Зовнішня торгівля, заг. визначення для міжнар. обміну товарами і послугами; вона охоплює експорт, або вивіз, своїх товарів і послуг за кордон, імпорт, чи довіз, закордонних товарів і послуг та транзит або транспорт закордонних товарів через територію даної країни.

Княжа доба. Про 3. т. України за княжих часів, зокрема з народами середземноморської культури, збереглося чимало слідів у формі археологічних знахідок; багато віків посередниками в З. т. України були грец. колонії навколо Чорного м. Обміном з населенням України цікавилися араби, як про це зустрічаємо згадки в їх джерелах з 7–8 вв. Міжнар. торгівля була важливим фактором розвитку і основою сили Київ. Держави, що на її території схрещувалися шляхи, які сполучали Азію з Сер. Европою і Чорне м. з Балтицьким.

З. т. була підставою княжих фінансів, тому князі й Дбали про забезпечення торг. шляхів; в інтересах 3. т. вони вели війни й договорювалися з сусідами, як про це свідчать договори з греками з 907, 911, 944 і пізніші воєнні походи та договори князів – Святослава Завойовника й Ярослава Мудрого. Купці з бояр і міщан, які вели 3. т., – це вища суспільна верства з великим політ. впливом. Чужоземних купців («гостей») пильно охороняло руське право. Вони мали свої окремі ринки, про які збереглися сліди в назвах деяких частин і вулиць. міст Києва, Галича, Львова й ін. Княже право реґулювало торг. кредит, відсотки, справи, зв’язані з спадщиною, тощо. Напр., коли збанкрутував чи вмер якийсь купець, а в його операціях були гроші чужоземних і місц. купців чи навіть самого князя (бо князі часто брали участь в торгівлі і самі вели торг. операції), право вимагало насамперед задоволення інтересів князя, далі чужоземних купців-кредиторів і пізніше місц. купців.

З Києва на всі сторони виходили, крім Дніпрового водного шляху, і караванні шляхи, зокрема Солоний – на зах. і Залозний – на півд. схід. Морська торгівля 10–11 вв. зосереджувалася в пристані Олеш’ї при гирлі Дніпра (б. нинішнього Херсону). Звідси плили руські кораблі з хутрами, воском, рідше збіжжям й ін. с.-г. продуктами до гирла Дунаю, попри Білгород, Кілію, Варну до Константинополя чи в протилежний бік через Херсонес (Корсунь) і Сурож, через Тану і Тмуторокань Озівським м., а далі до Ітиля в Хозарії, гол. центру сх. торгівлі над Хоросанським (Каспійським) м., а звідти іноді й далі до Месопотамії, Персії й Єгипту. Руські купці привозили до своїх складів в Олеш’ї і подніпровських городах орієнтальні товари: шовки – паволоки, килими, тонкі сукна й полотна, металеві вироби, ювелірні прикраси, зброю, вино, коріння тощо. Київ посередничав в доставі орієнтальних товарів на зах. та північ до Новгорода Великого та до складів руських купців на о. Ґотлянд (Балтицьке м.).

В 11–12 вв. напади кочовиків, особливо половців, ослабили півд.-сх. торгівлю, врешті в 13 в. татари надовго припинили її. Тоді посередництво в орієнтальній торгівлі перейняли італ. колонії над Чорним м. і в Криму. Після занепаду Києва Гал.-Волинська Держава намагалася втримувати контакт з Чорним м. Дністровим шляхом та шукала нових шляхів через Львів і Холм, на Литву й Польщу, до Балтицького м.

Лит.-поль. доба. На поч. 15 в., коли була усунена тат. загроза й на місці пізнішої Одеси, в т. зв. Хаджибейській затоці, постала нова пристань, були намагання відновити чорноморську торгівлю. Але коли на Чорному м. запанували турки і їхні васали татари засіли в Криму, торгівля України з чорноморським побережжям занепала.

В 16–17 вв. гол. напрям 3. т. України скерувався до Ґданську або через Краків і Вроцлав на захід. Магнати й шляхта, поширюючи фільваркове госп-во, вивозили на зах.-евр. ринки пшеницю, частіше перероблені с.-г. і ліс. продукти: горілку, мед, віск, лій, прядиво, поташ, смолу.

В добу коз. держави гетьман ська влада надає більше свободи містам в їх зовн.-торг. стосунках, зростає торгівля Стародуба, Ніжена, Полтави та ін. міст. В 3. т. брали активну участь старшина й манастирі. Орг-ція фінансів коз. держави спиралася значною мірою на прибутки з «індукти і евекти» (митні побори з довозу й вивозу). В договорах України з Туреччиною й Кримом помітні намагання гетьманів відновити чорноморську торгівлю. Також цікаві спроби меркантильної політики за гетьманування Хмельницького, Дорошенка і особливо Мазепи, як напр., скасування внутр. митниць і запровадження єдиної зовн. лінії митниць, держ. заохочування і допомога в орг-ції пром. закладів в старшинських і манастирських маєтках. Жваві були торг. взаємини Гетьманщини з Кеніґсберґом, Ґданськом, Вроцлавом і Ляйпцігом, з дунайсько-балканськими країнами, згодом з Московщиною й кавказько-каспійськими країнами. Вивозили з України продукти сіль. госп-ва, тютюн, горілку, прядиво, вовну, салітру, поташ, скляні вироби тощо. Довозилися різні пром. вироби, зокрема текстильні й металеві, вина, коріння тощо Запоріжжя також ширило торг. зносини з Кримом, Туреччиною, балканськими країнами.

Після поразки Карла XII й Мазепи під Полтавою 1709 р. цар Петро І і його наслідники щораз посилюють тиск моск. колоніяльної політики на Україні. Вони примушували укр. купців міняти звичні їм напрями торг. зносин із Заходом, скеровуючи торг. рух з України в бік Петербургу, Риги, Москви й Архангельську, запроваджували систему держ. монополії на т. зв. «заповідні товари», обмежували, а іноді й цілком забороняли експортний та імпортний торг з Зах. Европою, намагаючися перетворити Україну на постачальника потрібної для моск. пром-сти сировини й споживача моск. пром. виробів. На Україну напливають моск. купці, які часто були «відкупниками» митних поборів. 3. т. укр. купців, крім ін. перешкод на форпостах-митницях, утруднював заведений царським урядом пашпортний примус і заборона вивозу грошей, за винятком мідяних. [І. Витанович]

3. т. перед 1917р. Інкорпорація укр. земель Рос. Імперією дуже обмежила торг. зв’язки із Зах. Европою, і натомість привела до поширення екон. стосунків з Московщиною, чому великою мірою сприяла екон. політика рос. уряду, яскравим виявом якої був митний тариф 1822 р. Проте, в наслідок колонізації чорноморсько-озівського побережжя, побудови портів (Одеса, Херсон, Миколаїв) і залізниць, продукти укр. нар. госп-ва знову здобули вихід до Зах. Европи.

Перед першою світовою війною гол. масу укр. вивозу (з 9 кол. губ. Рос. Імперії) складали продукти сіль. госп-ва і с.-г. пром-сти (85%, в тому ч. збіжжя – 32,5%, цукор – 28%, борошно – 14%). За кордон Рос. Імперії в основному йшло збіжжя (до 70%), решта припадала на ін. с.-г. продукти, натомість до ін. частин Росії йшли перев. продукти с.-г. пром-сти, гол. цукор (до 50%) і борошно (18%) та метали і вироби з металів (20%). Довіз до України складався здебільша з готових пром. виробів, при чому на першому місці стояли текстильні вироби (40%), далі нафта і нафтові продукти (7,2%), дерево, риба. Текстильні вироби йшли майже виключно з центр. Росії, і в її довозі на Україну вони становили 52%, натомість в закордонному довозі перше місце посідали машини й металеві вироби (28%) і колоніяльні товари (26%). Розміри 3. т. України видно з таблиці (пересічно за 1909–11 рр.) в млн карб.: [...]

Ця таблиця показує, що 1) Україна приблизно на 3/4 довозила товари з ін. частин Росії, натомість вивіз розподілявся приблизно нарівно між закордоном і Росією; 2) Україна мала активний торг. балянс, при чому активне сальдо складалося перев. за рахунок товарообміну з закордоном. Це активне сальдо, гол. з вивозу укр. хліба, йшло на покриття пасивних позицій заг.-рос. розрахункового балянсу.

Назагал бракує даних щодо зовн. товарообороту укр. земель під Австро-Угорщиною. Деякі дослідники (К. Коберський) припускають, що торарооборот Галичини був в основному вирівняний. За межі Галичини йшли такі товари: нафта, дерево, рогата худоба, масло, яйця. Натомість Галичина довозила пром. вироби, а також збіжжя. Докладніше див. ЕУ І., стор. 1104–07.

Часи укр. державности 1917–20. Війна 1914–17 рр. обірвала торг. зв’язки України з закордоном, зате збільшився вивіз укр. продуктів до ін. частин Рос. Імперії. Донецьке кам’яне вугілля, яке до цього часу споживалося майже виключно в межах України, почали вивозити до центр. Росії і Петрограду, що до цього часу користувався англ. вугіллям. Революція і укр.-рос. війна 1918–20 рр не могли сприяти розвиткові 3. т. Лише за гетьманату Україна провадила більш-менш регулярну 3. т. з Доном, Кримом, Кубанню, Грузією. З Всевеликим Військом. Донським був підписаний спеціяльний договір про спільне упорядкування справ, що стосуються Донецького басейну. В жовтні 1918 р. була підписана екон.-торг. конвенція з Румунією, а 5.12.1918 вже за Директорії, торг. договір з Грузією. Були спроби нав’язати торг. стосунки з Сов. Росією, але фактично товарообмін з нею налагодився в незначному розмірі. Дещо жвавішими були торг. стосунки з Німеччиною й Австро-Угорщиною. На підставі Берестейського договору було підписано ряд конвенцій, які встановлювали континґенти належних до обміну товарів, як і співвідношення між карбованцем та маркою і короною. Залишено в силі заг. рос. митний тариф з 1903 р. та рос.-нім. договір про торгівлю і мореплавство з 1894 і 1904 рр. й аналогічний договір з Австро-Угорщиною з 1906 р. (з деякими змінами). Дійсність, однак, далеко не виправдала сподівань, що покладали на ці угоди обидві сторони. Україна не змогла постачити 60 млн пудів с.-г. продуктів, визначених угодою; ще менше дали взамін обидві центр, держави.

Для справ 3. т. за Ценр. Ради було створено Держ. комісію для товарообміну, яка за гетьманату була перетворена на Комітет для 3. т. при Мін-ві Торгу і Пром-сти. [Є. Ґловінський]

З. т. УССР. В СССР запроваджена держ. монополія 3. т. В 1919 р. в УССР був свій Наркомат 3. т., але на підставі договору з 28.12.1920 торгівля між УССР і РСФСР стала вважатися внутр. торгівлею, а 3. т. УССР з рештою світу, крім сов. республік, перейшла під формальну зверхність об’єднаного наркомату 3. т. РСФСР. 3. т. в УССР керував Укрзовнторг, що був автономним відділом наркомату 3. т. РСФСР, але мав право безпосередніх торг. зв’язків із закордоном і свої, окремі від РСФСР, торг. представництва в 9 евр. державах. Із створенням ССОР у 1923 р. апарат Укрзовнторгу за кордоном був злитий з апаратом союзних торг. представництв, а в УССР – підпорядкований Уповноваженому наркомату 3. т. СССР, що був чл. Раднаркому УССР і підлягав подвійному контролеві – Москви і Харкова. З 1937 р. він перестав належати до уряду УССР, і т. ч. цей останній втратив всякий стосунок до 3. т. УССР. У 1958 р. уповноваженого союзного мін-ва 3. т. знову введено до складу уряду УССР, хоч окремого мін-ва 3. т. в УССР і далі немає.

3. т. УССР впродовж 1921–30 рр. вели кілька підприємств, гол. серед них Укрдержторг, Вукоопспілка, Хлібопродукт, Держбанк та пром. трести; існували також дві держ. імпортні контори – «Укртехімпорт» та «Укрторгімпорт». Торговельні операції цих підприємств контролював Укрзовнторг, а пізніше – Уповноважений нар. комісаріяту 3. т. СССР по УССР, але ці підприємства мали чимало автономії в своїй діяльності. Від 1930-их рр. і донині 3. т. УССР провадиться виключно через централізовані союзні експортно-імпортні підприємства в Москві, тільки 1956 р. створено контору «Укркнигоекспорт». Через централізацію фінансових розрахунків у Москві і штучну оцінку чужої валюти, в якій ведеться вся 3. т. СССР, увесь зиск із 3. т. УССР залишається в держ. скарбниці СССР.

Неповні дані про 3. т. України є тільки по 1934 р. Участь УССР в 3. т. всього СССР становила 1934 р. – як і до першої світової війни – 25% вивозу всього СССР, натомість дещо збільшився довіз України – з 11% до 16%. Значно змінилося співвідношення між товарооборотом із закордоном і іншими частинами СССР: майже 9/10 3. т. УССР припадає в 1930-их рр. на РСФСР; ледве 1/10 на країни поза межами СССР, тепер дещо більше. Експорт УССР поза СССР становив 1936 р. 339 млн карб. (поточних цін), 1950 р. – 1701, 1956 – 3675; числа імпорту: 216. 929, 2305; балянс: +123, +772, +1370 (числа приблизні).

Значних змін зазнала структура товарообміну. В вивозі зменшилась участь с.-г. продуктів до 30%, натомість зросла участь гірничих продуктів (вугілля, руда) і металів та металевих виробів. В 1950-их рр. 3/4 укр. експорту йшло до країн «нар. демократії». Від експорту укр. залізної руди й коксу цілком залежить металюрґія Угорщини й Румунії, а в чималій мірі також: і Польщі та Чехо-Словаччини. Укр. трактори й с.-г. машини вивозять до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехо-Словаччини. Взамін з Румунії Україна одержує нафтопродукти, з Угорщини – боксити, з Польщі й Болгарії – кольорові метали, з Чехо-Словаччини – електромотори й ін. машини. Бл. 300 млн карб. експорту УССР в 1956 р. припадало на Китай; туди з України вивозяться вироби важкого машинобудування, пром. устаткування, вугільні комбайни, металообробні варстати й ін. З країнами поза сов. бльоком 3. т. України мало розвинена. Однак донецький антрацит експортується до Франції, Італії, країн Бенелюксу, чавун – до Великобрітанії; до країн Близького Сходу вивозиться зерно, трактори, пром. устаткування, а ввозиться звідти бавовна, шовк, півд. овочі. Останнім часом пром. підприємства УССР стали виконувати замовлення з Індії.

Проте гол. вага 3. т. УССР лежить у внутр. товарообороті СССР, насамперед з РСФСР. Поскільки на Україні, попри зріст обробної пром-сти в післявоєнний час, і далі переважає ще пром-сть видобувна чи первинної обробки сировини, УССР продовжує вивозити до Росії цю сировину й півфабрикати, а з Росії довозить готові вироби. З с.-г. продуктів і їх перетворів УОСР вивозить до ін. частин СССР, гол. до РСФСР, цукор і зернові продукти; з сировини – вугілля, залізну і манґанову руди; з півфабрикатів – метали та в меншій мірі продукти машинобудування. УССР привозить з сировини – нафту й дерево; з харчових продуктів насамперед рибу; найбільшу позицію в рос. імпорті становлять текстильні вироби, різні машини, металеві вироби широкого вжитку й ін. готові вироби. Така структура 3. т. з Росією для України є невигідною і вже здавна ненормальною, поскільки укр. пром-сть вже давно є на такому високому щаблі розвитку, коли. при дещо більшій розбудові машинобудів. пром-сти, вона могла б сама переробити свою сировину. В наслідок децентралізації плянування й управління пром-стю в 1957 р. кооперування підприємств і раднаргоспів в межах УССР почало дещо зростати, а штучна їх спеціялізація. й обмін з Росією – зменшуватися.

Про балянс 3. т. УССР з РСФСР і рештою СССР в грошовому обрахунку немає ніяких даних; однак, він може бути для України дефіцитним, тому що Україна імпортує перев. готові вироби, за які мусить платити більше, ніж дістає від Росії за свої товари, що є в більшості сировиною й півфабрикатами. Найбільш дефіцитною для УССР є торгівля хлібом й ін. с.-г. продуктами, які заготовляються на Україні за низькими примусовими цінами (див. Заготівлі сільсько-госп. продуктів) союзними заготівельними огр-ціями, а продаються в Росії за кілька разів вищими. (Див. також Торгівля, Мито, Транспорт, Ціни та ЕУ І, стор. 1104–07). [В. Голубничий]

Література. Величко Г. Політ. і торг. взаємини Руси й Візантії, ЗНТШ. Л. 1897; Грушевський М. Іст. України-Руси, І, III, VI. К.-Л. 1898–1907; Крип’якевич І. Матеріали до іст. торгівлі Львова, ЗНТШ LХV. Л. 1905; Jablonowski A. Handel Ukrainy w XVI st., Pisma V. 1910; Джиджора І. Екон. політика рос. правительства. ЗНТШ, тт. ХСVIII, СІ,, СІІІ, СV. Л. 1910–11; Укрвнешторг при Совнаркоме УССР. Сборник статей по вопросам внешней торговли и экономики 1917–22. X. 1922, Копорский А. Торговий баланс Украины в 1913 г. X. 1923; Кривченко Г. Внешняя торговля Украины в настоящее время и до войны. К. 1923; Статті І. Враславського, В. Введенського, М. Горна, М. Чернова, Я. Шамраєвського й ін. в ж. Хозяйство Украины (Господарство України). X. 1924–30; Слабченко М. Матеріяли до екон.-соц. іст. України 19 ст., І–II. О. 1925-27; Оглоблин О. Транзитний торг України в першій пол. 19 ст. К. 1927; Тищенко М. Нариси іст. торгівлі Лівобережної України з Кримом в 18 ст., Іст.-Геогр. Зб. II. К. 1928; Дубровський В. До питання про міжнар. торгівлю України в першій пол. 18 ст. ЗІФВ УАН, XXVII. К. 1931; Олянчин Д. До іст. торгівлі Руси-України з Балтикою... Записки ЧСВВ, VI, 1–2. Жовква 1932; Коберський К. Україна в світовому госп-ві. Прага 1933; Внешняя торговля СССР за первую пятилетку. Статистический обзор. М. 1933; Кубійович В. Географія українських й сумежних земель. Кр.-Л. 1943; Holubnychy V. The Industrial Output of the Ukraine 1913–1956. Мюнхен 1957.