Зоотехніка, зоотехнія, наука про тваринництво, вивчає розведення, догляд, утримування с.-г. тварин, поліпшення наявних порід і створення нових з метою підвищення їх продуктивности; поділяється на заг. 3. і спеціяльну, яка вивчає поодинокі види с.-г тварин (велику рогату худобу, конярство, свинарство, вівчарство, козівництво й ін.).

Зоотехн. заходи існують від часу плекання людиною домашніх тварин. На Україні вже за княжих часів була високо розвинена техніка конярства, бо коні відогравали важливу ролю в захисті країни; за козаччини славними були стайні Кочубея. В першій пол. 18 в. для розвитку вівчарства, зокрема тонкорунного, спроваджено було з-за кордону досвідчених вівцеводів, організовано перші племінні вівчарні і розроблено зоотехн. норми для утримування овець. Сучасна 3. зформувалася в 60�70 рр. 19 в., при чому в дискусії над проблемою поліпшення тваринництва виявилося два погляди: один � схрещувати місц. породи з вже відомими зах.-евр., другий � застосовувати методу поліпшення умов утримування й експлуатації місц. рас. До 1917 р. наук. праця скупчувалася при високих школах � Харківському Ветеринарному Ін-ті (М. Іванов), Київському (М. Червинський) і Львівському (в Дублянах) Політехн. Ін-тах; з конярства � в Дубрівському кінному зав. (на Полтавщині).; в заповіднику Асканія-Нова.

До революції 1917 р. 3. на Україні не мала певних орг. форм і була справою місц. самоврядування (земства) або приватних аматорів; на Зах. Україні багато уваги 3. присвячував �Сіль. Господар�. Щойно за укр. державности був створений відповідний Департамент Тваринництва при Мін-ві Сіль. Госп-ва. З 1919 р. створено спеціяльний відділ тваринництва при Сіль.-Госп. Наук. Комітеті України, якому підлягали всі наук. і практичні зоотехн. станції.

Після занепаду 3. в перші роки колективізації вона піднеслася в другій пол. 1930-их рр., а ще більше після другої світової війни. Всі заходи щодо 3. мають на меті підвищувати в швидкому темпі тваринництво і збільшити м�ясну та молочну продукцію у зв�язку з наставленням усього сіль.-госп-ва УССР на тваринницький напрям.

Нині наук. працю з питань 3. об�єднує відділ тваринництва Укр. Академії С.-Г. Наук, а орг. і осв. ділянкою керує Гол. Управління Тваринництва при Мін-ві Сіль. Госп-ва УССР, яке має свої відділи по обл. і р-нах. Гол. Управління Тваринництва керує всією племінною роботою, організовує виставки тварин і веде племінні книги для кожної раси тварин. Виробничими одиницями 3. є держ. племінні розплідники, держ. племінні госп-ва, племінні ферми, держ. кінські зав., що в них працюють зоотехніки-фахівці. Зоотехн. робота координується спеціяльним законодавством, пов�язаним з ветеринарними законами.

Наук. досліди з обсягу 3. веде 6 укр. н.-д. ін-тів (Укр. Н.-Д. Ін-т Тваринництва степових р-нів, Н.-Д. Ін-т Лісостепу і Полісся УРСР й Ін.) та численні менші заклади; в Асканії-Новій діє Всесоюзний Н.-Д. Ін-т гібридизації й акліматизації тварин ім. акад. М. Іванова. Ці наук. установи розробили плян племінного поліпшення тваринництва, удосконалення раніше виведених порід і виведення нових, пристосованих до різних природних р-нів України. М. ін. поліпшено якість асканійських тонкорунних овець, виведених М. Івановим, виведено породу гірських мериносів (М. Іванов), чорнорябих свиней м�ясожирних (Л. Гребінь) і жирних миргородських; застосовуються засоби поліпшення місц. великої рогатої худоби � червоної степової й сірої укр. (О. Мокеєв, П. Пшеничний, О. Яценко); методою схрещення виведено м�ясожирну зебовидну і лебединську породу. Розроблено методу штучного запліднення с.-г. тварин (І. Смірнов, Т. Козенко, О. Коротков й ін.) з широким її застосуванням у практиці (Україна посідає одне з перших місць у світі). З ін. ділянок укр. 3. треба згадати розробку питань міжвидової гібридизації й акліматизації тварин (М. Іванов й ін.), їхньої фізіології та біохемії (С. Ґжицький, В. Нікітин, Т. Горб, І. Лисенко та ін.), раціональної годівлі й утримування, заготівлі й зберігання кормів (П. Каленич, �Корми УРСР�). Підсумки праць про тваринництво подав І. Романенко (�Розвиток продуктивного тваринництва в УРСР�).

Зоотехнічна освіта ведеться Харківським Зоотехн. Ін-том (в Дергачах) і зоотехн. фак. при Дніпропетровському, Херсонському і Білоцерківському с.-г. ін-тах та при Львівському Ветеринарному Ін-ті. Сер. і нижча освіта � спеціальними зоотехн. відділами при с.-г. технікумах і масовими короткотерміновими курсами; велике значення мають також заочні курси і масова фахова література (напр., �Довідник зоотехніка�, 1959). Див. також Тваринництво, Ветеринарія; там же й література. [І. Розгін]