Злочинність на Україні. За княжої доби злочин називали �обидою�. Серед злочинів проти приватного добра найбільш поширеним було порушення майна. Хліборобський і ловецький лад та невільництво як екон. фактори визначали форми та кваліфікацію цих злочинів. Так крадіжка (�тятьба�), найбільше поширений із майнових злочинів, була найважчим злочином, коли предметом її був, напр., невільник чи бобер; крадіжка звіра, зловленого в сіті, худоби з госп-ва, коней була важчим злочином, ніж крадіжка ін.-речей; коли ж господар крав річ закупа, ця тятьба була зовсім легким злочином. Вже в ті часи був відомий злочин привласнення, безправного користування чужим майном, пошкодження майна (підпал). Напад на життя і здоров�я належав теж до поширених злочинів. Станові різниці засадничо не впливали на кваліфікацію вчинку, якщо потерпілий був вільною людиною або піввільним закупом, але напад на невільника вважався нападом на майно. У княжу добу порушення чести і свободи вільної людини вважалося поважним злочином; це видно з різних форм образи та високих кар. Між злочинами проти громадського добра частими були злочини проти релігії, особливо після прийняття християнства: чарівництво (�зелейництво�), відьомство (�волхвування�), поганство, єресі. Родина і подружжя були під охороною права, як суспільні інститути: злочини між членами родини, особливо двоєженство і двомужжя, подружня зрада і т. п., вважалися злочинами проти громадського добра. Такими вважались і злочини проти моралі. Вже в княжу добу зустрічаємо такі форми злочинів проти держ. ладу, як змова з ворогом, порушення спокою і виміру справедливості та службові злочини, за які міг відповідати і сам князь. Але не було ще злочину держ. зради і образи маєстату.

Лит.-руська доба зберегла в більшості традицію укр. правового, світогляду, отже і поняття З. Але новий держ. лад, розвиток суспільно-екон. відносин, а особливо нова станова нерівність витворили також нові форми З. Злочини проти майна стали більш різнорідними: крім крадіжки (�злодійство�) й ін. старих форм, ця доба знає злочин перевідництва, порушення спокійного посідання землі або дому і обман. Появляється також злочин держ. зради, як і образи маєстату (В. князя і його роду).

Доба Гетьманщини, зберігаючи старі закони (Лит. Статут), не витворила назагал нових форм законодавства щодо З. Тільки Запоріжжя, із своїм особливим військ. ладом і особливими умовами життя, витворило ряд нових форм злочинів, або достосувало старі до своїх умов. Поруч з важкими злочинами порушення дисципліни, службовими провинами, вчиненими старшинами, знаходимо такі важкі злочини, як �безчоловіччя� (мужеложство і скотоложство); злодійство між козаками, перевідництво, а особливо вбивство козака козаком вважалися найважчими проявами злочинів.

Нова доба, хоч визначається поділом укр. земель і політ.-суспільним поневоленням, дозволила розвинутися модерній укр. суспільності з її моральними цінностями, з новим суспільним поглядом на добро і зло. Нові соц.-екон. відносини витворили й нові форми З., а модерне законодавство держав, до яких належали укр. землі (Росія й Австрія), і відносно нормальне діяння карного судочинства впродовж кількох ґенерацій вплинули на модерне розуміння З. серед укр. народу. Але збереглися і старі традиційні поняття злочинности: напр., в різних місцевостях, всупереч новим законам, укр. народ уважав �конокрадство�, яке було одним із найбільших злочинів ще княжої доби, за такий самий злочин і тепер, і ще в 19, а навіть на поч. 20 в. траплялися випадки самосуду над конокрадами.

Сов. окупація України після першої світової війни принесла радикальні зміни в політ., екон. і суспільних відносинах, що також викликали деякі нові форми З. серед нашого народу, зовсім для нього не типові, напр., хуліґанство серед безпритульної молоді, позбавленої родинної атмосфери, або навіть випадки канібалізму під час голоду в тридцятих роках. Так само нове законодавство надавало старим формам З. нового правного окреслення, напр., поширюючи обсяг протидерж. злочинів, або й не вважало злочинними вчинки, які народ за традицією вважає за злочинні (напр., блюзнірство). Тому цей період укр. іст. не дав довготривалої нормалізації правового стану, на тлі якого могли б розвинутися нові форми З., що їх можна б назвати �типовими� для укр. народу з погляду форми чи поширення.

Поширення З. на укр. землях, яке можна назвати приблизно типовим у формах, прийнятих в модерній кримінології, вдається ствердити тільки за час релятивно унормалізованого суспільного життя, хоч і під чужими режимами, до першої світової війни. В кін. 19 і в першій декаді 20 в. припадало на укр. етногр. землях на 100 000 меш. 42 особи, засуджених протягом одного року за вчинки, кваліфіковані як злочини. Порівнюючи з сусідами, це число майже рівне числу засуджених на етнічно рос. землях (49), але значно нижче, ніж ч. засуджених на поль. землях під Росією (115). Територіяльно Одеська суд. округа з її різнорідним населенням та портовими містами стоїть на першому місці (65). Київська округа � на другому (59), а Чернігівська (33) і Могилівська (32) на останньому. Порівняно з цим у Сх. Галичині ч. засуджених становить 90, отже в два рази вище. Ця різниця пояснюється насамперед значно більшою густотою населення в Галичині, далі значним аґрарним перенаселенням, більшою густотою міст і гострішим екон. суперництвом населення. Але порівняно з сусідами це ч. ще значно нижче, ніж, напр., в Зах. Галичині (140 засуджених); з 15 країв тодішньої Австро-Угорської монархії Сх. Галичина стояла на 14 місці в поширенні З.

Серед окремих злочинів злочини проти майна (гол. крадіжка, а далі грабіж, присвоєння, обман і т. д.) були найпоширеніші. На Центр. і Сх. Укр. Землях сер. ч. засуджених за ці злочини становило 17, а в Сх. Галичині 48. Важке пошкодження тіла стоїть на другому місці з сер. ч. 10 на Центр. і Сх. Укр. Землях і 22 в Сх. Галичині. Вбивство (душогубство і звич. вбивство) дає сер. ч. 2�2,3 по обидва боки р. Збруча, а злочини проти моралі мають першість на Центр. Укр. Землях (4) порівняно з 1,5 в Сх. Галичині.

Після першої світової війни, в нових соц. та екон. обставинах, зросло поширення злочинности як в ін. країнах, так і на укр. землях. В пол. 30-их рр. пересічне ч. засуджених за усі роди каригідних вчинків в Сх. Галичині становило до 170 на 100 000 населення (в усій Польщі 185). Чисельно перше місце посідали злочини проти майна, а між ними крадіжка, друге місце � злочини проти особи, між ними легке пошкодження тіла.

Сов. джерела не дають певних даних про поширення З. Але наявні дані для окремих родів злочинів (1935) стверджують, що в нових сов. умовах злочини проти режиму і урядові злочини, популярно називані також політ., висунулись на перше місце (31,6 та 30,2% усіх засуджених); майнові злочини опинилися на третьому місці (28,7%), далі пошкодження тіла (0,9), вбивства (0,5) і злочини проти моралі (0,2%).

Укр. нац. група за межами рідних земель визначається відносно дуже низьким поширенням злочинности. Напр., з-поміж укр. еміґрантів в ЗДА було засуджено в 1904 і 1908 рр. сер. 0,05% за різні каригідні вчинки, гол. висувалися пошкодження тіла і порушення гром. спокою під впливом алькоголю як найбільш чисельні і типові; це був найнижчий відсоток злочинности між усіма нац. групами еміґрантів. (Див. також Карне право).

Література: Итоги русской уголовной статистики за 20 лет. П. 1899; Министерство Юстиции. Сборник статистических сведений 1900 до 1907 гг.; Oesterreichische Statistik, 1904 i Neue Folge. Відень 1914; Герцензон А. Советская уголовная статистика. М. 1935; Падох Я. Нарис іст. укр. карного права. Мюнхен 1951; Остроумов С. Советская Судебная Статистика. М. 1954. [Ю. Старосольський]