Київська митрополія, постала на Україні-Русі з прийняттям християнства й орг-цією церк. ієрархії; з 11 в. вона перебувала в юрисдикції царгородського патріярха. Час заснування К. м. й імена перших митр. невідомі; церк. традиція вважала першим митр. грека Михаїла. Київ. митр. були, за правилом 34 св. апостолів, обл. митр., первоієрархами церк. области, що складалася з низки єпархій (в дотат. часи до 16, з них 10 на укр. землях; див. Єпархія). До 1240 р. з 22 (або 24) митр. тільки два були з місц. людей: Іларіон (1051�54) та Клим Смолятич (1141�54), поставлення яких було продиктоване бажанням мати свою нац. ієрархію. Влада царгородських патріярхів виявлялася в праві: 1) благословляти й призначати митр. на Київ. катедру, 2) зміняти місце митр. катедри або й виділяти з київ. нову митрополію, 3) судити митр., 4) вирішувати рел.-обрядові суперечки та видавати патріярші послання, 5) надавати ставропігії, 6) візитувати, 7) призначати своїх екзархів. Церк. залежність К. м. від Царгороду обмежувалась т. ч. актами вищого канонічного порядку та вищої духовної опіки; у внутр. житті та управлінні вона користувалася в ті часи широкою свободою, що дає історикам Церкви підставу говорити про фактичну автокефалію Київ. митр. Це сприяло Церкві християнізувати народ, а для держави, яка складалася з удільних князівств, митр. у Києві був об�єднуючим чинником. Така роля митр. з занепадом Києва викликала боротьбу між новими держ. організмами за митр. катедру. Самі ж київ. митр. після зруйнування Києва татарами почали орієнтуватися на незнищену суздальсько-моск. північ. Вже митр. Кирило II (1243�81) жив і помер у Володимирі на Клязьмі, підготувавши цим пізніше перенесення центру митрополії на Московщину. Це змусило гал.-волинських кн. утворити окрему Гал. митрополію, яка проіснувала з значними перервами від 1303 р. до кін. 14 в., коли її єпархії повернулися до К. м.

В 14 і на поч. 15 в. ведено боротьбу за окремого митр. для Лит. Руси (див. Лит. митрополія). Лит. митр. титулувався митр. �Київ. і всеї Руси�; так само титулувалися митр., що сиділи у Москві й керували єпархіями на Московщині. Т. ч. бувало, що на катедрі К. м. було одночасно дві особи (напр., митр. Роман і митр. Олексій та ін.). 1458, у зв�язку з Флорентійською унією, від К. м. відокремилася Моск. Церква, яка стала на шлях незалежности від Царгороду, а її митр. з 1461 р. стали титулуватися моск. К. м. (укр.-білор. Церква) залишилася й надалі в юрисдикції Царгородського патріярха в складі 8 укр. і 2 білор. єпархій; 3 них Гал.-Львівська бл. 150 років залишалася без правлячого єп., будучи відірваною від адміністрації К. м. й підпорядкованою поль. королем львівському кат. архиєп.

Перший київ. митр. по відокремленні від неї моск. митрополії, Григорій Болгарин, був присланий 1458 р. з Риму, але 1470 р. він звернувся до царгородського патріярха Діонисія, який приєднав його до православія і затвердив на Київ. катедрі. Наступних київ. митр. Мисаїла (1475�80), Симеона (1481�88), Йону Глезну (1489�94), Макарія І (1495�97) обирали на обл. церк. соборах.

Призначення В. кн. Олександром смоленського єп. Йосифа Болгариновича митр. київ. (1498) було початком застосування права патронату (�право подавання � королями � столиць духовних і хлібів духовних�), зловживання яким мало для Укр. Правос. Церкви згубні наслідки й було однією з причин орієнтації здеморалізованої правос. ієрархії на Рим і переходу її при митр. Михайлі Рагозі на унію, оформлену на Берестейському соборі 1596 р. при активній участі поль. держ. влади, після чого поль. король Жигмонт III передав права й привілеї Київ. правос. митрополії новоутвореній уніятській митрополії.

Правос. митрополія не припинила одначе свого існування. Царгородський патріярх продовжував іменувати своїх екзархів до К. м., а 1620 р. заходами укр. козацтва була відновлена правос. ієрархія К. м. з митр. Йовом Борецьким на чолі. Хоч поль. уряд не визнав ієрархії 1620 р., але К. м. під охороною козацтва стала чинною. Після смерти Жигмонта III, при обранні Володислава IV, Польща змушена була легалізувати (�Пункти заспокоєння 1632 р.�) правос. К. м. та її ієрархію на чолі з митр. Петром Могилою (1633�47). Наступниками Петра Могили в 17 в. були: митр. Сильвестр Косів (1647�57), Діонисій Балабан (1657�63), Йосиф Нелюбович Тукальський (1663�75) і одночасно обраний (партія єпископату і гетьмана Тетері) Антоній Винницький.

В 1685�86 рр. сталася зміна юрисдикції правос. К. м., а після того і втрата прав правос. обл. митрополії. Обраний на вільну впродовж 1679�85 рр. митрополичу катедру. єп. луцький кн. Гедеон Святополк-Четвертинський (1685�90) зайняв її не з благословення царгородського патріярха, а був поставлений на неї 8.11.1685 р. моск. патріярхом Йоакимом; підпорядкування К. м. моск. патріярхові було здійснене моск. урядом за згодою царгородського патріярха Діонисія IV (1686) за підтримкою гетьмана Івана Самойловича. Про цей акт через 238 років царгородський патріярх Григорій VII писав, що �перше відірвання від нашого престолу К. м.... і прилучення до моск. церкви відбулося не за приписами канонічних правил�... (Томос патріярха з 13 листопада 1924 р. �Про визнання автокефалії Правос. Церкви в Польщі�).

Незабаром за Петра І К. м. спочатку фактично, а з утворенням Синоду Рос. Правос. Церкви (�Духовний Реґлямент� 21.1.1721 р.) й формально була ліквідована як автономна церк. область і стала звичайною єпархією; в 1722�4:3 рр. було відібрано у київ. архипастиря навіть титул митр. і наказано його іменувати архиєп.; за Катерини II (1770) заборонено було в титулі �митр. київський, галицький і Малия Росії� вживати слова �і Малия Росії�. Впродовж 18 в. київмитрополичу катедру посідали українці з походження; в 19 в. йде ряд митр. великорусів. Київ. митр. був постійним чл. Синоду.

Після революції 1917 р. й відродження Укр. Правос. Церкви, яка проголошена була в 1919�21 р. автокефальною, гол. УАПЦ став іменуватися �митр. київським і всієї України�. Цей титул мали митр. Василь Липківський (1921�27) і Микола Борецький (1927�30). Насильна ліквідація УАПЦ припинила короткотривале існування укр. К. м. Після другої світової війни К. м. стала складовою частиною рос. Церкви, оформлена як �Экзархат Русской Православной Церкви� на Україні з рос. урядовою мовою та русифікаційними завданнями. Очолює екзархат митр. рос. походження Іоан Соколов.

Література: Митр. Евгений (Болховитинов). Описание Киево-Софийского собора. К. 1825; Архив Юго-Западной России, ч. І тт. І�XII. К 1859�1905; митр. Макари (Булгаков). История Русской Церкви. І�V; IX�XII. 1866�83; Строев П. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российской Церкви. П. 1877; Голубинский А. История Русской Церкви. М. 1901; Чистович Й. Очерк истории Западно-Русской Церкви. І�II. II. 1882�84; Грушевський М. Історія України-Руси. І-Х. Л.�К. 1898�1937; Беднов В. Правос. Церковь в Польше и Литве. Катеринослав 1908; Chodynicki K. Ko�ci� Prawos�awny a Rzeczposolita Polska, В. 1934; Власовський І. Нарис історії Укр. Правос. Церкви. І�ПІ. Нью-Йорк 1953�57. [І. Власовський]

Кат. Митрополія. К. м. до Берестейської унії треба вважати спільною для обох віровизнань � правос. і кат.; зокрема в перші часи свого існування віроісповідно та юрисдикційно К. м. хиталася між Візантією й Римом.

Під кін. 16 в. оформилось (нове в церк. течіях) сх. католицтво. Іст. здійсненням його була укр. кат. митрополія (що її також називають уніятською, з уваги на білор. партнера), проголошена Берестейською унією 1596 р. З 1596 К. м. входить офіц. в ієрархічні зв�язки з Римом на правах К. м. в царгородській юрисдикції. Єдність віри та затвердження обраного митр. були гол. зв�язками між Римом і Києвом, згодом доповнені ще апеляцією в складних справах; обрядовість та церк. сх. культура були залишені за укр. церквою. Рим. патріярх дотримував зобов�язань церк. і духовного характеру, що були оформлені в т. зв. �умовах� берестейського порозуміння, натомість поль. влада не виконала багатьох цивільних і політ. �умов�, так, напр., допущення єпископів до сенату не було визнане аж до 1790-их рр.

З 1596 р. існувала в Києві лише кат. митрополія. З відновленням правос. митрополії 1620 р. з обох боків роблено поважні заходи, щоб. усунути дуалізм через т. зв. �заг. унію�, якій сприяли митр. В. Рутський, Р. Корсак, Г. Коленда, К. Жоховський з кат. боку та митр. Й. Борецький, П. Могила, Й. Тукальський з правос. З переходом Києва під моск. займанщину ці намагання припинилися, особливо коли правос. К. м. перейшла під юрисдикцію моск. патріярха та втратила права обл. митрополії.

З поширенням унії на зах.-укр. землі з кін. 17 і поч. 18 в. до складу кат. К. м. входило 9 єпархій: Київська митрополича, полоцька і смоленська архиєпархії, пинсько-турівська, берестейсько-володимирська, холмсько-белзька, перемисько-самбірсько-сяніцька, львівсько-гал.-кам�янецька та луцько-острозька.

З 1595 р. кат. К. м. дає безперервний ряд митр. до 1805 р., обираних безпосередньо збором єп. та василіянських протоархимандритів. Вони діставали митрополію перев. на правах спадкоємства, стаючи єп.-помічниками ще за життя митр.: за винятком трьох, всі митр. мали вищі закордонні студії. Низка визначних митр. київ. � І. Потій, В. Рутський, К. Жоховський, Л. Кішка, А. Шептицький, Я. Смогоржевський були оборонцями прав кат. К. м. від надуживань з боку латинського кліру і поль. влади та мали чималі заслуги в укр. нац. відродженні. Замойський синод з 1720 р. оформив надовго церк., обрядове, духове та культ. обличчя кат. К. м.

З окупацією України і Білоруси Росією за Катерини II, після розборів Польщі, кат. К. м. стала швидко занепадати. Її переслідування, особливо після моск. окупації Правобережжя (1793 р.), виявилися в перериванні її контактів з Зах. і Римом, у проповіді православія, скасуванні всіх єпархій та конфінуванні останнього київ. кат. митр. Т. Ростоцького в Петербурзі (�1805). Цар Олександер І дозволив 1806 р. відновити кат. митрополію, але без титулу �київ.�, тому митр. Г. Лісовський і Г. Коханович виконували митр. функції з титулом апостольських адміністраторів. Митр. Й. Булгак також не міг добитися визнання титулу �київ.�. З його смертю в 1838 вигасла фактично К. кат. м., як вигасла вона юридично із смертю Т. Ростоцького. Провід укр. католицизму перебрала з 1807 р. відновлена гал. митрополія (з такими самими правами як і київ.).