Інтернаціоналізм

Інтернаціоналізм, ідеологічна і суспільно-політ. течія, яка відстоює концепцію співпраці вільних і рівноправних спільнот. І. виходить із принципу, що нація і нац. приналежність не можуть бути виключними чинниками у розвитку суспільних взаємин; він ставить ідею міжнац. співпраці й солідарности понад нац. інтерес. В сучасному ідеологічно-політ. оформленні концепція І. виникла паралельно з дем. і ліберальними ідеями франц. революції, хоч деякі його елементи існували в універсалістичному вченні Кат. Церкви вже за середньовіччя та в теоріях окремих філософів. Зокрема із зародженням соціялізму та лівих рев. течій (анархізм, синдикалізм тощо) з пол. 19 в. почали І. обґрунтовувати теоретично (К. Маркс, Ф. Енгельс, П. Прудон, К. Кантський, Р. Люксембург й ін.). Течія І. знайшла орг. оформлення в соц. міжнар. формаціях, що відомі з кін. 19 в. п. н. інтернаціоналів (див. Інтернаціонал). Від І. як насамперед політ. течії і програми слід розрізняти космополітизм як світоглядову настанову і філософський погляд, який заперечує фактор нації і нац. держави.

На Україні ідеї І. знайшли перший відгомін після франц. революції в гуртках укр. масонів та в укр. вітці декабристського руху (див. Декабристи). Укр. словянофільство, а зокрема діячі Кирило-Методіївського Братства ставили наголос на ідеї міжнар. співпраці, рівности і братерства народів. Перше теоретичне обґрунтування укр. аспекту І. дав М. Драгоманов, гол. в працях: Вільна спілка, Шевченко, українофіли і соціялізм та Іст. Польща і великорос. демократія. Він повязував свою концепцію І. з ідеєю европеїзму і федералізму; передумовою інтернац. співпраці має бути визнання засади, що кожна нація має сама собі бути господарем.

Ідея І. мала місце і в політ. мисленні та публіцистиці укр. нац. лівиці кін. 19 і поч. 20 в. (І. Франко, М. Павлик, С. Подолинський). Укр. соц. партії (УСДРП, УПСР, УСДП, Укр. Радикальна Партія) бачили в І. одну з важливіших можливостей укр. політики. Одна з течій в УПСР в 191819 рр. прямо прийняла назву інтернаціоналістів. Також в укр. ліберальних партіях (Укр. Нац. Дем. Партія, УПСФ, УНДО) частково прищепилася концепція ліберального І.

Програма і пропаґанда ідей І. відіграли значну ролю в ком. русі, зокрема І. набув різної інтерпретації і практичного застосування у взаєминах між рос. і укр. комуністами. В боротьбі з рос. централізмом в підсов. умовах укр. комуністи, згуртовані в Укр. Ком. Партії боротьбістів та УКП (укапісти), спиралися на програму І. як важливий арґумент проти рос. переваги в СССР і великодерж. шовінізму. Рос. большевики з свого боку трактували укр. націонал-комунізм як відступ від І. Ця сама проблема виринула у звязку з кризою в Ком. Партії Зах. України в 192630 рр., що призвело до втручання Комуністичного Інтернаціоналу в Москві. Укр. комуністи згаданих напрямів відстоювали клясичне марксистське розуміння І., себто рівності і солідарности пролет. рухів, до речі, зафіксоване в першій конституції УССР з 1919 р. про творення світової федерації радянських республік, до складу якої мала б. увійти й УССР. (Див. також Марксизм). [Р. М.]

 

 

 

Книгарня Горизонт

 

Сайт управляется системой uCoz