Іменник, в укр. мові частина мови, відмінювана в відмінках і здебільша числах (не творять множини деякі І. з абстрактним і збірноречовим значенням � творчість, клоччя; не мають однини деякі І., гол. з значенням парности, збірности або абстрактности � сани, дріжджі, пестощі) і характеризована в однині приналежністю до одного з трьох родів. Сучасні чотири відміни І. визначаються закінченням І. в називному відмінку й родом. Ця система постала в наслідок перебудови праслов. системи відміни за основами. Надмір закінчень, залишених старою системою, почасти був утрачений, почасти використаний для граматичного оформлення нових категорій: істоти в протиставленні не-істоті (бачу хлопця � будинок), оформлености/цілости в протиставленні безформності/частковості (нема метра � дощу, даю кашу � каші). Зовсім усунені родові відмінності в закінченнях непрямих відмінків множини, в однині виявилася тенденція зблизити давальний і місцевий відмінки, поширене протиставлення чисел наголосом (рука � руки, пісня � пісні, озеро � озера), натомість рух наголосу в межах одного числа сильно обмежений. У словотворі І. характеризується розгалуженою системою суфіксів при майже повній відсутності власної префіксації (мало продуктивні і функційно обмежені префікси па-, пра-, уз-, недо-). Синтаксично І. узгоджує з собою прикметники і, в називному відмінку, дієслова, керує непрямими відмінками інших І. і може бути керований дієсловом, рідше прикметником або прислівником. [Ю. Шевельов]

Книгарня Горизонт