Інтонація, значеннєве важлива (релевантна) різниця в перебігу висоти муз. тону при вимові речення або складу. І. речення має в укр. мові важливі функції, як експресивні, так і суто комунікативні. Різниця між оповідним і питальним реченням може виявлятися тільки І. (Він дома. � Він дома?). І. може компенсувати зсуви від звичного порядку слів. Діяпазон інтонаційних контрастів сильніший на сх. України, ніж на зах.

Складові І., що відігравали важливу ролю в праслов. мові, в укр. мові як фонологічний чинник утрачені, імовірно на заранні іст. доби, але їх сліди відбиті в деяких фонетичних явищах: 1) у рефлексації праслов. *ог-, *оі-, що при акутовій І. дали ра-, ла-, а при циркумфлексовій ро-, ло- (рало � рокита, ланя � діялектне � лодка); 2) імовірно (теорія Булаховського) в переході о в і під новоакутовою інтонацією в повноголосних групах (голова: голівка, але солома: соломка); 3) у переході е в і під новоакутовою І. (село � сіл, тітка, але клепка). Але найбільші й безперечні сліди давніх інтонацій лишилися відбиті в вигляді пересувів наголосу, хоч первісна ситуація чимало затемнена впливами морфологічних чинників.

Праслов. мова розрізняла на довгих голосних дві давні інтонації, умовно називані акутова і циркумфлексова. Акутова І. постала, імовірно, в наслідок занепаду наявного в праіндоевр. мові ляринґального звука. Пізніше, але ще в праслов. добу з�явилася нова, новоакутова І., в висліді метатонії (переінтонування) давнього циркумфлекса й короткостей, за умов, що ще достатньо не досліджені, але сходять загалом на різного роду зміни в числі звуків і пересуви наголосу в слові. Гол. пересуви місця наголосу укр. мови, що кореняться в цих інтонаційних стосунках, такі: 1) у 2-складових словах, коли початковий склад був циркумфлексовий або короткий, а другий � акутовий, а наголос первісно падав на початковий склад, цей наголос пересувався на кінцевий акутовий склад (закон де Соссюра-Фортунатова: укр. голова � голову, земля � землю; прошу, проси, просити � просиш, прошено супроти вірю, вір, вірити � вірищ, вірено; діялектні при смерті, на меду й ін.); ці наголосові зміни широко використані в словозміні й словотворі укр. мови, зокрема для протиставлення множини однині, і спричиняються до морфологічної індивідуалізації укр. наголосу супроти рос. і білор. 2) Коли перед початковим наголошеним циркумфлексовим чи коротким складом слова появлявся проклітичний склад (прийменник, префікс), то наголос переходив на цей приставлений склад (закон Шахматова: ворон � гай-ворон; голову � на голову; город � при-город; пізніші аналогічні вирівняння здебільша поусували вислід діяння цього закону; його діяння змішується ще й з давнім словотвірним перекиданням наголосу у словоскладеннях типу: слива � терно-слив; нога � від-нога). 3) Хронологічно останньою важливою зміною інтонацій у протоукр. говірках була метатонія інтонації циркумфлексової та подекуди й короткостей в новоакутову (укр. голову, головами � голів; але смерека, смереками � смерек), спричинена гол. заником півкоротких голосних ъ, ь у наступних складах, передусім наголошених, � ще, крім родового множини, гол. суфіксальні утворення із -ъкъ, -ъка, -ька, -ько, -ьць, -ънъ, -ьш-ий (солодкий � солод; у степенюванні прикметників � молодший � молод(о) та ін.).