Італія (Italia), країна в Півд. Европі, 301 200 км², 48,6 млн меш. (1957 р.); респ., столиця � Рим.

Починаючи з 13 в. італ. міста-республіки утримували торг. взаємини з Україною. Венеція і Ґенуя мали свої колонії в Криму (порти Кафа, Судак й ін.) та над Озівським м. В 15 в. Тмуторокань перебувала під владою ґенуезької родини Ґрізольфі. Через Україну проходила італ. торгівля з Азією; торгували м. ін. також невільниками. З 15 в. італійці поселюються у Львові й ін. гал. містах, утримуючи банки, торг. школи тощо. Б. Хмельницький мав дипломатичні зв�язки з Венецією (посли Джованні Тепольо і свящ. Альберто Віміна); останній намагався 1650 намовити Хмельницького до військ. коаліції проти турків.

З 16 в. сильніше проникають італ. культ. впливи на Україну безпосередньо (студії українців в І., між ними найвидатнішим був Ю. Дрогобич, ректор ун-ту в Больоньї, поширення італ. літератури, перебування італійців на Україні) чи посередньо через Польщу, Чехію, Угорщину. Вплив італ. ренесансу значний гол. в укр. мистецтві. В 16�17 вв. в Галичині, зокрема у Львові, перебував ряд італ. майстрів і архітектів, що будували палаци й церкви (А. Дель-Аква, П. Римлянин, В. Скомоцці). Італійці принесли на Україну також барокко, яке тут зазнало своєрідного розвитку. Видатний був італ. вплив і на укр. письменство 16�18 вв. та на музику.

У 18�19 вв. І. відвідували при різних нагодах укр. письменники й учені: Г. Сковорода, А. Могильницький, О. Федькович, П. Куліш, М. Гоголь, М. Коцюбинський, М. Драгоманов, Л. Українка, М. Вовчок та ін. В поезіях А. Могильницького, О. Федьковича і Л. Українки зустрічаємо італ. мотиви. 1873 фльорентійський журн. �Rivista Europea� надрукував розвідку М. Драгоманова �Руський літ. рух в Росії й Галичині в 1798�1872 вв.�.

З 1596 столиця І. Рим є важливим осередком Укр. Кат. Церкви.

Під час першої світової війни в І. на островах Азінара б. Монто-Кассіно і в Арквата перебувало кількадесят тисяч укр. військовополонених з австро-.угор. армії. Е. Інсабато, посол до італ. парляменту, робив заходи, щоб перевести їх на укр. протибольш. фронт, але гол. через опір Франції це не вдалося. В 1919�20 рр. в І. були відкриті дипломатичні місії УНР (Д. Антонович) і ЗУНР (О. Колесса), але тому що І. не визнала України, ці місії не мали офіц. характеру. Військ. місію очолював О. Севрюк (заступник полк. І. Коссак). Дипломатична місія видавала тижневик �La Voce Ucraina�.

Між двома світовими війнами в І. працювали укр. політ. і культ. діячі, зокрема Є. Коновалець, Є. Онацький, І. Токаржевський, М. Липовецька, І. Курах й ін. В Римі існувала з 1933 р. невелика �Укр. Громада� (гол. до 1947 Є. Онацький, згодом В. Федорончук). Політ. контакт з італ. офіц. колами утримувала гол. ОУН. Під час другої світової війни на протибольш. фронті на Україні брав участь італ. експедиційний корпус під командуванням ген. Дж. Мессе.

Після 1945 р. в І. опинилося бл. 15 000 українців, в тому ч. більшість військовополонених в таборі Річйоне б. Ріміні з 1 дивізії Укр. Нац. Армії та невеликі групи втікачів в таборах переміщених осіб. Ними опікувався Укр. Допомоговий Комітет у Римі, заснований з ініціятиви архиєп. І. Бучка. 1947 військовополонені були перевезені до Великобрітанії. В І. залишилася нечисленна громада, складена перев. з духовних осіб у Римі, в монастирі Ґроттаферрата і в салезіянському осередку в Торіно.