Києво-Печерська Лавра, чоловічий монастир, заснований преподобним Антонієм в пол. 11 в. навколо печери, яку викопав собі свящ. с. Берестова, майбутній київ. митр. Іларіон (бл. 1051 р.). Першим ігуменом був преп. Варлаам (1061), по ньому � преп. Теодосій, що завів суворий студитський устав монастиря.

Київ. та ін. князі й бояри підтримували монастир, дарували йому землі, будували церкви, а деякі з них були там ченцями. Серед ченців було багато освічених людей, і монастир став скоро найбільшим рел. і культ. осередком Київ. Руси. Звідси вийшли �Поученія� преп. Теодосія, Несторові �Чтеніє� про Бориса і Гліба та �Житіє Теодосія Печерського�, тут складалась �Повість временних літ�, �Патерик Печорський� та ін.; процвітали переклади з ін. мов, переписування й оздоблення книг, будівництво й рел. малярство (славні мистці: преп. Алімпій, Григорій та ін.). Про святе життя подвижників-ченців і про чудесне збудування гол. храму монастиря виникло згодом багато переказів і леґенд.

Монастир часто плюндровано, зокрема 1096 р. � половцями, 1169 � Андрієм Боголюбським, 1203 � Рюриком Ростиславичем і чернігівськими князями, 1240 � Батием; у пол. 15 в. кн. Семен Олелькович відбудував монастир, але 1482 р. татари знову спалили його, проте, згодом монастир був відбудований. В другій пол. 16 в. він одержав від Царгородського патріярха ставропігію і став називатися Лаврою, складаючись із 6 монастирів, об�єднаних в одне ціле.

По Берестейській унії К.-П. Л. короткий час стала предметом спору між правос. і католиками; 1613 перемогли правос., підтримані кн. К. Острозьким. 1615 р. архимандрит Єлисей Плетенецький влаштував у К.-П. Л. друкарню (першу в Києві), що випустила за недовгий час кілька десятків книг � богослужбових, рел.-полемічних, з канонічного права, морально-повчальних та учбових. Архимандрит П. Могила відбудував і щедро прикрасив К.-П. Л., а 1631 р. відкрив при ній школу на зах. взірець (згодом, сполучена з Братською школою, дала поч. Києво-Могилянській Колегії). 1688 р. К.-П. Л. стала ставропігією моск. патріярха.

Гетьмани й коз. старшина, а також моск. царі щедро підтримували К.-П. Л. 1718 р. велика пожежа ушкодила більшість будівель К.-П. Л., в тому ч. Велику церкву й друкарню, і знищила бібліотеку й архів. Монастир потім відбудовували кількадесят років. Великої шкоди завдала Лаврі заборона рос. уряду 1720 р. друкувати нові книжки, а також заведення синодальної цензури для всіх видань. 1786 р. рос. уряд секуляризував маєтки К.-П. Л., перевів її на держ. утримання і скасував стародавній звичай вибирати всією братією �соборних старців�, що складали Духовний Собор � керівний орган Лаври, їх став призначати митр., який у 19�20 вв. мав свою резиденцію в Лаврі. З цього часу починається і дедалі зростає русифікація К.-П. Л., хоч вона й далі зберігала деякі укр. церк. традиції. К.-П. Л. була єдиним монастирем, який варив св. миро на всю Рос. Імперію. Ч. ченців і послушників перед революцією перевищувало 1200.

К.-П. Л. була до большевизму одним із найславетніших в усьому правос. світі місць прощ, куди приходило багато сотень тисяч прочан. Найвідоміші святощі К.-П. Л. � мощі св. подвижників-ченців; печери, де жили і покояться вони і за якими названо весь монастир, становлять собою лабіринти коридорів та крипт, викопаних у м�якому пісковику та в лесі; найдавніші з них походять ще з часів неоліту. В 1643 р. митр. П. Могила канонізував печорських подвижників. За гол. святиню вважалася закладена 1073 р. Велика Лаврська церква з чудотворним образом Успіння.

Сов. влада конфіскувала в К.-П. Л. в 1921�22 рр. багато реліквій і коштовних речей великої іст. й мист. вартості та зайняла ряд приміщень для госп. й ін. потреб. З пам�яток і збірок К.-П. Л. організовано Лаврський Музей Культів і Побуту, де сконцентровано також зб. деяких київ. музеїв (гол. Київ. Церк.-Археологічного Музею, музеїв Київ. Держ. Ун-ту, Всеукр. Іст. Музею й ін.). 1926 уряд УССР закрив монастир, а територію К.-ГГ. Л. проголосив Держ. Культ.-Іст. Заповідником � Всеукр. Музейним Городком, влаштувавши в ньому низку музеїв (зокрема антирел.), архівів, бібліотек, робітень. 1934 р. Музейний Городок зліквідовано, а нагромаджені збірки частково й поступово передавано різним новостворюваним музеям Києва. 1941 р. більшовики, відступаючи, підклали міни під гол. церкву Успіння пресв. Богородиці, що вибухли під час нім. окупації 3 листопада 1941 р., зруйнувавши церкву та заподіявши багато ін. шкод. По другій світовій війні Лаврський заповідник відновлено п. н. �Київ. Держ. Заповідник К.-ГГ. Л.�, але Успенську церкву залишено в руїнах. На терені заповідника приміщені Держ. Музей Театрального Мистецтва УРСР, відділ нар. мистецтва Київ. Держ. Музею Укр. Мистецтва та ін. При лаврських печерах дозволено відновити чоловічий монастир (рос. правос. церкви), що має понад 100 ченців і знову притягає прочан.

К.-П. Л. багата на архітектурні пам�ятки. Деякі з них давні, як Собор Успіння (11 в.) та гол. брама з церквою св. Трійці (збудована 1106 р.), але вони були кількакратно перебудовані й пишно удекоровані барокковими оздобами в 1720-их рр.; стіни собору були вкриті фресками, серед них були зображення князів; в соборі були надгробки кн. К. Острозького та ін. Ін. церкви були збудовані в 17�18 вв. коз. старшиною, як церква Воздвиження над Ближніми печерами (1700), церква Всіх Святих, гарний зразок укр. бароко, збудована гетьманом Мазепою 1696 р. водночас із церквою-баштою преподобного Іоана Кущника, �Малярною� баштою та мурами навколо монастиря, на яких ці башти знаходяться. Деякі церкви з тих часів, як церква Зачаття св. Анни (1679), Різдва Пресвятої Богородиці (1696) � обидві коло Дальніх печер, та церква Воскресіння (1698), змінено пізнішими перебудовами. В 1720-их рр. збудовано келії соборних старців, друкарню, пекарню та ін. служби. Останні будівлі не раз перероблялися. Велика лаврська дзвіниця (96,5 м висоти) збудована в класичних ордерах архітектором Г. Шеделем (1731�45). Дзвіниці коло Дальніх (1754) і Ближніх печер (1759) збудовані лаврським архітектором С. Ковніром. Дзвони з усіх цих дзвіниць знято сов. владою в 1931�32 рр. 19�20 в. принесли знищення й переробку ряду давніх будівель і спорудження кількох церков у казенному моск.-синодальному стилі (Трапезна церква та ін.).

Література: Титов Ф. Путеводитель при обозрении Киево-Печерской Лавры. К. 1910; Шероцкий К. Киев. Путеводитель. К. 1918; Провідник по Києву (вид. ВУАН, за ред. Ф. Ернста). К. 1931. Київський Держ. Заповідник-Музей �Києво-Печерська Лавра�. К. 1957; Логвин Г. Киево-печерская Лавра. М. 1958. [В. Павловський]