Київське князівство (стольний город � Київ), утворилося в сер. 9 в. До 11 в. межі його мінялися, але в основному це були річки: Прип�ять, Дніпро, Стугна (Рось) і Случ (Горинь). Населення складалося перев. з полян і деревлян. К. к. лежало на перехресті торг. шляхів з півн. на півд. та з сх. на зах., які сполучали Европу й Азію. Це вигідне положення сприяло розвиткові торгівлі у місц. населення та його добробутові. Найстаріші міста К. к. � Київ, Вишгород, Білгород тощо. К. к. в 10�12 вв. було політ. осередком великої імперії � Руської (Київської) держави. Проте в самому геогр. положенні К. к. була постійна загроза його існуванню: весь час воно дуже терпіло від нападів кочовиків, які перетинали торг. шляхи через степи; зубожіння збільшувала світова коньюнктура: в наслідок хрестових походів відкрився ближчий шлях із Сходу до Зах. Европи. В 13 в. К. к. втрачає своє керівне значення. Політ. осередок переноситься на зах., до Гал.-Волинської держави. Тат. навала завдала великої руйнації К. к., але воно існувало й далі. 1362 р. К. к. перейшло під владу Литви й існувало як удільне князівство (до 1470 р.) в складі Лит.-Руської держави, з кн. з роду Ольґерда. (Див. також ЕУ І, стор. 422 і карту стор. 416). [Н. П.]

Книгарня Горизонт