позбавлених ґрунтового покриву, всякого роду й величини замкнені форми (лійкуваті заглибини, западини, воронки тощо), провалля, на дні яких зберігається сніг впродовж цілого року, підземні печери (найвідоміші – Биндаш-Коба, Суук-Коба в р-ні Чатир-Даґу) із сталактитами й сталагмітами. Поверхня Яйли безводна, бо атмосферичні опади, попадаючи в глибину вапнякової товщі, затримуються щойно над водостійкими лупаками сер. юри і творять підземні ріки й озера. Узбіччя Яйли розчленовані глибоко втятими кенйонами.

В зах. частині К. г. спадають безпосередньо до моря, на сх. від Форосу відходять від нього на кілька км і творять вузьке Кримське загір’я.

Клімат самих власне К. г. характеризується зниженням температури (на висоті 1200 м сер. температура липня +15,7^о, січня –4,2^о, року +5,7^оЦ.), більшим ч. атмосферичних опадів (на зах. 1000–1200, на сх. 510–700 мм на рік), сильними вітрами та низкою мікрокліматичних варіяцій, залежних від висоти, рельєфу, експозиції тощо. Ґрунти – бурі лісові, які в найвищій частині гір переходять в гірсько-лукові підальпійські, а на півд. узбіччях в субтропічні червоноземи. Передгір’я має поміркований континентальний клімат (температура січня в Симферополі –1°Ц., липня +22°Ц., за рік +10°Ц., ч. атмосферичних опадів 437 мм), ґрунти – малогумусові чорноземи на твердих карбонатних породах, частково щеблюваті.

Рослинність К. г. має інший характер на ггівн. схилах, ніж на півд. – в р-ні середземноморського клімату. На півн. узбіччях зустрічаємо такі смуги: 1) на передгір’ї лісостеп, пересіяний зарослями низькорослих дубів (т. зв. дубки), грабинняка й ін. деревисто-чагарникових порід, які зайняли місце високорослого лісу; 2) до висоти 600–700 м дубові ліси (нижче – дуб пухнастий, вище – скельний); 3) до висоти 1300 м букові ліси з домішкою граба, липи, клена, горобини, цінного тису, а в гор. межі лісів також гачкуватої і Крим. сосни. На півд. схилах К. г. до висоти 300 (інколи й 500) м простягається смуга середземноморської вічнозеленої рослинності (див. Кримський півд. берег), до 800–900 м смуга лісів з Крим. сосни (Pinus Pallasiana) і дуба (Quercus petraea, Q. calcarea), вище до 1200–1300 м букові ліси (Fagus taurica) з домішкою Крим. і гачкуватої сосни (Pinus hamata), граба, клена й ін. Найпоширенішим деревом К. г. є дуб, який займає більш, ніж половину зат. лісової площі. К. г. мають велике водоохоронне і протиерозійне значення.

Верх К. г. – Яйла становить собою безлісне карстове кам’янисте плято, вкрите високогірськими луками з кущами яліащя. Із зернівців тут поширені: типчак, стоколос, кипець, тимофіївка степова, ковила; з різнотрав’я деякі види конюшини, альпійська фіялка, гірський васильок, протачник й ін.; на кам’янистих полях виступає м. ін. ендемічний Крим. едельвайс. З давніх часів татари використовували Яйлу як літнє пасовище для овець, що спричинило сильне збіднення рослинности; тепер випас обмежений.

Обидва нижчі пасма К. г. назагал виліснені й зайняті ріллею; зокрема густо заселена й вкрита інтенсивними с.-г. культурами нижча поздовжня долина. Натомість у вищій поздовжній долині переважає ліс, а самі гори цілком вкриті лісами й високогірськими пасовищами. [В. Кубійович]

Фавна К. г. і Крим. загір’я належить до середземноморської зоогеогр. підобласті і відзначається відсутністю ряду звич. ліс. форм, але наявністю балканських, малоазійських і середземноморських та низкою ендеміків. Гірськоліс. фавна найбаґатша на півн. узбіччях Яйли (зокрема в лісах Крим. заповідника), де живуть: крим. олень (ендемічний підвид), Крим. сарна, куна ліс., лис, землерийка, бурозубка, кам’яна куниця та ін.; з птахів – сойки, синиці, вівсянка гірська, чорний ґриф, чорний і кам’яний дрізд, осоїд та ін.; з амфібій – леопардовий полоз, мідянки; риб мало. В Крим. заповіднику акліматизовані – муфлони, білка-телеутка й ін. На півд. березі серед рептилій виступає ендемічний крим. гекон, кілька середземноморських видів ящірок (напр., скельна) і птахів; з безхребетних характеристичні – цикади, богомільник, сколопендра, крим. скорпіон, крим. турун, фаланга (маслачок) і ін.; багато середземноморських видів м’якунів, з двокрилих – москити. Первісна рослинність і фавна найкраще збережені в Кримському заповіднику. [Е. Жарський]