Зоологія, система наук, які вивчають тваринний світ з різних поглядів: морфологія вивчає будову тварин (макроскопову – описова анатомія, мікроскопову – гістологія, будову клітин – цитологія); систематика описує і клясифікує тварин у певні природні систематичні категорії; палеонтологія – досліджує вимерлі тварини. Життєві функції органів тварин та життєві прояви організму вивчає фізіологія, розмноження та зародковий і післязародковий розвиток організму – ембріологія й розвиткова механіка, спадковість – генетика. Тварину як частину цілости природи розглядає екологія (взаємовідносини тварин з оточенням), зоогеографія (закономірності поширення тварин на земній кулі), філогенія й еволюція (історія, розвиток життя, походження й розвиток тварин). Великий зв’язок тварин з життям і діяльністю людини витворили окремі дисципліни ужиткової (прикладної) З. (лісову, с.-г., рибальську, мисливську, техн., медичну). Межові проблеми філософії й психології розглядають теоретична З. і психологія тварин. Окремі тваринні групи досліджують: протозоологія (найпростіші одноклітинні організми), гельмінтологія (черви), малакозоологія (м’якуни), ентомологія (комахи), іхтіологія (риби), орнітологія (птахи) і т. д.

Перші описи природи України античними географами, а в часи раннього середньовіччя візант. й араб. подорожниками (див. Географія) дають багато матеріялу про тварин України. Літописи княжої доби згадують численних диких тварин, що складали тодішню фавну (тур, зубр, лось, олень, сарна, вепр, ведмідь, рись, лис, бобер, горностай, видра, лебідь, журавель, тетерук, рябчик, перепілка й ін.), звичайно, об’єкти мисливства. Зоол. відомості тоді черпали з «Фізіолога», «Шестоднева», «Голкової Палеї» чи з Арістотеля й ін. Малюнки деяких тварин знаходимо на стінах Софійського собору, а раніше на викопаних вазах чи ін. посуді. Багато згадок про тваринний світ України зустрічаємо в ітинерарах чи мемуарах різних зах.-евр. подорожників з 13 по 18 в. (див. Географія). Цінними для 18 в. є праці Ґ. Жончинського, Г. Юнкера, Ф. Германа, Б. Гакета (про Карпати) й ін. з багатим природознавчим матеріялом для Зах. України. Під впливом «фізіократів» помітний (у 18 в.) у Київ. Могилянській Академії деякий розвиток природознавчих наук; вихованцями Могилянської Академії були природознавці: Антін Прокопович-Антонський (1762–1848), пасічник Петро Прокопович (1775–1850), М. Тереховський, проф. Петербурзького Ун-ту та ін.

В кін. 18 в. почалися систематичні дослідження природи України, які провадилися з доручення влади, насамперед експедиції Рос. Академії Наук. Праці цього періоду стояли під впливом К. Ліннея і мали здебільша фавністичний характер та намагалися подати перелік фавни досліджуваних земель. Праці акад. С. Ґмеліна, І. Ґюльденштедта та П. Палласа дають багато цінного матеріялу про тварин України, зокрема степ. Криму й Кавказу. Зах. частини вивчали в перш. пол. 19 в. проф. Крем’янецького ліцею А. Анджейовський і В. Бессер, пізніше проф. Київського Ун-ту, Ф. Бауер, К. Ейхвальд, А. Бегр, А. Демідов, Й. Блязіюс, Ґ. Бельке й ін.

Всебічний наук. підхід до різнорідних зоол. проблем – на зах. зразок – виробився із створенням ун-тів на Україні. Спершу помітний фавністичний підхід згодом поступився місцем ін. новішим напрямам, У Київському Ун-ті в дослідженні фавни України багато зробив К. Кесслер (1815–81) – праці про птахів Київщини, амфібій, рептилій, риб. З катедри Київ Ун-ту вийшли світового значення праці ембріолога і фізіолога О. Ковалевського (1840–1901), згодом проф. Одеського й Петербурзького ун-тів, ініціятора заснування морської гідробіол. станції у Севастополі 1871 (праці про розвиток ланцетника, акул, черви, яєць Стернаспіс й ін.), в Києві працювали в ділянці ембріології К. Румшевич (ембріологія розвитку ока) і М. Бобрецький (ембріологія безхребетних; видав перший повний університетський курс З.), в ділянці анатомії – В. Бец, гістології – Л. Артемовський (гістологія кістного мозку), фізіології – О. Вальтер (експериментальне вивчення симпатичних нервів, регулюючих кровообіг); над нижчими морськими тваринами працював А. Коротнів, що організував (1863) у Вільфранш (Франція) біол. станцію Київ. Ун-ту; над найпростішими – С. Кушакевич та ін. В Харківському Ун-ті І. Криницький досліджував павуків, птахів й ін. тварин України, О. Черкай – фавну Харківщини й півд.-сх. України; з його школи вийшли гістолог-ембріолог О. Масловський, славнозвісний І. Мечніков, що працював в Одесі, а пізніше в Парижі, диптеролог В. Ярошевський, гістолог В. Райнгардт, паразитолог П. Степанів та ін. В Харкові працювали також фізіологи В. Данилевський, М. Білецький, І. Калиниченко, О. Никольський (1858–1940), що вивчав риби, амфібії та рептилії України і Росії; П. Сушкін залишив низку праць з орнітології та зоогеографії, Н. Сомов про птахів Харківщини, Т. Тимофіїв про немертини Севастопільської затоки. Одеський Ун-т присвятив багато уваги дослідам Чорного м. й лиманів (див. Чорне м.), при чому гол. ролю відіграла його морська біол. станція; О. Нордман залишив цінні спостереження над фавною Чорного м., В. Шманкевич – з експериментальної 3.; розвиток риб, сальп досліджував ембріолог В. Заленський (відкрив фолікулярне пупкування); ссавців степ. зони і Криму та риб досліджував О. Браунер (1857–1941), орнітофавну – Б. Вальх, І. Подушкін, Г. Боровіков й ін.

Окрему ролю в розвиткові 3. на Україні відограли природознавчі т-ва, засновані в 1869–70 рр. при ун-тах, що в своїх працях присвячували багато місця вивченню фавни України; м. ін. Київ. Т-во спричинилося до заснування Дніпровської біол. станції (1909), Харківське Т-во заснувало гідробіол. станцію на Дінці (1912), а Одеське Т-во досліджувало фавну Чорного м. й лиманів.

На Зах. Укр. Землях зоол. досліди зосереджувалися б. Львівського Ун-ту, в другій пол. 19 в. також у Природничому Музеї графа В. Дідушицького у Львові та в Т-ві Природників ім. Коперніка; З кін. 19 в. укр. дослідники гуртувалися в Математично-Природописно-Лікарській Секції НТШ у Львові, згодом також в його фізіографічній Комісії й Природничому Музеї. Серед перших дослідників переважав фавністичний напрям; фавну хребетних Галичини й Буковини досліджував А. Завадський (1798–1868), риби – проф. Львівського Ун-ту Р. Кнер, але вже їхні продовжувачі звертали увагу на ін. ділянки 3. Ш. Сирський (1829–82) досліджував органи розмноження вугра («орган Сирського»), в 1900-их рр. Б. Дибовський дав морфологічні й анатомічні праці, Й. Нусбавм-Гілярович (1859–1917) досліджував гістологічну будову тварин; у 1920–10-их рр. Я. Гіршлер працював в цитології та ембріології (також К. Сембрат, Я. Полюшинський, М. Монне та ін.). Фавністичну роботу продовжували М. Новицький (1824–90), ентомолог і іхтіолог, організатор річкового госп-ва Галичини, а в 1920–40-их рр. ентомологи М. Ломницький, Г. Кінель, Р. Кунце, Я. Носкевич й ін. Першими укр. дослідниками були І. Верхратський, що багато зробив для укр. зоол. термінології, І. Яхно, І. Раковський; у 1920–30-их рр. їх число. значно збільшилося; анатоми В. Бриґідер і О. Тисовський, ентомолог – В. Лазорко, іхтіолог і цитолог Е. Жарський, В. Романишин та ін.

1920–30-і рр. Буйний розвиток 3., як і ін. природничих наук (див. Біологія, Ботаніка) починається із заснуванням Укр. Академії Наук (1918–19), яка стала осередком зоол. дослідів. Вони скупчуються в таких закладах, як Зоол. Секція II Відділу УАН (керівник М. Шарлемань), Біол. Ін-т (І. Шмальгавзен), катедра експериментальної 3., Дніпровська Біол. Станція (Д. Белгнґ) і насамперед Зоол. Музей (спочатку Зоол. Кабінет), заснований 1919 р. за ініціятивою. М. Кащенка. На базі цих закладів створено 1930 Ін-т Зоології і Біології, який 1938 прейменовано на Ін-т 3., під кін. 1940 р. виділено з нього Ін-т Ентомології. Зоол. робота розгорнулася також при катедрах 3. високих шкіл, в С.-Г. Наук. Комітеті України (1919–27), в Наук. при УАН Т-вах в ряді міст України, краєзнавчих т-вах, численних біол. станціях, музеях, зоол. садах і заповідниках. УАН видавала «Зоол. Журнал України» (1921–23), перейменований згодом на «Укр. Зоол. Журнал», «Збірник праць Біол. Ін-ту ім. Хв. Омельченка» (з 1926), «Збірник праць Зоол. Музею» (з 1926), «Збірник праць Дніпровської Біол. Станції» (з 1926) й ін.

В 1920-их рр. і пізніше працювали на Центр, і Сх. Укр. Землях в ділянці зоол. науки фізіологи: Н. Бордзиловська, М. Зелинська, К. Кжишковський, С. Радзимовська, В. Правдич-Немінський, О. Сковорода-Зачинаєв й ін.; цитологи Б. Алексенко, М. Білоусів, С. Веліш, С. Шахів; генетики: Т. Добжанський (до 1924 р. на Україні, з 1927 р. в ЗДА), М. Ветухів, Г. Карпеченко (засланий); в Саратові й Москві, а з 1931 у Києві працював визначний укр. патофізіолог, з 1931 р. през. АН УРСР О. Богомолець. З порівняльної анатомії хребетних, експериментальної ембріології, механіки розвитку, феногенетики працював І. Шмальгаузен, а побіч нього Д. Третяков, В. Балинський, М. Воскобойников й ін. Багато уваги присвячено дослідам наземної та водної фавни України. Так, найпростіших досліджували С. Кушакевич, С. Крашенінніков, зоопланктон – Г. Верещаґін, Ю. Марковський («Фавна безхребетних низинних рік України»), В. Ролл, Г. Мельників; губки околиць Києва й Богу М. Гримайлівська; двокрилих С. Парамонов; мух І. Білановський, полутвердокрильців В. Ґрос-Гайм, А. Кириченко; лускокрилих В. Совинський, Ю. Клеопов, В. Храневич, Л. Шелюжко; жуків – Д. Зайців, М. Таран, Г. Петрушевський, Є. Савченко; одонати-бабки – Г. Артоболевський; прямокрилих – С. Медведєв; мурашок – В. Караваєв; черви – О. Макарів, м’якунів – С. Паночіні, В. Ліндгельм. В іхтіології працювали Д. Белінґ, М. Овчинник, Ю. Сластененко, Ф. Великохатько, П. Балобай, Ф. Овсянников, К. Татарко, О. Ісаченко, І. Сироватський й ін. Амфібії й рептилії досліджували Ф. Сухов, Б. Волинський й ін.; птахів – М. Шарлемань (визначник птахів України), О. Кістяківський (птахи Києва), В. Герхнер, М. Бурчак-Абрамович, Л. Портенко (птахи Поділля), М. Щербина (Волинь), М. Гавриленко, В. Артоболевський (сх. частина України); ссавців – В. Храневич (Поділля), І. Тарнані, В. Аверін, О. Мигулін, І. Барабаш-Нікіфоров, Я. Зубко, Б. Більський, І. Підоплічка й ін.

Багато зроблено для упорядкування зоол. термінології. Ще в 1918 р. Укр. Наук. Т-во в Києві видало «Словник укр. ентомологічної номенклятури» (І. Щоголів). В 1920-их рр. ряд термінологічних словників видав Природознавчий Відділ Ін-ту Укр. Наук. Мови: анатомічна і зоол. термінологія міститься в словниках «Nomina Anatomica Ukrainica» (Ф. Цешківський, О. Черняхівський, 1925), «Словник природничої термінології» X. Полонського (1928), «Словник біол. термінології» С. Паночіні (1931) і насамреред «Словник зоол. номенклятури» (1927–28, п’ять випусків), що його опрацювали С. Паночіні, К. Татарко, М. Шарлемань, І. Щоголів.

Найновіші рр. Всебічний розвиток 3. на Україні припинив на деякий час терор 1930-их рр. Проведено реорганізацію ВУАН і зоол. установ, які підпорядковано Всесоюзній Академії Наук чи окремим мін-вам у Москві та пов’язано тісніше з високими школами; Біол. Ін-т ім. Хв. Омельченка з’єднано з Зоол. музеєм і створено Н.-Д. Зоолого-Біол. Ін-т (з 1938 знову Ін-т 3.), якому підлягали філії в Одесі, Харкові (пізніше перетворені на ін-ти). Багато видатних зоологів заслано; ліквідовано низку зоол. журн., обмежено видання, заведено русифікацію наук. термінології. Наук. праця була поставлена під контроль влади і спрямована на практичні потреби с.-г. виробництва, пром-сти, медицини, ветеринарії тощо. Звернено більше уваги на опрацювання проблем еволюції, фактору онтогенези (їх розробляє катедра експериментальної біології та дарвінізму Київ. Ун-ту) чи різних спекулятивних проблем. Попри деяке полегшення в 1940–50-их рр. і пожвавлення вид. діяльности (все ж таки дотепер немає зоол. журн.), попередній курс тримається далі.

Багато уваги приділяється прикладній 3.; низка ентомологів досліджує шкідників різних с.-г. і ліс. культур; матеріяли з цієї ділянки, зібрані на Україні, опублікували А. Знаменський, Г. Бей-Бієнко, В. Щоголів («Насекомые, вредящие полевым культурам», 1934); досліди над шкідниками бобових культур підсумував О. Петруха («Шкідники бобових рослин та заходи боротьби з ними», 1949); зоол. праці про шкідників цукрового буряка (М. Улашкевича, О. Житкевича, Б. Бельського й ін.) зібрав опісля Є. Зверозомб-Зубовський в монографії «Вредители сахарной свеклы» (1956). Шкідників ліс. госп-ва досліджують Ін-т Ліс. Госп-ва (Харків) з ліс. дослідними станціями в Дарниці, Чугуєві, Тростянці й ін., Ін-т 3. та Ін-т Ентомології і Фітопатології АН (Д. Руднев й ін.). Біологію шкідників плодових і ягідних культур вивчає організований в 1930 р. Укр. Н.-Д. Ін-т Плодівництва (Київ, Китаєве).

Проблеми паразитології вивчають паразитологічні відділи при Ін-ті 3. АН, Одеський Біол. Ін-т, катедри паразитології при Харківському й Київському ветеринарних ін-тах й ін. (праці О. Станкова, Н. Щупака, М. Пиврнського та ін.). Ці ін-ти чи катедри ун-тів присвячують свою увагу боротьбі з малярійним комаром, вивченню кровососних комарів (О. Прендель в Одесі, Р. Рейнгард у Дніпропетровському й ін.), москітів, паразитофавни диких хребетних тварин, риб (О. Маркевич) й ін.

В ділянці морфології та порівняльної анатомії працюють м. ін. – М. Воскобойніков, В. Касьяненко, Б. Домбровський, К. Татарко, П. Балабай і ін.; в ділянці гістології – О. Леонтович, Д. Третьякова, Є. Маловічко, В. Рубашкін і ін. Регенерацію у тварин досліджують Е. Уманський, М. Савчук, Г. Машталер, Н. Шевченко й ін. В систематико-фавністичних дослідженнях усіх типів тварин звертається увага на їхню біологію чи екологію, при чому останній присвячено багато уваги з огляду на її зв’язок з актуальними с.-г. проблемами (розмноження шкідників, підвищення продуктивности тваринництва, акліматизація тварин тощо). Екологічні проблеми опрацьовують гол. Ін-т 3. і Ін-т Екології АН, Ін-т Біології Харківського Ун-ту й ін. В ділянці зоогеографії працюють М. Шарлемань («Зоогеографія УСРР», 1936), О. Мігулін, В. Жадін, О. Кістяківський та ін.; гідробіологічні дослідження ведуть Ін-т Гідробіології АН УРСР, Укр. Н.-Д. Ін-т Озерно-річкового та Ставкового Рибного Госп-ва (Київ), Ін-т Гідробіології Дніпропетровського Ун-ту, Озівсько-Чорноморський Н.-Д. Ін-т Морського Рибного Госп-ва і Океанографії в Керчі, Одеська і Севастопільська біологічні станції й ін. На базі донині зібраних фавністичних матеріялів Ін-т 3. АН приступив до вид. праці «Фавна України» (ред. колеґія: І. Білановський, В. Касьяненко, О. Маркевич, І. Підоплічко), розрахованої на 40 тт. (задум такого вид. сягає 20-их рр.).

Після окупації Зах. Укр. Земель розгорнуто фавністичні дослідження в Чернівецькому, Ужгородському та Львівському ун-тах, а також на зоол. катедрах пед. ін-тів та в деяких н.-д. установах. Праці в цій ділянці охоплюють іхтіофавну (О. Маркевич), орнітофавну – І. Андреєв, О. Кістяківський, М. Кучеренко, І. Страутман («Птицы советских Карпат», 1954), ссавців – В. Абеленцев, І. Сокура, К. Татаринов («Звірі зах. обл. України», 1956) й ін.

Укр. зоологи, що опинилися в 1920-их рр. на еміграції, вели наук. роботу по різних чужинецьких чи укр. (насамперед, Укр. Госп. Академія в Подєбрадах, згодом Укр. Техн.- Госп. Ін-т) установах; після 1945 р. їхнє ч. значно збільшилося. З них слід згадати: генетиків Т. Добжанського і М. Ветухова; іхтіологів Ф. Великохатька, Е. Жарського, Ю. Русова, О. Сластененка; ентомологів О. Ґрановського, С. Парамонова, Д. Зайцева, В. Лазорка; протистолога С. Крашеніннікова й ін.

Література: Каталог видань ВУАН. К. 1928; Велінґ Д., Татарко І. Бібліографія праць по рибам. К. 1932; Шарлемань М. Зоогеографія УРСР. К. 1936; Волчанецкий Н. и другие. Очерк по истории биологии в Харьковском университете. X. 1955; Маркевич О. Зоол. дослідження на Україні за роки радянської влади. Розвиток науки в УРСР за 40 років. К. 1957; Полонська-Василенко Н. Укр. Академія Наук, т. І–II. Мюнхен 1955–58; Жарський Е. Розвиток досліджень фавни хребетних Зах. України. Нью-Йорк 1958. [Е. Жарський]