З’єднані Держави Америки – ЗДА (The United States of America – USA), півн.-амер. федеральна респ., що складається із 50 стейтів та кількох заморських територій. Простір – 9 364 000 км², населення – 178 млн (1958), федеральна столиця Вашінгтон, найбільше м. – Нью-Йорк. ЗДА, наймогутніша країна т. зв. Нового Світу, постали у висліді визвольної війни бріт. колоній (1775–83) і проголошення незалежності та союзу 13 кол. колоній (1776). В 19 і 20 вв. ЗДА зросли політ., екон. і мілітарне; сьогодні ЗДА, поруч з СССР, найбільша країна світу. Більшість населення становлять іміґранти з Европи та їх нащадки (85%), в тому ч. і з слов. країн.

ЗДА і Україна. Уряд та амер. гром. думка до 1917–18 рр. не цікавилися укр. політ, проблемою, якщо не рахувати дрібних спорадичних фактів. Укр. амер. орг-ції відносно пізно виявили активність на відтинку інформації і впливу на амер. чинники щодо держ.-політ. змагань України. На їх інтервенцію амер. уряд запротестував в 1914 р. перед рос. амбасадором проти заборони святкування 100-річчя народження Т. Шевченка в Росії, як також дав право притулку в ЗДА М. Січинському, виконавцеві замаху на гал. намісника А. Потоцького. 21.4.1917, на прохання Федерації Українців, уряд ЗДА оголосив т. зв. Український день для публічних збірок на користь укр. жертв війни, який дещо спопуляризував укр. справу.

Відомі пункти през. В. Вілсона, не заторкаючи безпосередньо укр. питання, все таки ідеологічно стали підпорою укр. прагнення до самовизначення. Сам Вілсон і його дорадник М. Гавз зважували один час можливість визнання незалежної України. Ген. консул ЗДА в Києві Д. Дженкінс та в Москві М. Саммер в 1917–18 рр. інформували Вашінґтон об’єктивно і стримано про укр. справи. В грудні 1918 була внесена резолюція до Палати послів і Сенату про погребу визнання України, але вона не була прийнята. Активно анґажувався в підтримку укр. справи сенатор Фрелінґгавзен. Різні чинники впливали на брак прихильної політики уряду ЗДА супроти України: сх.-евр. експерти Р. Лорд і Зовскі (з русофільськими й польонофільськими тенденціями), держ. секретар Р. Лансінґ, що перебував під впливом рос. дипломатів в питанні про неподільність Росії, наставлений амер. «Полонії» і, крім цього, позиція Франції. З поч. 1919 р. вже виразно окреслилася амер. компетенція федералістичної розв’язки і збереження єдности Росії. Уряд ЗДА висловився 25.5.1919 за повну підтримку О. Колчака, як верховного правителя Росії в її старих кордонах (без Польщі), при умові скликання Всерос. конституанти і визнання самоврядування земств. З цього становища ЗДА не визнали розмежування укр. території, проведене ризьким перемир’ям (в жовтні 1920). В питаннях Сх. Галичини позиція ЗДА спочатку не була прополь., але згодом амер. уряд погодився з ухвалою Ради Амбасадорів 1923. В справі Закарпаття ЗДА від початку схиляли чехо-словацьких і закарп. діячів до думки про приєднання його до Чехо-Словаччини.

Укр. місії, вислані в 1919–20 рр. до ЗДА укр. урядами (від УНР – Ю. Бачинський, А. Марґолін, від ЗУНР – Л. Цегельський, Л. Мишуга), перебували у фактичних взаєминах з амер. урядовими чинниками, але не досягнули визнання своїх урядів. Спроба митр. А. Шептицького особисто звернути увагу амер. уряду на зах.-укр. ситуацію під поль. окупацією також не дала бажаних успіхів. Зате амер. орг-ція АРА брала участь в допомозі голодуючому населенню України в 1921–22 рр.

Між двома світовими війками значно зросла діяльність укр. амер. орг-цій та їх зв’язки з амер. політиками. Але уряд ЗДА аж до 1945 р. не прийняв якихось формальних актів у справі України. На Ялтинській конференції у лютому 1945 р. през. Ф. Рузвельт погодився на включення укр. земель Польщі і Румунії до УССР, як також на членство останньої в ОН. Не зважаючи на визнання ЗДА укр. сов. держави, у зв’язку з їх спільною участю в ОН, амер. уряд у своїй практичній політиці по другій світовій війні акцентує програму визволення поневолених большевизмом народів. Програма визволення ще не тотожна з програмою укр. незалежності; в цій справі уряд ЗДА та різні півофіц. політ, установи стоять на позиції, що про майбутні взаємини України й Росії має вирішити укр. конституанта Амер. політику визволення провадять приватні установи, як Комітет визволення від большевизму і його інституції – Інститут для вивчення СССР та радіо “Визволення» в Мюнхені. Крім останнього, укр. радіомовлення передається на Україну з 1949 р. також «Голосом Америки» у Вашінгтоні. Ця політика уряду ЗДА і його установ є предметом критики укр. політ. угрупувань на еміграції, які вимагають вже тепер визнання укр. незалежности як принципу амер. політики.

Останнім часом зросли кола прихильних справі укр. незалежности амер. політиків, до чого значною мірою спричинилася діяльність Укр. Конгресового Комітету. Про це свідчать численні виступи амер. парляментаристів, губернаторів, проголошення т.зв. українських днів по окремих стейтах, свідчення українців перед комісіями Конґресу ЗДА та включення до протоколу обох законодавчих палат цілої низки стверджень і заяв, прихильних незалежності.

До конґресменів, які прихильно виступили в укр. справі в 1950-их рр., належать: М. Фіген, Ш. Керстен, Л. Сміт, К. Кітінґ, Т. Додд, сенатори – А. Сміт, П. Даґлес, Дж. Джевітс й ін.; на укр. маніфестації в 40-річчя державності в Нью-Йорку виступав держ. секретар праці Дж. Мітчел. Видатним оборонцем України і поневолених народів є Е. М. О’Коннор, кол. гол. амер. комісії для переміщених осіб. Багато спричинилися до популяризації укр. проблеми своїми наук. і популярними працями К. Меннінґ, В. Г. Чемберлейн, Дж. Бернгем.

Українці в ЗДА. Історія поселення. Слов’яни почали масово емігрувати до Півн. Америки щойно в пол. 19 в., між ними українці появилися в ч. останніх. Про окремих українців на території ЗДА в 17–18 вв. існують тільки здогади, а про ін. точніші дані. Так капітан Сміт, що 1603 р. втікав з тур. неволі через Україну і пізніше виїхав до Америки та став засновником першої брит. колонії в Джеймставн у Вірджінії, згадує в своїх спогадах лікаря Лаврентія Богуна, що був з ним. В 1662 р. зустрічаємо в Нью-Йорку ім’я А. Заборовського. В амер. визвольній війні відомі особи з укр. прізвищами, як Яків Немирич, Садовський, Самійло Грабовський. Також реєстри першого перепису населення, як і військ, реєстри гром. війни (1861–65) мають деякі укр. імена (Виговський, Заревич). На поч. 19 в. прибули колоністи з Аляски, що до 1867 належала до Росії; вони заснували в Каліфорнії колонію «Форт Росс» (1812). Між ними були також укр. козаки, заслані на Сибір після зруйнування Січі. Про цих козаків згадує укр. свящ. А. Гончаренко, що в 1868 р. видавав англ. і рос. мовами «Аляска Геральд», де містив згадки про Україну, козаччину і Шевченка. В Каліфорнії був лікарем революціонер із Києва М. Судзиловський, який пізніше переїхав на Гаваї, де був обраний гол. першого гавайського сенату. Тут його заходами розпарцельовано частину пралісів для осель гал. еміґрантів. Першим емігрантом із Зах. України в ЗДА заг. вважають І. Макогона з Заліщиків у Галичині, що прибув в 1860-их рр; і поселився в Кольорадо.

Укр. еміґрація почалася тільки в 70-их рр. 19 в., і то гол. із зах. Закарпаття та гал. Лемківщини. Перші еміґранти осідали як робітники на фермах, а пізніше й самі закладали власні госп-ва в стейтах Массачузетс, Вермонт, Конактікут і Нью-Йорк. З кін. 1870-их рр. українці чисельно поселюються в Пенсільванії. Щойно в 1890-их рр. українці емігрують більшими групами з Сх. Галичини та Буковини. З одного боку, матеріяльна нужда, а з другого – агітація вуглекопних компаній гнали укр. селян за море. Початково їхали, щоб заробити грошей і повернутися на власне госп-во. Але майже 80%) еміґрантів з часом залишилися на постійно в ЗДА. Крім екон. причин еміграції, як основних, пізніше відігравали деяку ролю також рел. і політ. У зв’язку з рел. переслідуванням сектантів на Центр. і Сх. Укр. Землях до Америки прибуло в 1890-их рр. кілька тис. штундистів, які поселилися спочатку у Вірджінії, а згодом в Півн. Дакоті. Немало молоді емігрувало, щоб оминути військ, службу в австро-угор. монархії.

Найбільше укр. поселенців поселилося в ЗДА в 1900-их рр. Світова війна 1914–18 перешкодила еміграції, але в перші повоєнні роки вона знову відновилася. Проте, у зв’язку з урядовими обмеженнями іміграції до Америки в 1919–39 рр. до ЗДА приїхало ледве 15 000 українців (в 1899–1914 рр. – 260 000).

В рамках переселення політ, втікачів і переміщених осіб в 1947–1957 рр. до ЗДА виїхало бл. 80000 укр. емігрантів із Зах. Европи (див. докладніше Еміграція).

Демографічний огляд. Кількість перших еміґрантів до ЗДА трудно встановити; з 1877 р. (поч. масової еміграції з Австро-Угорщини) до 1899 українці враховані разом із імігрантами ін. народів Австро-Угорщини. Щойно в 1899 Іміґраційне Бюро подавало іміґрантів за національністю, але тому що укр. елемент був нац. Несвідомим і іміґраційними перекладачами були здебільша поляки, словаки чи росіяни, українців вписували до інших національностей. Не відповідають дійсності також офіц. амер. переписи населення, які лише невелику частину українців реєстрували як таких; напр., перепис 1930 подав лише 68500 українців, 1950 нараховував 79 780 осіб родом з України, в тому ч. 39 740 народжених на Україні і 39 940 таких, що їхні батьки (обоє або одне з них) приїхали з України. З цих причин ч. українців і осіб укр. походження можна лише приблизно встановити – на-підставі різних джерел і різними методами. Першими, що намагалися підрахувати кількість українців, були о. К. Андрухович і о. А. Вончевський («Свобода», ч. 7, 1899); останній подавав їх ч. на 200000 (1898), в дійсності їх могло бути бл. 120 000. Точніші обчислення зробив щойно Ю. Бачинський («Укр. еміґрація в ЗДА», 1914), який підрахував, що до 1898 до ЗДА прибуло 108 000 українців іміґрантів, а за 1899–1909 рр. – понад 280 000, і нараховував на 1909 р. бл. 470 000 українців в ЗДА. Церк. джерела нараховують самих гр.-католиків на 1914 р. бл. 500000. До пізніших обчислень належать: Я. Чижа, який на 1935 р. нараховував 656 000 українців в 796 місцевостях, де в той час були укр. скупчення, і 50–100 000 поза ними; В. Галич в 1936 р. нараховував 801 000 осіб укр. походження; В. Кубійович встановлює на той же час кількість українців на 700–800000. Приймаючи кількість осіб укр. походження напередодні другої світової війни бл. 800 000 і беручи до уваги пізніший природний приріст (він в українців, мабуть, не різниться від пересічного в ЗДА – 1,5% річно) тієї маси та повоєнну іміграцію, можна встановити сучасне число осіб укр. походження в ЗДА на 1,1 млн душ, а можливо й більше. До такого самого числа (проте також досить проблематичної вартости) доходимо на підставі статистики церков, до яких належать українці.

Невідомі нам докладніше й прикмети укр. людности. Якщо мова про вікову і статеву структуру, то до першої світової війни переважали серед укр. іміґрантів особи в працездатному віці (напр., в 1904–07 рр. аж 94% укр. мігрантів було у віці 14–44 років) із значною перевагою чоловіків (їх було в два-три рази більше, ніж жінок). Ця нездорова структура була причиною невисокого природного приросту, бо частина укр. чоловіків не входила в подружні зв’язки або (невеликий відсоток) одружувалися з чужинками. Мірою того, як підростало молоде, в ЗДА народжене покоління, а вмирали особи старшого віку, при одночасному загальмуванні іміграції в 1915–46 рр. – структура укр. людности ставала нормальною; деякі зміни принесла найновіша іміґргація, серед якої знову переважали чоловіки в силі віку.

Більшість українців в ЗДА – це вже народжені в Америці; нар. на рідних землях, можна припускати, є бл. 15–20%. Лише 15% українців чи їх батьків походять з Наддніпрянщини, половина з Галичини й Буковини, бл. 40% із Закарпаття (числа орієнтовні).

Колись 90% або й більше іміґрантів належало до Гр.-Кат. Церкви; в наслідок переходу частини гр.-католиків на православіє вони становлять нині дещо понад 60%, православні понад 1/3 всіх українців, а бл. 3–5% припадає на ін. віровизнання; бл. 70% теперішніх правос. були раніше гр.-католиками. З понад мільйонової маси людей укр. походження лише якихсь 40% належить до укр. нац. табору, 1/4 – до русофільського, а 1/4 – до «рутенського» – загал закарпатців і частина гал. лемків. (Докладніше див. стор. 818). Укр. іміґранти, належні до всіх цих течій, зокрема двох останніх, підпадають американізації й мовній англіканізації.

Геогр. розміщення. Від самого поч. укр. іміґранти поселялися в півн.-сх. стейтах, себто в пром. частині ЗДА. На 100 іміґрантів з 1899–1930 рр., яких зареєстровано як українців, поселилося аж 43 в Пенсільванії, 23 в стейті Нью-Йорк, 11 в Нью-Джерсі, по 4 в Огайо і в Іллінойс, по 3 в Коннектікут і Массачузетс, 2 в Мічіґан, а 7 в усіх ін. стейтах. Себто аж 77% українців поселилося в трьох перших стейтах, інші в сусідніх; окремим віддаленим скупченням були міста Чікаґо і Міннеаполіс та хліборобські укр. колонії в Півн. Дакоті. І нині більшість українців, приблизно 2/3, живе в стейтах Пенсільванія, Нью-Йорк і Нью-Джерсі (1914 було на території цих трьох стейтів 76% всіх гр.-кат. парохій, тепер ще 68%. Значно збільшилося укр. скупчення в м. Нью-Йорку й околицях, багато українців наплинуло до м. Чікаґо, ще. більше до Детройту, за останні роки постали укр. скупчення в Каліфорнії (Льос-Анжельос), в Маямі на Фльоріді та ін.; невеликі укр. колонії розпорошені по всій території ЗДА. З різних укр. віток найменш рухливою є закарп.: половина закарпатців живе ще нині в Пенсільванії, 1/4 в стейтах Нью-Йорку і Нью-Джерсі.

Теперішні найважливіші укр. скупчення в ЗДА такі: 1) найстаріше і найбільше – сх.-пенсільванське з осередками Шамокін, Скрентон, Гейзлтон, Майнерзвіл та ін.; 2) зах.-пенсільванське з м. Пітсбурґом (15000 українців ?); в обох цих скупченнях переважають закарпатці; 3) м. Філядельфія (30000 українців?); 4) найбільше міське скупчення – Нью-Йорк (60 000 ?) і сусідні міста, положені в стейті Нью-Джерсі – Ньюарк, Джерсі-Сіті, Елізабет та ін.; 5) в півн.-сх. частині стейту Огайо з м. Клівленд (15 000 ?), Льорейн, Янґставн та ін.; 6) м. Детройт (25 000 ?) і найбільш висунене на зах. 7) Чікаґо (40 000 ?). До менших укр. скупчень належать в стейті Коннектікут – Гартфорд, Нью-Гейвен; в стейті Нью-Йорк – Боффало, Рочестер, Ютіка й ін.; в стейті Нью-Джерсі – Трентон; Міннеаполіс-Сент Пол в стейті Міннесота; хліборобські колонії в Півн. Дакоті (Україна та ін.); м. Денвер в стейті Кольорадо, Льос-Анжельос в Каліфорнії та ін. Див. також карти і гасла – назви важливіших стейтів і міст.

На відміну від укр. поселення в Канаді чи Бразілії, українці в ЗДА живуть на 90% по містах і, за винятком кількох сіль. осель, не творять ніде більшості або й компактної маси (навіть в Пенсільванії, де їх найбільше – становлять вони ледве 3–4% всього населення), а живуть розпорошено між основним англосакським масивом і багатьма евр., зокрема слов. нац. групами. Між останніми українці кількісно посідають друге місце після поляків (бл. 6 млн). В більших м. українці живуть здебільша в бідніших кварталах, всуміш з ін. слов. народами (напр., Давн-Тавн у Нью-Йорку); з поліпшенням, життєвого рівня оселюються й в ін. частинах міста.

Зайняття. Давніші укр. поселенці, не знаючи ні мови, ні умов країни, бралися за найгіршу працю по копальнях, фабриках, фермах. С.-г. праця їм найбільше підходила, бо вони звикли до неї дома, але була менше платна. Згодом деякі з них почали шукати ін. зайнять, а в тому ч. й розбудовувати власні підприємства. Одним із перших підприємств було утримування квартир і «салунів» (шинків), далі почали відкривати крамниці, в першу чергу харчові, потім ґалянтерійні, одягові, м’ясарні тощо. Поширився серед укр. поселенців і будів. промисел, похоронні заведення, ресторани, пекарні, аптеки. Частина поселенців, що працювали на фермах, з часом почала спеціялізуватися (продукція городини, кури, молочне виробництво тощо). Розвинулось також і ремесло, папр., тисменицькі кушнірі розгорнули й тут свій крайовий промисел. Деякі роди промислу не змогли витримати конкуренції з фабриками (шевство, бондарство та ін.), але рентабельними залишилися кравецтво, пральні, м’ясарні, радіопідприємства. Укр. поселенці працювали багато, виявили витривалість, навіть здібності; вони заощаджували й допомагали своїм рідним на батьківщині.

Серед емігрантів 1880–1900-их рр. не було інтелігентських професій. Щойно на поч. 20 в. і особливо після 1920 р. почало приїздити більше осіб з сер. і вищою освітою. Вони, разом із вихованими в ЗДА дітьми перших еміґрантів, стали першою укр. фаховою інтелігенцією в ЗДА. В 1930-их рр. серед свідомих українців було 25 лікарів, 12 дентистів, 40 адвокатів, 20 інженерів, понад 100 учителів сер. і початкових шкіл та кількадесят осіб вільних професій. Ця кількість укр. проф. інтелігенції була дуже непропорційна до ч. українців в ЗДА. За останні 25 років ситуація змінилась на краще, зокрема у висліді виходу з амер. шкіл другої і третьої генерації та у зв’язку з найновішою еміґрацією із Зах. Европи, в складі якої був великий відсоток інтелігенції найрізнорідніших фахів. Теперішня структура укр. нац. групи в ЗДА з проф. погляду є вже нормальною.

Церк. життя. Церква була першою інституцією, до якої горнулись укр. переселенці. За віровизнанням основна частина еміграції 1870–1900-их рр. належала до Гр.-Кат. Церкви. На поч., коли укр. поселенці не творили окремих організованих громад, вони належали до місц. латинських, поль. чи словацьких парохій; через що багато з них попали до цих нац. груп. З часом більші укр. скупчення почали організовувати власні парохії та будувати церкви. Цей рух зміцнів, коли до ЗДА почали прибувати перші гр.-кат. свящ. з Галичини і Закарпаття. Львівський ординаріят призначив І. Волинського (1884) першим гр.-кат. свящ. в Америці. Першим свящ. із Закарпаття був С. Дзюбай. В 1890 р. вже було в ЗДА 10 укр. свящ.; організовано ряд парохій, збудовано церкви і каплиці. В тому ж році відбуто перший соборчик священиків. Пекучим питанням церк. орг-ції українців була залежність від місц. латинських єп. Через незнання обряду і Брак розуміння українців з боку цих єп. та у висліді постійних поль. доносів укр. священикам заборонено виконувати священичі функції, тому що вони були одружені, а в 1890 р. і Рим заборонив священичу діяльність в ЗДА одруженим гр.-кат. свящ.

Це викликало невдоволення серед вірних і духовенства. Дехто з одружених свящ. повернувся на батьківщину, а частина разом з громадами почала переходити на прасославіє. В 1891 р. першим перейшов свящ. в Міннеаполісі, О. Товт з Пряшівщини. За 10 років правос. місія в ЗДА мала вже 13 церк. громад та бл. 7000 вірних з кол. гр.-католиків. В 1917 р. Рос. Правос. Церква мала 169 парафій, організованих перев. з кол. гр.-католиків. Цей рух був фінансований Синодом з Петербургу, що, крім рел. цілей, мав на меті поширення русофільства серед укр. еміграції, а його промоторами були свящ.-малороси з Наддніпрянщини та гал. і закарп. москвофіли.

В самій же Гр.-Кат. Церкві виникла гостра боротьба між деякими свящ. із Закарпаття і Галичини. Закарп. свящ., що їх на поч. приїздило із своїми вірними більше, ніж галичан, були в більшості нац. несвідомі. Вони були мадярофілами до тієї міри, що подекуди навіть проповіді говорили по-угор., а деякі по-словацьки. Менша на той час частина гр.-кат. священства, гол. з Галичини, очолила рух укр. нац. усвідомлення та виступила гостро проти гал. і закарп. русофільства і мадяронства. Радикальне наставлення нац. свідомої частини суспільства до решти своїх земляків (гол. серед священства) призвело до швидкого процесу оформлення укр. нац. спільноти в ЗДА, але рівночасно і до віддалення, а то й ворожого наставлення до укр. нац. руху частини укр. емігрантів, які навіть перекинулися до чужих таборів. Це початкове явище в житті укр. спільноти в ЗДА мало важкі наслідки на церк., культ., орг. та політ. відтинках.

В 1890-их рр. закінчився період спільного перебування всіх українців в одній Гр.-Кат. Церкві; коштом кол. гр.-католиків зміцніла Рос. Правос. Церква, а згодом по 1920 р. постали різні вітки Укр. Правос. Церкви та окремі групи протестантів і сектантів.

Гр.-Кат. Церква. В 1890-их рр. кількість гр.-кат. свящ. в ЗДА постійно зростала; вже в 1894 р. їх було 30 (26 з Закарпаття та 4 з Галичини); в 1900 р. українців гр.-католиків, організованих в парохіях, нараховувалося бл. 80 000.

Розвиток Гр.-Кат. Церкви супроводила гостра внутр. боротьба (між окремими свящ- і вірними на територіяльній, нац., а навіть персональній базі). Але основну енергію вкладено в боротьбу за незалежність від латинських єп. Церк. громади домагалися власного єп., скасування декрету про заборону одруженим свящ. обслуговувати емігрантів та виступали проти втручання латинських єп. у внутр. орг. і обрядові справи гр.-кат. парохій. Коли невдоволення серед гр.-католиків почало виявлятися в переході на православіє, їхні домагання частково були задоволені церк. владою.

На пропозицію Апостольського Делегата в ЗДА, гр.-кат. свящ. відбули в 1898 р. соборчик, який обрав о. Н. Ханата вікарієм і зв’язковим до латинських єп. На цьому посту він докго не пробув, бо розпочалися тертя і боротьба між самими закарп. свящ. на єпархіяльній основі (пряшівчани і мукачівці) за те, з якої єпархії має бути представник священства. Відбулося кільки сепаратних соборчиків, творились партикулярні т-ва свящ., напр., Братство гр.-кат. священиків в Америці під покровом св. Андрія Первозванного (з мукачівців), Т-во гр.-кат. священиків ім. св. Кирила і Методія (з ін. єпархій). Найдовше, аж до іменування першого гр.-кат. єп. в ЗДА, протривала церк. орг-ція священиків і світських п. н. «Т-во руських церк. громад в Сполучених Державах і Канаді», на чолі якого стояла Духовна Рада під проводом о. І. Констанкевича. Поруч із орг. зусиллями оформити Гр.-Кат. Церкву в ЗДА, зростали змагання піднести укр. нац. свідомість. В цьому русі відіграла визначну ролю група молодих свідомих свящ., що ще в Галичині підготовлялися до діяльности серед укр. поселенців в ЗДА та створили у Львові т. зв. «Американський Кружок». Видатними діячами цієї групи були: Н. Дмитрів, І. Констанкевич, А. Бончевський, І. Ардан. Важливим етапом у боротьбі за власного єп. був церк. з’їзд в Гарісбурґу (1902 р.), на якому прийнято домагання про заснування самостійного гр.-кат. єпископства в Америці. В 1902 р. призначено апостольським візитатором Гр.-Кат. Церкви в Америці пряшівського крилошанина А. Годобая. Його не прийняли не лише галичани, які бачили в ньому мадярона, але й мукачівці, що були вражені цією номінацією, і він в 1905 р. відійшов.

Гр.-кат. єпископство в ЗДА утворено 1907 заходами митр. А. Шептицького, не зважаючи на опір амер. латинських єп. Першим єп. іменовано василіянина С. Ортинського з Галичини. Єп. Ортинський не мав повної юрисдикції, а був ген. вікарієм кожного латинського єп., в чиїй єпархії жили греко-католики. Цей стан не задовольняв українців; вони домагалися створення окремої незалежної єпархії та скасування булли- про целібат і про заборону тайни миропомазання безпосередньо по охрищенні дітей. Врешті Рим 1913 р. вилучив гр.-кат. єп. з-під юрисдикції місц. латинських єп.; інші заборони були також усунені на практиці. Одночасно єп. Ортинський дійшов до порозуміння на культ.-політ. полі із закарп. священиками та установами. Його смерть (1916) припинила короткий період сконсолідованої співпраці всіх гр.-католиків під єдиним церк. проводом.

По смерті єп. Ортинського Рим призначив двох апостольських адміністраторів: о. П. Понятишина для гал. та о. Г. Мартяка для закарп. парохій. Стан розподілу на дві частини за територіальним походженням українців гр.-католиків затверджено остаточно 15.6.1924 р., коли Рим створив окремі церк. одиниці та іменував двох єп.: К. Богачевського для гал. українців з осідком у Філядельфії та В. Такача для закарп. українців, угор. та хорв. греко-католиків з осідком в Мунгалі, тепер у Пітсбурзі (пітсбурґський екзархат). Обидва екзархи переживали початково свої труднощі; як між галичанами, так і серед закарпатців в 1920-их рр. набрав сили правос. рух. Здебільша ті самі причини, що і в 1890-их рр., призвели багатьох до відступу від Гр.-Кат. Церкви (заведення целібату, суперечки за церк. власність, намагання поширити вплив мирян на церк. справи тощо). На кін. 1930-их рр. рел. життя гр.-католиків цілком унормалізувалося. Для допомоги правлячому філядельфському єп. призначено в 1942 р. єп.-помічника А. Сенишина, який має осідок в Стемфорді. В 1946 р. висвячено єп.-помічника для пітсбурґського екзархату Д. Іванча, який по смерті єп. Такача 1947 став правлячим єп. Його місце зайняв 1955 М. Елько, якому 1956 приділено єп.-помічника С. Коцішка. В 1956 р. з філядельфського екзархату відділено стемфордський, а екзархом став єп. А. Сенишин. Тоді ж іменовано Й. Шмондюка єп.-помічником філядельфського екзархату. В серпні 1958 Рим утворив окрему церк. провінцію з філядельфського і стемфордського екзархатів, підносячи їх до статусу єпархій. Архиєп. К. Богачевський став першим укр.-кат. митр. в ЗДА. (Докладніше про сучасний стан Гр.-Кат. Церкви в ЗДА див. Філядельфська єпархія. Стемфордська єпархія і Пітсбурґський екзархат).

Правос. церкви в ЗДА. Серед першої укр. еміграції до ЗДА було мало православних. Ними були емігранти з Буковини й підрос. України, які вливалися до існуючих парафій Рос. Правос. Церкви в ЗДА, що підлягала Синодові в Петербурзі. Проте згодом більшість чл. цієї та ін. правос. церков становили українці, кол. гр.-католики з Закарпаття, Лемківщини й Галичини, що перейшли на православіє в таких гол. хвилях: 1891–1905, себто в роки боротьби проти залежности від латинських єп., далі під час заведення целібату та переписування церк. майна з громад на єп. (1910–13, 1923–29) і окремого руху переходу серед закарп. гр.-католиків (1929–35). Крім практичних – обрядових, орг.-дисциплінарних і часто персональних причин переходу на православіе, деяку ролю відогравали і рецидиви москвофільства, тоді ще глибоко вкоріненого на Зах. Україні.

Рос. Правос. Церква, не зважаючи на те, що більшість її вірних складалася з українців, була очолена єпископами росіянами або українцями-москвофілами; свящ. теж приїжджали з Росії. В 1911 р. між її вірними було 11 800 еміґрантів з Галичини і 6400 з Закарпаття. Чимало українців не задовольняв рос. дух цієї церкви, і вони почали повертатися до гр.-католицизму. Щоб протидіяти цьому, рос. ієрархія висвятила на єп. кол. гр.-кат. свящ. С. Дзюбая (1916), але він скоро відійшов від православія, і на цьому поступки українцям закінчилися. В 1920-их рр. свідома частина українців стала відходити від Рос. Правос. Церкви і почала творити власну церк. орг-цію. Вже в 1900-их рр. гол. гр.-кат. Духовної Ради о. І. Констанкевич вів переговори з рос. Синодом про масовий перехід гр.-католиків на православіе, вимагаючи для укр. парафій нац. автономії, включно з назвою Укр. Правос. Церква в Америці, та незалежної ієрархії, на що Синод не погодився, і переговори перервалися. В 1915 р. група невдоволених, що не бажали підлягати ні рос. Синодові, ні Римові, заснувала в Чікаґо Нар. Незалежну Церкву, яку очолив о. Р. Хомицький. Коли в 1919 р. проголошено автокефалію Церкви на Україні, укр. правос. рух в ЗДА посилився. В 1920 р. відбувся в Нью-Йорку церк.-нар. з’їзд, який заснував Укр. Гр.-Правос. Церкву в Америці, а її адміністратором обрав о. М. Копачука. Ця Церква проголосила свою єдність з УАПЦ на Україні. В 1924 р. Всеукр. Правос. Рада в Києві призначила для її керування архиєп. Іоана Теодоровича. Прибуття правос. єп. з України мало великий відгомін, так що кількість правос. парафій швидко зросла (в 1924 під юрисдикцією І. Теодоровича їх було 11, а в 1932 р. вже 32 і 25 свящ.).

Одночасно почався новий рух переходу гр.-католиків на православіе. Але його ініціятори не увійшли до Укр. Гр.-Правос. Церкви з канонічних міркувань щодо УАПЦ і її ієрархії з 1921 р., лише на з’їзді в Аллентавні (1926) створено окреме церк. об’єднання – Амер. Укр. Гр.-Кат. Церкву, на чолі з адміністратором о. Й. Пелеховичем. На соборі в Нью-Йорку (1931) ця церква обрала кандидатом на єп. гр.-кат. свящ. Йосифа Жука, що 1932 отримав хіротонію від представника царгородського патріярха. Тоді ж змінено назву церкви на Укр. Правос. Церкву в Америці. Наступником єп. Й. Жука (†1934) став Богдан Шпилька, хіротонізований у 1937 р.

Дві укр. правос. церкви намагались поєднатися в 1948 р. на соборі в Аллентавні, коли на чоло об’єднаної церкви обрано архиєп. Мстислава Скрипника, що прибув з Европи. Проте до дійсного об’єднання не дійшло, хоч архиєп. І. Теодорович прийняв канонічні свячення від екзарха Олександрійського патріярха. На черговому соборі в Нью-Йорку (1950) оформилася Укр. Правос. Церква ЗДА, яку очолив митр. І. Теодорович, заступником став архиєп. М. Скрипник, чл. Собору єп. – архиеп. Геннадій Шиприкевич і Володимир Малець. Тільки частина парафій архиєп. Б. Шпильки пристала до церкви митр. І. Теодоровича. Архиеп. Шпилька очолює, як і раніше, окрему церкву як вікарій грец. екзархату. Ін. спробою церк. об’єднання правос. було проголошене в 1948 р. митр. Іларіоном Огієнком, єп. Б. Шпилькою і Орестом Черняком утворення укр.-карпаторуської правос. митрополії Півн. і Півд. Америки. Однак цей акт не мав тривалих наслідків, і до фактичного об’єднання не дійшло. (Про сучасний стан див. докладніше Укр. Правос. Церква в ЗДА і Укр. Правос. Церква в Америці).

Із збільшенням еміграції після другої світової війни деякі правос. українці з новоприбулих оформили ще ін. церк. орг-ції. УАПЦ в Екзилі існує з 1951 р., очолена архиєп. Палладієм Видибідою-Руденком і архиєп. Ігорем Губою, її вірні вважають себе чл. УАПЦ, відновленої в 1942 р. Ця Церква нараховувала в 1956 р. 6 церков, 16 осіб духовенства і 1650 вірних; пресовий орган «Життя і Церква». Ін. правос. церквою в ЗДА є УАПЦ (Соборно-правна), що постала в 1947 р. в Зах. Німеччині в наслідок суперечливих поглядів на канонічно-устроєві справи УАПЦ. Соборноправна УАПЦ вважає себе продовжувачем УАПЦ митр. В. Липківського, її очолює архиєп. Григорій Огійчук. В 1957 р. ця церква мала в ЗДА 10 свящ. і 4 парафії, неперіодичний орган «Правос. Українець». В 1957 р. від Соборноправної УАПЦ відійшла група духовенства і вірних, що вважають себе «дійсними переємцями УАПЦ, відродженої в св. Софії в Києві в 1921 р.». Вони видають неперіодичний журн. «Церква і життя» в Чікаго і співпрацюють із Зах.-евр. єпархією УАПЦ Соборноправної, очоленої єп. Євгеном Кячинським.

Поза виразно нац. укр. правос. церквами, багато правос. українців перебуває в ін., гол. рос. церквах. Ними є: Рос. Правос. Церква, що колись підлягала Синодові, а після больш. перевороту оголосила себе «автономною». Нині її очолює митр. Леонтій Туркевич, родом з Волині; ця церква нараховує бл. 350 000 вірних – в ЗДА і Канаді, в тому ч, бл. 80–85% українців (походженням перев. з Закарпаття і Галичини і 10% з Наддніпрянщини); офіціоз – «Русско-Американскій Православний ВЬстникъ». Чисельно незначною є Рос. Правос. Патріярша Церква, очолена Адамом Филиповським (родом з Галичини), екзархом моск. патріярха; кількість вірних в ЗДА і Канаді – бл. 20 000, в більшості українці – лемки і закарпатці, пресовий орган «Единая Церковъ». Тільки 10% становлять українці в рос. старо-емігрантській, т. зв. Зарубіжній Рос. Правос. Церкві, яку очолює в ЗДА архиєп. Виталій Максименко, вірних в ЗДА і Канаді – бл. 15 000, орган – «Православная Русь». В 1930-их рр. значно поширився правос. рух серед закарп. еміграції. Суспендовані свящ. з екзархату єп. В. Такача створили незалежну правос. церкву і піддалися під опіку грец. архиєп. в Нью-Йорку. В 1938 р. посвячено в Константинополі на єп. Ореста Черняка, і він очолив Карпато-Руську Гр.-Кат. Правос. Церкву в Америці. Ця церква нараховувала в 1955 р. 50 свящ., 70 церков і бл. 60000 вірних; офіціоз – «Церковный ВЬстникъ». В 1940 р. незначна група свящ. вийшла з послуху єп. О. Черняка і створила т. зв. «нар.» Карпаторуську Правос. Церкву, що складається гол. з свящ. і вірних, які походять із Пряшівщини; адміністратор о. А. Сліпецький, пресовий орган – «Vistnyk», нині ця група перебуває під юрисдикцією митр. Л. Туркевича.

Протестантизм між українцями в ЗДА, порівняно до укр. земель, більш поширений. Його початки зв’язані з боротьбою за незалежність від латинських єп. В тій рел. боротьбі мала успіхи серед українців не лише правос., але і пресвітеріянська місії. Перші пресвітеріянські й баптистські Громади постали в 1904 р., вони поширились гол. в Пенсільванії. В стейті Півн. Дакота живуть укр. штундисти і суботники. Тільки частина укр. протестантських церков творить окремі укр. рел. спільноти; більшість належить до спільних орг-цій з ін. американцями. Довголітнім суперінтендантом Укр. Пресвітеріянської Церкви і водночас гол. Укр. Євангельського Об’єднання в Півн. Америці був протопресвітер В. Кузів (†1958). (Див. також Євангелики, Укр. Євангельсько-Реформована Церква).

Гром. життя українців в ЗДА. Побіч орг-ції парохій та церк. життя взагалі, дуже швидко розпочато орг-цію допомогово-асекураційних т-в, які були для поселенців одним з найважливіших, бо забезпечували їх і чл. родини на випадок недуги або смерти. Першу таку орг-цію Братство св. Миколая заснував о. І. Волинський в Шенандоа 1885. За два роки вже постало 7 таких самих братств, що об’єдналися в союз «Сполученє Руських Братств». З виїздом о. І.. Волянського «Сполученє» перестало існувати, а багато українців, зокрема з Закарпаття, розплилося по словацьких допомогових т-вах. Щоб рятувати нац. і обрядово своїх земляків, вирішено заснувати новий власний союз, який постав 1892 р. п. н. «Соединеніе Греко-Кат. Руских Братств в Сіверній Америці», до якого належали галичани і закарпатці. В 1894 р. частина братств вийшла з «Соєдиненія» (галичани і пряшівчани), бо їм не подобалося господарювання і вузький льокалізм проводу (еміґранти з мукачівської єпархії), і заснувала «Руський Нар. Союз» з виразним укр. нац. напрямком. В 1900 р. постало ще трете об’єднання – «Общество Русских Братств», яке, в противагу до Укр. Союзу та мадярофільського «Соєдиненія», виявилося русофільським. Між цими т-вами відбувалася запекла боротьба на реґіональному, політ., рел. і персональному тлі. Вони часто роздрібнювалися, і поставали нові об’єднання. В 1903 р. вийшла з «Соєдиненія» сильна група пряшівчан, які пізніше підтримували єп. С. Ортинського і заснували «Собраніє Гр.-Кат. Церк. Братств». Також «Руський Нар. Союз» переживав кілька криз, зокрема на базі боротьби між духовними та радикальними колами; у висліді кризи в 1910 р. постав теперішній Укр. Роб. Союз, заснований опозицією, невдоволеною надмірним впливом духовенства. Коли ж Союз почав ляїцизуватися, з ініціятиви єп. Ортинського в 1912 р. засновано кат. «Провидіння». В 1914 р. існувало вже 10 асекураційно-допомогових т-в, 5 укр. напряму, 4 русофільські, 1 невтральне (конфесійно – 4 кат., 2 правос. 4 незалежні). Всі ці орг-ції мали перед першою світовою війною понад 72 000 чл. та бл. 650 000 дол. майна. Теперішній стан укр. допомогових орг-цій такий:

Укр. Нар. Союз (до 1914 Руський Нар. Союз) з осідком в Джерсі-Сіті нараховував у жовтні 1958 р. 72 500 чл., цінність майна 21 235 000 дол. Найстарішою укр. допомоговою орг-ціею, що нині об’єднує тільки українців з Закарпаття, є згадуване «Соєдиненіе», з осідком в Гомстеді. Довгий час ця орг-ція була найсильнішою, об’єднавши 160 000 чл., тепер дорівнює членством і майном Укр. Нар. Союзові. Укр. Роб. Союз, заснований 1910 з осідком у Скрентоні, нараховує (1958) 22 600 чл., цінність майна 6 787 000 дол. Провидіння» – Союз Українців Католиків в Америці, заснований 1912, осідок у Філядельфії, має 15 700 чл. і 3 429 000 дол. майна; Укр. Нар. Поміч, заснована 1915, осідок в Пітсбурзі, має 1687 000 дол. майна. Ін. допомоговими орг-ціями, що гуртують перев. українців Закарпаття та Лемківщини, е: «Собраніє Гр.-Кат. Церк. Братств» з осідком в Меккіз Порт, русофільські – «Общество Русских Братств», «Русское Православное Католическое Общество» та окрема орг-ція лемків «Лемко-Союз» з осідком в Йонкерс.

Допомогово-асекураційні т-ва відіграють важливу ролю у всьому гром., а навіть культ, житті амер. українців, їхні впливи і вага в суспільстві, поруч церк. інституцій, найсильніші. Всі вони видають власні пресові органи, будують нар. доми, клюби, мають вирішальний вплив на низку гром. справ. Деякі з них своїми фондами допомагають укр. визвольній справі. Напр., Укр. Нар. Союз видав по другій світовій війні понад 15 книжок про Україну англ. мовою.

Суспільно-політ. орг-ції. Братства і допомогові орг-ції були довгий час також єдиними осередками суспільно-політ. життя. Причиною постання нових допомогових т-в була, крім рел., ще й політ. орієнтація членів. Так, Укр. (раніше Руський) Нар. Союз був від поч. нац.-дем. напряму, Укр. Роб. Союз – роб.-дем., «Провидіння» – кат. (нині з гетьмансько-націоналістичними впливами), а Укр. Нар. Поміч – правос. (нац.-дем.).

Першою спробою створити укр. т-во типу політ. партій в ЗДА була заснована в 1900-их рр. радикальними колами – Укр. Роб. Партія, яка однак не проіснувала довго. По першій світовій війні постало кілька політ. орг-цій з орієнтацією на крайові або еміґраційні партії в Европі: соц. – «Оборона України», радикальна – Ліґа визволення України та існуючі ще досі – націоналістична (під впливом ОУН А. Мельника) – Орг-ція Держ. Відродження України і монархістсько-консервативна – Укр. Гетьманська Орг-ція Америки.

Нова еміграція, після другої світової війни, створила ряд політ, орг-цій, що здебільша відповідають окремим політ. групам в Европі: Орг-ція Оборонм Чотирьох Свобід України (під впливом Закордонних Частин ОУН), Об’єднання Українців Рев.-Дем. Переконань (відповідник УРДП І. Багряного), Об’єднання Укр. Соціялістів, Союз Укр. Нац. Демократів (задуманий як відповідник центрово-дем. укр. партій в Европі), Укр. Вільна Громада Америки (гуртує прихильників суспільної роб. демократії); крім того, в ЗДА діють орг-ції еміграційних партій – УНДС, УНДО, Союз Соборних Земель України і Сел. Партія. В кін. 1957 р. прихильники ОУН за кордоном створили в ЗДА свою окрему орг-цію «Однодумців ОУНз». Існує також Спілка Визволення України, яка має дві фракції. Об’єднання Прихильників Визвольної Боротьби України стоїть на позиціях УГВР, а Т-ва Сприяння УНРаді та Т-ва Прихильників УНР підтримують УНРаду. Регіональними орг-ціями з політ, цілями є ще Орг-ція Оборони Лемківщини та Карп. Союз (об’єднання закарп. українців). В просов. Лізі Амер. Українців зорганізована незначна група совєтофільських елементів.

Основною метою укр. політ. орг-цій в Америці є сприяння визвольній справі та вплив на відносини на батьківщині. Для цієї мети часто укр.-амер. політ. орг-ції об’єднувались, творячи заг.-політ. репрезентації. В 1914 р. постала Руська Нар. Рада (див. Амер. Руська Нар. Рада). Відбутий в Нью-Йорку в жовтні 1915 т. зв. Перший Укр. Сойм в ЗДА з представників різних орг-цій створив Заг. Укр. Комітет, який пізніше прийняв назву Укр. Федерація в Злучених Державах. В листопаді 1915 постала з ініціятиви Гр.-Кат. Церкви ін. репрезентація – Укр. Нар. Комітет, який провадив жваву політ. діяльність на користь укр. справи під час визвольних змагань. Для репрезентації інтересів Закарпаття існувала Амер. Руська Нар. Рада. В період між двома війнами репрезентативним центром амер. українців було Об’єднання Укр. Організацій в Америці, що постало в жовтні 1922. В 1930-их рр. існував Амер.-Укр. Комітет Визволення України, створений кат. колами. На Вашінгтонському Конґресі, скликаному в травні 1940 р. чотирма укр. допомоговими орг-ціями, створено Укр. Конгресовий Комітет Америки (УККА), який донині є репрезентативним суспільним центром амер. українців. В 1946 р. закарп. емігранти «рутенської» орієнтації створили Карпаторуський Конгрес, що був мало активний і незабаром перестав існувати.

Інші орг-ції (культ.-осв., жін., ветеранські, молоді, фахові). Спроби створити масову осв. орг-цію на зразок відомої на батьківщині «Просвіти» не дали тривких наслідків. В 1909 р. постала «Амер. Просвіта», але вона не проіснувала довго. Вся осв., а навіть культ.-мист. діяльність велася в гром., церк. і також допомогових установах. Число різних орг-цій в ЗДА надзвичайно велике, воно змінюється, бо й стан самих т-в, за винятком допомогово-асекураційних, церк. і деяких політ., мінливий; одні завмирають, ін. виникають. Вони роздріблені, без активних центрів; це зокрема відчувається в культ. житті.

Першою жін. орг-цією в ЗДА було «Сестрицтво св. Ольги», засноване 1897 в Джерсі-Сіті. Укр. жін. рух в ЗДА розвивався поволі. Тільки в 1925 р. постає заг.-укр. жін. орг-ція – Союз Українок Америки. Поруч нього, в 1930-их рр. постала жін. харитативна орг-ція Укр. Золотий Хрест. З ініціятиви Союзу скликано в 1948 р. в Філядельфії Світовий Конгрес Укр. Жіноцтва і створено Світову .федерацію Укр. Жін. Орг-цій (див. також Жіночий рух).

Кол. вояки укр. армій організовані в «Стрілецькій Громаді» (1925), а ветерани амер. армії об’єдналися 1948 в т-во Укр.-амер. ветеранів. В 1949 р. постала ветеранська орг-ція перев. нових емігрантів Об’єднання бувших Вояків Українців.

Укр. молодь ЗДА організована в кількох давніших орг-ціях, які постали між двома світовими війнами: Ліґа Укр. Молоді Півн. Америки (з 1933 р.), Ліґа Укр. Кат. Молоді (1933), Орг-ція Укр. Правос. Молоді. З 1948 р. розвинули широку діяльність Укр. Пласт в Америці та Спілка Укр. Молоді Америки (СУМА), гол. серед новоприбулої молоді. В 1950 р. постало – Об’єднання Дем. Укр. Молоді, а 1953 Союз Укр. Студентських Т-в Америки, що об’єднує укр. студентські клюби чи громади при різних високих школах. Із фахових орг-цій за останні роки створено: Т-во Укр. Інженерів, Т-во Укр. Лікарів, Об’єднання Укр. Ветеринарних Лікарів й ін.

Політ. позиції і діяльність. Серед емігрантів 19 в. політ. свідомість була зовсім низька, бо на рідних землях, звідки вони приїжджали, політ. життя було ще слабо розвинене. Нові умови життя і праці в ЗДА примушували укр. емігрантів суспільне організуватись і активізуватися. Суспільне життя укр. спільноти в Америці кін. 19 і поч. 20 в. характеризується такими етапами: боротьба за рел. і нац. відрубність, боротьба за укр. мову і правопис у пресі, за нац. ім’я та, щойно згодом, боротьба за нац.-держ. інтереси власного народу на рідних землях. На всіх цих відтинках українці мусіли відстоювати свої права проти росіян, поляків, угорців і навіть словаків. Церква, допомогові орг-ції, школа, читальні, преса ширили нац. свідомість. Важливим чинником, що впливав на формування культ. і політ. свідомости укр. поселенців, були події на Україні, зокрема від поч. першої світової війни. Українці в ЗДА, з погляду нац.-політ. орієнтації, були в той час поділені на кілька напрямків: 1) Укр. нац. течія, що виступила в 1890-их рр. під прапором газ. «Свобода» і об’єднання Руський (Укр.) Нар. Союз проти русофільства частини гал. і закарп. еміграції: цей напрям, підтриманий значною мірою Укр.-Кат., а пізніше і Укр. Правос. Церквами, переміг. 2) Русофільська течія, занесена москвофілами з укр. земель, сильно підтримувана в Америці рос. православієм. Ця група пізніше дуже ослабла, і тепер вона не відіграє ніякої ролі в укр. житті, натомість частина прихильників цієї течії відійшла від власного нац. пня і включилася до рос. амер. життя, піддаючись найскорше процесові асиміляції, поскільки втратила всякий контакт з рідним народом. 3) Рутенська течія з мадярофільською, чехофільською або русофільською політ. орієнтацією; її прихильники – більша частина закарп. еміграції та частина гал. лемків. Вона є витвором мадярофільського священства і характеризується низьким рівнем свідомости та майже цілковитою відсутністю ідейних зв’язків з тими процесами, що відбувалися за останні 40 рр. на укр. землях. Немало сприяли постанню і існуванню цього середовища угор., рос., словацька й поль. нац. групи в Америці і їх держ. уряди в Европі та відповідні їм культ.-політ. течії, що ще існували на укр.землях.

Події на Україні в 1914 р. активізували укр. суспільність в ЗДА. Перший укр. Сойм в Америці і політ, представництва – Федерація Українців в Злучених Державах та Укр. Нар. Комітет, а раніше Амер. Руська Нар. Рада, заініціювали і провадили політ. діяльність амер. українців на користь своєї батьківщини. В меморіялі з 30.10.1915 р. сойм заявив: «Остаточна ціль укр. руху є створення укр. незалежної держави, що обняла б землі, замешкані українцями». Постання власної держави в 1917–18 рр. викликало піднесений настрій серед українців Америки і підвищило їх активність. Відбувалися віча, провадилися грошові збірки на укр. цілі в Европі, влаштовано, за дозволом през. ЗДА, «Укр. день» (заг.-амер. збірку), вислано делеґацію на мирові переговори до Парижу. Укр. Нар. Комітет створив у 1919 р. спільно з литовцями, лотишами й естонцями в ЗДА Ліґу Чотирьох Народів з метою спільної оборони нац. інтересів. В Нью-Йорку існувало Укр. Інформаційне Бюро, яке ширило інформацію про Україну. Федерація Українців належала до. Сер.-Евр. Дем. Унії, гол. якої був Т. Масарик. Великі хвилі протесту серед українців в Америці викликала поль. окупація Зах. України; проведено збірку для укр. жертв поль. терору та для підтримки політ, заходів екзильного уряду ЗУНР. З цією метою була організована т. зв. Позичка нац. оборони і негайної допомоги, на яку зібрано за короткий час 140 000 дол. Амер. українці співпрацювали тісно з укр. дипломатичною місією у Вашінґтоні.

В 1918–19 рр. закарп. українці в Америці відограли важливу ролю в справі майбутньої долі їхньої вужчої батьківщини. 26.10.1918 підписано в Пітсбурзі чес.-закарп. угоду (з чес. боку Т. Масарик, а з карп.-укр. Г. Жаткович) про включення Закарпаття до Чехо-Словаччини з наданням йому широкої автономії на всій території 10 угор. комітатів, заселених українцями. 19.11.1918 Амер. Руська Нар. Рада в Скрентоні, після заг. плебісциту по всіх закарп. т-вах і парохіях висловилася за з’єднання Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Амер. еміграція дала Закарпаттю (офіц. Підкарп. Русі) першого губернатора в особі Г. Жатковича.

Після визвольних змагань (1917–21) і окупації укр. земель амер. укр. суспільність вживала заходів до оборони рідного краю за допомогою Об’єднання Укр. Орг-цій в Америці. До 1939 р. Об’єднання вислало до Зах. України на нац. цілі понад 365 000 дол., вело жваву вид. і інформативну діяльність. В 1939 р. організовано допомогу молодій державі Карп. Україні.

Укр. Конгресовий Комітет Америки, що постав на весні 1940 р., скликав Конгрес Амер. Українців до Вашінґтону на 24.5.1940, який при участі 805 делеґатів, що репрезентували понад 2000 орг-цій, прийняв меморіял до уряду ЗДА в справі держ. визволення України. В конфлікті світових держав українці висловились проти нім. нац.-соціялізму і большевизму – за перемогу альянтів та за визволення України. Така настанова не зовсім ішла по лінії актуальної амер. політики, яка тоді орієнтувалася на тісну дружбу, з СССР. Не обійшлося без інсинуацій проти окремих укр. діячів і установ з боку амер. і різних слов’янських просов. груп. УККА вислав делеґацію на організаційну Асамблею ОН до Сан-Франсіско, яка 26.6.1945 внесла меморіял в справі України. В порозумінні з УККА засновано в Філядельфії 24.6.1944 р. Злучений Укр. Амер. Допомоговий Комітет (ЗУАДК), який веде харитативно-допомогову і переселенчу акцію. Організована з ініціятиви УККА Пан.-Амер. Укр. Конференція (ПАУК) з 1947 р. провадить політ. інформацію в заг.-амер. масштабі.

Участь українців в амер. політ. житті не велика, якщо врахувати їх кількість. Причиною є їхня територіяльна і орг. розпорошеність, брак попереднього укр. вкладу в амер. життя та донині майже цілковита орієнтація на укр. проблеми на батьківщині. На поч. взагалі мало українців приймало амер. громадянство, але й ті, що з часом його приймали (безпосередньо перед першою світовою війною таке наставлення вже стало заг.), не могли мати поважніших успіхів, бо активної участи в партійному житті не брали, а при голосуванні часто піддавались агітації чи обіцянкам за дрібні функції в комунальному управлінні. Останнім часом українці починають активізуватись і у внутр. амер. житті, зокрема в ЗДА народжена і вихована інтелігенція. Однак досі немає українців в федеральних леґіслятивних палатах, як це є в Канаді, а лише зрідка є чл. стейтових леґіслятив, міських управ та суду чи посадники міст. Існує деяка кількість укр. клюбів респ. і дем. партій.

Культ. життя. Побіч орг-ції власного церк. життя, допомогових установ, незабаром притягла увагу перших укр. поселенців в ЗДА і осв. справа. З батьківщини вони не принесли належного розуміння культ, справ, бо належали до найбіднішої верстви і між ними був значний відсоток неписьменних. Щойно в Америці, з одного боку, завдяки активності невеликого гурту духовної і світської інтелігенції, а з другого – під впливом нац.-культ. відродження на рідних землях, вони почали творити власне культ. життя.

Шкільництво. Поскільки в ЗДА існувало обов’язкове навчання, українці посилали дітей до амер. шкіл. З часом, щоб дати дітям знання рідної мови й письма та навчити їх релігії, стали організовувати додаткові школи, як правило, при церквах. Таку першу укр. парохіяльну школу створено в 1893 р. в Шамокіні, а в 1894 р. їх було вже 6. Діти ходили до них у вільний від навчання в амер. школах час (також увечері і вранці в суботу). Стан цих шкіл був незадовільний. Більшість учителів не мали пед. освіти, а були тільки дяко-вчителями, які одночасно вели при церкві хор, аматорський театр тощо. Шкільні підручники вживалися довільно кожним учителем; свідоміші вчили з нових гал. підручників укр. мовою, русофіли – по-рос., а в закарп. парохіях йшло навчання ще закарп. говіркою, змішаною з ц.-слов. мовою (підручники, вид. угор. урядом). Шкільні приміщення не відповідали вимогам; щойно пізніше будувались окремі шкільні будинки.

З пожвавленням укр. гром. життя в ЗДА в 1900-их рр., а заразом і загрозою денаціоналізації дітей питання школи стало в центрі уваги укр. спільноти; постали Шкільний Фонд, Шкільна Комісія, Укр. Бурса в Нью-Йорку. Гол. діячем цього першого періоду в пед. ділянці був о. П. Тимкевич. Велику увагу на нар. освіту звернув єп. С. Ортинський. Філядельфське просвітнє віче в 1909 р., що дало почин т-ву «Просвіта», винесло ряд постанов у справі шкільництва; видано перші в ЗДА укр. підручники. Допомогові установи, як напр., Укр. Нар. Союз, сприяли поширенню шкільної освіти шляхом заснування в 1912 р. Шкільного Фонду та видання дитячої літератури. По першій світовій війні справою шкільництва займалося також Об’єднання Укр. Орг-цій в Америці, яке створило Шкільний Реферат, видало кілька підручників, намагалося скоординувати різні укр. школи, однак ґрунтовнішої реформи не провело. Створена в 1927 р. Управа Рідної Школи в Америці проіснувала короткий час, хоч на поч. визначалась позитивною працею, гол. в уніфікації підручників. В 1920-их рр. по стали перші цілоденні укр.-кат. школи. Справу укр. шкільництва знов активізовано після прибуття нової еміґрації, а серед неї ряду кваліфікованих педагогів. Постала низка нових шкіл і курсів українознавства, 1953 зорганізовано при УККА Шкільну Раду, яка керує навчанням в світських школах українознавства, розробляє програми і видає підручники.

Укр. школи діляться на цілоденні і на додаткові. Цілоденні – майже всі організовані при укр. кат. парохіях Філядельфської Митрополії (2 коледжі з 66 учнями, 4 гайскули з 600 учнями, 29 цілоденних нижчих, 22 дитячі садки). Навчання в них відбувається англ. мовою, укр. мова є лише як предмет (і то не завжди на відповідному рівні), перев. укр. мовою ведеться навчання релігії. В Пітсбурґському екзархаті є 1 гайскул і 22 нижчі цілоденні школи. В додаткових школах і на курсах вчаться вечорами або в суботу українознавчих предметів. Деякі з них організовані при укр.-кат. (39) і укр.-правос. парохіях, здебільша (52) світськими установами. Мережа і рівень цих шкіл піднеслися з прибуттям нової еміґрації. Все ж таки кількість дітей, що нині відвідують в ЗДА укр. або утримувані українцями англомовні школи (цілоденні і додаткові), не перевищує 25 000, себто становить ледве 15–20% дітей укр. батьків (цей відсоток значно вищий серед нової еміґрації). Справу укр. шкільництва не вдалося поставити як слід і донині.

Позашкільна освіта. В перші десятиліття еміґрації осередками культ.-осв. життя укр. громад були читальні (перша заснована 1887 в Шенандоа), які працювали за старими просвітянськими методами. Вони не задовольняли українців в амер. умовах і тому незабаром замінились на типові амер. клюби, які мають більш розваговий, ніж культ.-осв. характер. Амер. «Просвіта» (заснована 1909), що спочатку організувала курси для неписьменних, читальні, школи при парохіях, видавала популярні книжки, незабаром припинила свою діяльність. Гол. культ. осередками амер. українців надалі лишалися парохії й допомогові т-ва; при них поставали хори, які плекали, крім церк., також нар. пісню, театральні гуртки, оркестри, влаштовувано концерти, вистави тощо. Тільки по першій світовій війні вживалися культ. заходи та влаштовувалися імпрези на ширшій базі, що об’єднували всіх українців. Поважно пожвавила культ.-осв. працю свіжа хвиля еміґрації.

Укр. преса в ЗДА від поч. служила двом основним завданням: орієнтації укр. читача в практичних справах життя на амер. континенті та плеканню укр. патріотизму. Мало яка ін. нац. преса в ЗДА була і досі є настільки звернена обличчям до батьківщини, як укр.

Першу спробу видання укр. газ. зробив о. І. Волянський, який в 1886 р. випустив газ. «Америка» в Шенандоа (виходила 4 роки). Дві наступні спроби «Руське Слово» та «Новий Світ», також не протривали довше. З того. часу появилося понад 180 назв укр. часописів в ЗДА, що виходили в різний період. Рівень цієї преси популярний, пристосований до вимог місц. читача і назагал нижчий порівняно з укр. пресою на батьківщині. Мало тут діяло добрих журналістів, а роздрібнення вид. спроможностей довело до стану, що,.поза кількома поважними органами, всі ін. матеріяльно стоять слабо і є фінансовим тягарем різних установ – видавців.

В 1946 р. нараховувалося в ЗДА 29 різних назв укр. часописів, а в 1951 р. вже 72 (більшість з них – бюлетені, інформативні листки). Це зростання пояснюється активністю нової еміграції. Сьогоднішній стан преси ілюструє таблиця (1958): [...]

Мова преси, призначеної для україн ців, в основному укр. літ., в русофільській пресі – рос., а в пресі для закарп. українців – штучне «язичіє», змішане з говіркою. Виходить кілька органів англ. мовою, а частина укр.-мовної преси має англ. сторінки, присвячені для молодшої ґенерації.

Найстарішим існуючим органом є тижневик «Амер. Русскій ВЬстпикъ», видаваний з 1892 в Гомстеді (з 1952 п. н. «ВЬстникъ Гр.-Кат. Соединенія»). Найвпливовішим часописом є щоденник «Свобода», орган Укр. Нар. Союзу, заснований 1893 в Джерсі-Сіті, з англомовним тижневим додатком “Ukrianian Weekly” (напрям нац.-дем.). «Провидіння» видає кат. щоденник «Америка», заснований 1912 в Філядельфії. Тижневик «Народна Воля», орган Укр. Роб. Союзу, виходить у Скрентоні і редагується в роб.-дем. дусі; «Народне Слово», орган Укр. Нар. Помочі в Пітсбурзі – з правос. тенденцією; у Філадельфії виходить двомовний кат. тижневик «Шлях – The Way», в Чікаґо – інформативна газ. «Укр. Життя». До кін. 1958 р. виходив у Детройті тижневик рев.-дем. напряму «Укр. Прометей» (тепер «Прометей» у Нью-Йорку). В Меккіз Порті виходить «ПросвЬта» – місячник «Собранія» для закарп. українців. В русофільському дусі видаються газ. «Правда» (Філядельфія, тижневик «Общества Русских Братств») та «СвЬтъ» в Вілкс Бері (правос.-консервативний напрям). У Нью-Йорку виходили совєтофільські «Укр. Щоденні Вісті» (тепер тижневик «Укр. Вісті»).

Решта часописів – це журн. різного характеру і призначення – рел. (див. розділ Церк. життя), суспільно-політ. («Вісник», «Самостійна Україна», «Листи до приятелів», «Вільна Україна») жін. («Наше Життя»), літ. («Київ»), універсальний («Овид»), гумористичний («Лис Микита»), молодіжні, фахові тощо.

З англомовної преси, крім згадуваного додатку до «Свободи», видаються квар- тальник «Ukrainian Quarterly» та інформативний двотижневик «Ukrainian Bulletin», обидва – вид. УККА.

Крім редакцій та культ.-гром. і наук. т-в з вид. діяльністю, існують ще такі в-ва в ЗДА: «Книгоспілка» (заснована 1952), вид. і дослідне бюро «Пролог» (1953), «Булава» (1950), «Червона Калина» (1951), «Говерля» (1950), в-во М. Денисюка в Чікаґо й ін. З 1950-их рр. більшість (55–60%) укр. книжкової продукції на еміграції виходить в ЗДА.

Література. Перші поезії укр. авторів в ЗДА – це наслідування нар. творчости; їх тематика – важке еміґраційне життя, осамітнення, туга за батьківщиною. До перших укр.-амер. поетів належить о. Г. Грушка, ред. «Свободи», найталановитішим був С. Чернецький. Війна 1914–18 змінила тематику, поезія стала патріотичною, відгомоном великих подій визвольних змагань. В той час писали ще Д. Захарчук, о. С. Мусійчук, М. Костишин та ін. Першим почав писати оп. Г. Грушка, далі Ю. Чупка, о. С. Макар, о. Н. Дмитрів, З. Вичинський, М. Беля й ін. Тематика оп. – нові умови життя, конфлікти, боротьба з важкими відносинами; мист. вартість губилася серед проповідницького характеру творів. Ще слабше вийшли деякі спроби з повістю («При битій дорозі» о. М. Струтинського). Драматична творчість представлена деякими цікавими п’єсами (Струтинський, о. І. П. Луцик, о. С. Мусійчук), але й тут справжнього мист. твору немає.

Цілий ряд поетів і письм., що осели лися в ЗДА по другій світовій війні, не творять емігрантської літератури. Вони тематично і психологічно продовжують бути частиною заг.-укр. літ. процесу. Укр. письменники в ЗДА нині згуртовані в літ. об’єднанні «Слово» та виступають разом з ін. працівниками в літ.-мист. клюбах, з яких найактивніший в Нью-Йорку, далі в Філядельфії і Чікаґо.

Заснований 1952 р, В. Джусом Укр. Ін-т Америки має завданням допомагати укр. культ. життю й мистецтву.

Образотворче мистецтво. Першими укр. малярами в ЗДА були церк. малярі: Е. Василенко, Стеценко та о. Г. Верховський; твором останнього є святилище в укр.-кат. церкві св. Миколая в Чікаґо. Пізніше виступило ряд мистців, між ними і народжених в Америці, які присвятилися виключно малярству (М. Мирош, Ю. Полюга, І. Кучмак й ін.). Деякі з них перейшли до практичного малювання, чи то в фільмі (А. Паливода), чи в графіці (М. Бервенчак), в ілюстрації (О. Даркович, І. Росолович) або в композиції одягу (О. Габ, М. Нагірна). М. Мирош працював також як рисівник рухомих фільмових образків у Голівуді. Різьба має світової слави представника в особі О. Архипенка. Його праці виставлені в багатьох амер. музеях. Для укр. громади він виконав різьби в Укр. Культ. Парку в Клівленді й-в оселі «Союзівка».

По другій світовій війні прибуло до ЗДА із Зах. Европи понад півсотні укр. малярів і різьбарів. Вони сильно пожвавили укр. мист. життя. 1949 постала в .Нью-Йорку Спілка мист. праці, пізніше «Спілка укр. мистців Нью-Йорку й околиці»; з цих тимчасових груп оформилося Об’єднання мистців українців в Америці (засноване 1952, довголітній гол. С. Литвиненко, тепер С. Городинський), яке щорічно влаштовує збірні виставки; деякі мистці влаштовували індивідуальні виставки. При Об’єднанні існує група молодих мистців, вихованих вже в амер. школах. Крім Нью-Йорку, який став на поч. 1950-их рр. центром мист. життя, місц. мист. гуртки в Філядельфії (тут діє Мист. студія, якою керують П. Мегик і П. Андрусів), Чікаґо, Мінеаполіс й ін. влаштовують також виставки. Укр. мистці в ЗДА працюють здебільша в церк. малярстві (іконопис, декорація, різьба, вітражі) або влаштовуються в амер. установах як рисівники і проектанти текстильних узорів, архітектурні креслярі, ілюстратори телевізії, викладачі шкіл тощо.

Великі можливості розвитку мають на амер. ринку різні ділянки ужиткового нар. мистецтва в укр. стилі (вишивки, килими, писанки, дереворізьба, кераміка). Існують спеціяльні робітні і крамниці, виробів укр. нар. мистецтва.

Нар. мистецтво і досягнення укр. культури продемонстрував перед широкою публікою укр. павільйон на світовій виставці в Чікаґо 1933, організований амер. українцями.

Музика. Переселенці принесли пісню рідного краю до Нового Світу. Перші хори постали звич. при церквах і читальнях. Уже в 1890-их рр. відбувся ряд концертів, на яких виступали укр. хори, солісти-співаки, а згодом і оркестри. Укр. пісня спричинилася немалою мірою до поширення нац. свідомости серед широких кіл емігрантів. Засноване 1913 Р. Т-во дяко-вчителів мало одним з своїх завдань плекати укр. пісенну культуру. Підвищення культури і техніки хорового співу викликала діяльність Укр. Хору під управою О. Кошиця, який, перебуваючи в ЗДА і Канаді, витворив цілу школу хорових дириґентів. По першій світовій війні прибули до ЗДА композитори М. Гайворонський, Р. Придаткевич і П. Печеніга-Углицький та численні співаки-солісти, зусиллями яких значно піднесено вокальне мистецтво. З більш відомих укр. хорів, у ЗДА слід відзначити: хор «Укр. Бесіди», Укр. Молодечий Хор в Нью-Йорку і Джерсі-Сіті та Злучений Хор, складений із сімох хорів Нью-Йоркської округи. Помітними виступами Злученого Хору були концерти для вшанування М. Гайворонського (1933–34), концерт укр. церк. музики в Карнеґі Гол в Нью-Йорку (1936), виступ О. Кошиця на світовій виставці. Визначні хори існували в Скрентоні, Чікаґо, Детройті та Клівленді.

По другій світовій війні в ЗДА розвинули свою діяльність Капеля Бандуристів ім. Т. Шевченка під керівництвом Г. Китастого і В. Божика; до відомих хорів нині належать: чоловічий «Думка» в Нью-Йорку (диригент Л. Крушельницький), мішаний «Кобзар» у Філядельфії (дириґент А. Рудницький), «Трембіта» в Детройті (К. Цепенда) та ін. До популяризації укр. інструментальної музики в ЗДА спричинилося Т-во приятелів укр. музики. Струнною оркестрою в Нью-Йорку керував М. Гайворонський. Згадані композитори працювали і в ділянці інструментальної музики. Широку концертову діяльність розвинув як скрипаль-соліст Р. Придаткевич. 1956 засновано камерний ансамбль ім. Н. Нижанківського. Солісти-інструменталісти в ЗДА: піяністи – В. Максимович, Р. Савицький, В. Кіпа, Д. Каранович-Гординська, І. Соневицький; віольончелістка З. Полевська; скрипалі В. Цісик і Я. Мигасюк. Тепер працюють в ЗДА укр. композитори: Р. Придаткевич, М. Фоменко, В. Грудин, А. Рудницький, В. Витвицький та ін.

В Нью-Йорку у 1920-их рр. існувала укр. муз. консерваторія. Нині діє Укр. Муз. Ін-т з відділами по різних містах ЗДА. Укр. музика знайшла доступ і до радіо та телевізії. В ЗДА випродукувано багато грамофонних платівок з укр. репертуаром, не завжди на належному мист. рівні. Видавці муз. літератури в ЗДА – укр. жид Г. Смолянський та Укр. Муз. Накладня в Нью-Йорку.

Театр, фільм, танок. Укр. театр в ЗДА веде свої початки від аматорських гуртків 1890-их рр; Репертуар складався або з укр. побутово-етногр. театру, або із спроб місц. авторів на сучасні теми («Амер. шляхтич», «Скупар» С. Макара й ін.). В 1907–10 рр. т-во «Запор. Січ» в Нью-Йорку на чолі з А. Цукровським робило спроби створення укр. постійного театру, який проіснував недовго. В 1917 р. С. Комишевацький заснував постійну театральну трупу, яка грала в Нью-Йоркському Нар. Домі. Тут також виступала, а іноді об’їжджала й ін. укр. осередки трупа Д. Медового, що в ній здебільша були акторами жиди з України. В 1922 р. утворилася трупа В. Іваницького. 1923–28 існував у Нью-Йорку укр. проф. театр, яким керував І. Базяк, згодом В. Кедррвський, а далі М. Карлаш. Д. Чутрові належить в 1939-их рр. спроба створення оперової трупи при «Укр. Бесіді» в Нью-Йорку («Мазепа» П. Чайковського, «Тарас Бульба» М. Лисенка). Постійний укр. театр намагалися створити в Чікаґо і Детройті, але ці трупи незабаром перестали існувати, як і попередні, здебільша за браком фондів.

Від 1949 р. укр. театральне життя стає на проф. рівень, завдяки приїзду труп В. Блавацького до Філядельфії та Театру-Студії Й. Гірняка й О. Добровольської до Нью-Йорку. Перша проіснувала до смерти її керівника (1953), давши ряд цікавих вистав; тепер її чл. спорадично виступають під керівництвом Б. Паздрія і В. Шашаровського. Театр-Студія Й. Гірняка (нині Укр. театр Америки в Нью-Йорку) працює й досі, але не як постійна трупа.

Деякі з амер. українців досягли успіхів у фільмі. В Голівуді працював І. Годяк, а тепер працюють: режисер Е. Дмитрик, актори Н. Кошиць, Л. Стен, М. Мазурки (Мазуркевич), І. Палагнюк-Паленс, Л. Скот та ін. В 1930-их рр. в укр. фільмових студіях в ЗДА випродукувано кілька побутових фільмів («Наталка Полтавка», «Маруся», «Запорожець за Дунаєм»), мист. вартість яких невисока.

В справі популяризації укр. танка багато зробив В. Авраменко, хоч і не піднявся на проф. рівень. В цій ділянці також працювали А. Кість і М. Лаврик, а Д. Чутро робив спроби створити укр. балетну групу. На більшу увагу заслуговують професіональні виступи Р. Прийми. В Нью-Йорку працює нині балетна школа В. Переяславець.

Наука. Щойно по першій світовій війні прибули до ЗДА з Европи українці, які працюють науково в дослідних ін-тах або викладають в ун-тах: Ю. Кістяківський, визначний хемік і дослідник атомової енергії в Гарвардському Ун-ті, історик Ю. Вернадський (в Єльському Ун-ті), технолог С. Тимошенко і економіст В. Тимошенко (Стенфорд), зоолог О. Грановський і біолог М. Гайдук (Міннесота), історик В. Галич (Вісконсін) й ін. Однак до кін. 1940-их рр. в ЗДА не було укр. організованого наук. життя, за винятком індивідуальної ініціятиви археолога О. Сушка, який в 1930-их рр. очолював засновану ним Укр. Академію Наук в Чікаґо.

Після припливу останньої хвилі укр. емігрантів більшість науковців на еміґрації нині перебуває в ЗДА. Вони згуртовані в Науковому Т-ві ім. Шевченка (перший гол. М. Чубатий, теперішній гол. Р. Смаль-Стоцький) та в Укр. Вільній Академії Наук (гол. М. Ветухів), що постали в ЗДА в 1948–50 рр. Вони видають неперіодичні публікації: НТШ – «Записки» і англомовні “Proceedings”, а УВАН – наук. зб. і “The Annals” англ. мовою. В 1955 р. створено в Нью-Йорку Укр. Техн. Ін-т. Разом з цим кількість українців проф. амер. високих шкіл значно збільшилася; славіст Ю. Шевельов, історик І. Решетар, економіст Л. Добрянський, мовознавець Р. Смаль-Стоцький, фізик З. Храпливий, візантолог І. Шевченко та ін. Останнім часом включається до амер. наук. життя ряд молодих сил з-поміж українців, абсольвентів амер. ун-тів. В 1956–57 рр. працювало в амер. високих школах 8 лекторів укр. мови, натомість немає в ЗДА ні однієї катедри україністики. Деякі знання з українознавства на вищому рівні подаються лише в межах праці катедр славістики (тепер 9).

Музеї, архіви, бібліотеки. На поч. 1940-их рр. був організований перший укр. музей в ЗДА в кат. осередку в Стемфорді (при Колеґії св. Василія). Повоєнна еміґрація звернула більшу увагу на музейну справу, бажаючи зберегти вивезені і врятовані пам’ятки з України, як також: матеріяли і пам’ятки життя укр. емігрантів в ЗДА. 1954 утворено Укр. Нац. Музей і Бібліотеку в Онтаріо, Каліфорнія (дир. К. Лисюк); при музеї виходив неперіодичне журн. «На слідах», перейменований в 1957 р. на «Музейні вісті»; одночасно засновано Архів-Музей в Чікаґо (дир. Ю. Каменецький); обидва музеї об’єдналися 1958 в Укр. Нац. Музей з осідком в Чікаґо (гол. М. Сіменович). З 1952 існує в Клівленді Архів-Музей (дир. Л. Бачинський), при якому був розбудований пластовий відділ (з 1957 самостійний Пластовий Музей). Крім цього, УВАН має свій Архів-Музей, розбудовується архівний відділ бібліотеки при правос. духовному осередку в Бавнд Брук. Жін. орг-ції мають колекції нар. мистецтва, а т-ва кол. вояків організували невеликі військ. музейно-архівні колекції (Філядельфія, Укр. Ін-т Америки в Нью-Йорку, колекція К. Дацька та ін.).

Ряд рел. і суспільно-культ. інституцій мають свої бібліотеки: найбільші з них є при УВАН і НТШ. З амер. установ україніка добре представлена в бібліотеках: Конґресовій у Вашінґтоні, Публічній і Колюмбійського Ун-ту в Нью-Йорку, Гарвардського Ун-ту та Гувера в Стемфорді.

Радіомовлення укр. мовою в ЗДА як приватна ініціятива існує з 1930-их рр. Радіостанції в різних містах ЗДА винаймають по кілька годин тижнево окремим особам, що передають укр. культ, програму, інформації та реклями, з яких перев. утримуються. Тепер діє бл. 20 укр. радіомовлень у всіх скупченнях українців: Нью-Йорк, Філядельфія, Чікаґо, Детройт, Боффало, Клівленд, Скрентон, Пітсбурґ й ін.; найвідомішим є «Голос України» в Чікаґо. Іноді також бувають укр. телевізійні передачі. Крім цього, ЗДА передають щоденні авдиції укр. мовою, призначені в рамках «Голосу Америки» на Україну.

Спортове життя плекала до першої світової війни орг-ція «Гайдамаки», заснована 1907 р. в Нью-Йорку, слабше – розкидані по ЗДА т-ва «Січ», «Запор. Січ», «Подільська Січ» й ін., що мали радше допомоговий характер. 1915 р. постало, за прикладом рідних земель, перше руханково-стрілецьке т-во «І відділ Укр. Січ. Стрільців» (кошовий П. Задерацький), а за ним й ін. відділи, які на з’їзді 1916 р. у Нью-Йорку створили централю «Січ. Орг-ція Українців у ЗДА» (в 1920 бл. 60 відділів, 3000 чл.). Вона організувала кілька «здвигів» – січові свята (1917, 1918, 1923 рр.), видавала свій орган «Січові Вісті» (1916–25), підручники для вправ та ін., заснувала «Січовий Базар»; з 1925 р. централя прийняла назву «Гетьманська Січ» і перенеслася до Чікаґо, де існувала до 1940 р. Молодь закарп. українців створила місц. значення сокільські відділи при допомогових т-вах «Соєдиненіє» і «Собраніє». Велику спортову працю розгорнула Укр. Ліґа Молоді, яка відбула в 1935 і 1936 рр. свої олімпіяди за участю і кан. укр. молоді. 1938 р. створилася «Бейзболева Ліґа Укр. Нар. Союзу» (28 дружин).

З прибуттям найновішої еміґрації постав ряд клюбів, об’єднаних в Укр. Спортову Централю Америки і Канади (УСЦАК), яка діє через Союз Укр.-Амер. Спортових Т-в (СУАСТ; 1958 р. бл. 30 клюбів) і відбуває щорічні змагання за першість (футбол, відбиванка, ситківка, лещетарство); плекається також легка атлетика, плавання, шахи й ін. Крім того, укр. футбольні клюби змагаються за першість в амер. місц. ліґах, де здобувають чільні місця. Спортове життя широко розгортається в СУМА, Пласті, які щороку відбувають свої внутр. змагання за першість.

Багато українців відзначилося в заг.-амер. спорті; на Олімпійських ігрищах репрезентували ЗДА П. Файк, Ю. Каджек у плаванні, О. Галайко у боксі; у футбольній збірній ЗДА виступав З. Снилик. Поважних успіхів добилися М. Назарук в автомобілізмі, К. Кияк у мист. ковзанні, С. Хома, І. Савчук у ґолфі, а крім них Б. Наґурський, Т. Савчук, В. Левицький, С. Бельський та ін.

Госп. життя. Укр. емігранти в ЗДА – це у своїй масі робітники, що працюють в індустрії, торгівлі й транспорті. Тільки 8% з них живе в с.-г. р-нах і працює на фермах. Ділянка, в якій українці досягли поважних екон. успіхів, – це дрібна торгівля. Підприємства українців будувалися на індивідуально-власницькій основі й ініціятиві. Вже в 1936 р. в ЗДА нараховувалося 2723 укр. самостійних підприємств різного типу, в тому ч. 847 споживчих крамниць, 487 ресторанів, 307 готелів, 46 підприємств чищення вікон (ділянка праці зокрема поширена серед новоприбулих емігрантів), 11 фінансових інституцій і т. д. В тому ж році українці були власниками 14 фабрик, між ними 8 – шкіряних виробів, 3 – одягу, 1 – соди, 1 – автобусів (Бріджпорт), 1 – парашутів (Трентон).

Кооперація, яка мала свою традицію на батьківщині, тут приймається поволі. В 1887 р. засновано «Нар. Торгівлю», а пізніше «Руську Торгівлю», споживчі спілки з філіями, які однак не проіснували довго. В нові часи засновано тільки 3 споживчі кооперативи з невеликими оборотами, 2 вид. кооперативи – «Червона Калина» (Нью-Йорк) і «Укр. Життя» (Чікаґо) та кооперативу «Нар. мистецтво» у Філядельфії. Заснований на кооп. базі «Руський Нар. Дім в Америці» (Оліфант 1904) не міг довго втриматися. Тепер укр. повноправних банків не існує, зате добре діють 4 ощадно-позичкові спілки (Saving Loan Associations): «Парма» в Клівленді (заснована 1915 р., капітал нині перевищує 12 млн), «Трайдент» у Чікаго (1913 р. – бл. 10 млн), Укр. Щадничо-Позичкова Спілка у Філядельфії (1918 р. – понад 2 млн) і «Трайдент» у Ньюарку (1924 р. – понад 2 млн). Крім них, «Самопоміч», суспільпо-госп. установа нової повоєнної еміґрації, створена в 1950-их рр., має 8 кредитових кооператив, з капіталом понад 4 млн дол.

Починаючи від 1890-их рр., укр. підприємці намагалися створити свої проф. орг-ції. Тоді засновано перше т-во укр. купців у Нью-Йорку. Пізніший Союз Укр. Бізнесменів (1942) охопив не більше ста укр. підприємців і недовгий час був активний. Заходами нової еміґрації відновлено Союз Укр. Купців і Професіоналістів (СУКІП) у Філядельфії, Нью-Йорку і Детройті. Існує також: багато років Укр. Проф. Орг-ція, яка мас свої відділи в різних містах і відбуває щороку свої конвенції спільно з Ліґою Укр. Молоді Півн. Америки. Кооператори з нової еміґрації заснували Т-во Укр. Кооператорів; в 1957 р. організовано Т-во Укр. Кооперації (ТУК), як орг. централю всіх видів укр. кооперації.

Відношення еміґрації до ЗДА і України. В основному укр. етнічна група, що має 80-річне минуле в ЗДА, жила досить відокремленим життям, зокрема в рел. і культ. ділянках. Все ж вона жила і творила свої вартості в амер. оточенні, яке виявляло постійно зростаючий вплив на укр. життя. Амер. духовість, а в тому ч. й поняття амер. нації вважається вислідом змішання різних расових і культ. елементів, т. зв. процесу «перетоплення» (melting pot) з виразною домінантою англосакських первнів. Вклад українців в амер. життя мало помітний. Українці ще не дали Америці політ. діячів, а тільки небагато діячів науки, екон, життя, мистецтва, спорту. Все ж деякі українці перейшли межі власної спільноти, здобуваючи заг.-амер. значення. Про оригінальний внесок в амер. культуру можна говорити у зв’язку з поширенням укр. муз. культури, нар. мистецтва та відмінностей побуту, що стало широко відомим і навіть плекається й поза укр. спільнотою в ЗДА (вишивки, кулінарія, пісні, танці). Натомість важливішим є вклад усієї емігрантської маси в амер. економіку та біологічний організм амер. нації. Укр. поселенці віддали для розбудови госп. сили ЗДА свою працю, часто найчорнішу, дешеву і солідну, як рідко в кого іншого. Укр. елемент виявився корисним для Америки також з популяційного погляду.

Вклад укр. еміґрації в ЗДА в укр. життя на рідних землях далеко поважніший. Доля поневоленої України стала долею амер. українців, їхні політ. установи й репрезентації зробили немало для актуалізації укр. проблеми в англосакському світі, зокрема вони вибилися на своєрідне друге представництво України під кін. першої світової війни чи під час другої. На окрему увагу заслуговує матеріальна допомога іміґрантів на різні цілі на укр. землях: позичка, фонд негайної допомоги, допомога Рідній Школі, інвалідам. Нар. Лічниці, Нац. Музеєві, допомогова акція Карп. Україні. Видатною була допомога односельчанам на будову церков і нар. домів. Еміґрація в ЗДА зміцнювала екон. становище своїх рідних на батьківщині висилкою їм грошей і піднесенням добробуту заробітчан-поворотців. В період між двома світовими війнами вплив грошей від амер. українців тільки до Галичини оцінюється в 5 млн дол. щороку, така ж сума приходила на Закарпаття. Допомогу новій еміграції по 1945 р. організували дві установи: Злучений Укр.-Амер. Допомоговий Комітет (ЗУАДК) та Укр. Кат. Допомоговий Комітет.

Асиміляція і перспективи. З’ясовані факти і явища, з одного боку, майже повне включення укр. спільноти в ЗДА в амер. життя та, з другого – її велике прив’язання до батьківщини визначають темп, результати і можливі відміни того процесу, якому підлягає кожна етнічна група в ЗДА – асиміляції. Нині росте й працює в укр. житті третє покоління, яке називається «американцями укр. походження». Тоді коли перше покоління жило в більшості духом і стилем життя рідних земель, а Америкою цікавилося настільки, наскільки вона була джерелом матеріального існування, то друге і трете, себто теперішнє покоління більш прив’язане до своєї нової батьківщини Америки, а супроти України, «батьківщини батьків», зберігає тільки свої симпатії і готовість допомоги. Це покоління виховане в амер. культурі: воно перев. ще двомовне, але також вже і одномовне (англ.). Амер. стиль життя (way of life) має притягальну силу для українців, як і для всіх еміґрантів. Дальшим чинником включення в нове суспільство є натуралізація, якою охоплені майже всі емігранти. Навіть церква, з своєї природи найконсервативніша інституція, йде шляхом американізації (введення деяких обрядів, англ. мови для практичного користування тощо).

Укр. культ. вартості (мова, мистецтво, література, побут) піддаються переважаючому динамікою і масою впливу амер. цивілізації. Нормальний процес асиміляції чуженац. труп, за твердженням амер. соціологів, закінчується в третьому поколінні. Він може бути сповільнений посиленим життям власної нац. спільноти. В укр. випадку це явище можна ствердити, якщо мова про свідомий укр. нац. табір у ЗДА; закарп. еміграція та русофільський табір менш відпорні на асиміляцію саме через брак інтенсивного нац.-культ. життя й через брак допливу свіжих сил. Деякою перешкодою в процесі асиміляції українців є власна церква і обряд.

Пануючою концепцією серед амер. українців на сьогодні є «ідеал двох батьківщин» і подвійного патріотизму: служби і лояльності Америці та симпатії і допомоги поневоленій Україні. Нинішній стан укр. життя в ЗДА ще відзеркалює цей ідеал майже загально; чи так воно буде і в майбутньому, залежить від того, чи і наскільки цю концепцію сприймуть наступні покоління. Тут висуваються перед амер. українцями важливі проблеми плекання двомовної культури та належної адаптації нац. вартостей в амер. середовищі. Вплив нової еміґрації по другій світовій війні з погляду збереження укр. патріотизму і укр. характеру є позитивним. Визвольна боротьба на рідних землях сприяє також зростові симпатії до евр. батьківщини. Можна припускати, що існування укр. незалежної держави підсилило б ті фактори, що стримують, але не спиняють асиміляцію.

Література: Андрухович К. З життя русинів в Америці. Коломия 1904; Королів В. Українці в Америці. К. 1909; Бачинський Ю. Укр. еміграція, І. Л. 1914; Кириленко О. Українці в Америці. Відень 1916; Vilchur M. Russians in America. Нью-Йорк 1918; Ясінчук Л. За океаном. Л. 1930; Настасівський М. Укр. іміграція в Сполучених Державах. Нью-Йорк 1934; Пропам’ятна книга Укр. Нар. Союзу 1896–1936. Джерсі-Сіті 1936; Halich W. Ukrainians in the United States. Чікаґо 1937; Chyz V. J. The Ukrainian immigrants in the United States. Скрентон 1939; Ювілейний альманах 1894–1944. Джерсі-Сіті 1944; Стахів М. Минуле й майбутнє укр. іміграції в ЗДА. Скрентон 1950; Українці у вільному світі. Джерсі-Сіті 1954; Weresh W. Guide to Ukrainian-American Institutions, Professionals and Business. Нью-Йорк 1955; Czuba N. Ukrainian Catholic Parochial Schools. Чікаґо 1956.